— Борисе,— мовила вона докірливо,— я ждала тебе стільки років.
— І даремно,— заверещав він.— Все через тебе, через твого доходжалого синочка.
— Борисе!
— Що "Борисе?" Один раз за всі роки дозволив собі, і ось... Ні, треба щось діяти.
Він скинув з себе піжаму, пожбуривши в різні боки верхню й нижню її половини. Одягнув свій звичайний костюм. І, обізвавши ще раз дружину дурепою, проклинаючи себе за те, що піддався слабкості й вирішив провідати сім'ю, кинувся геть із дому.
В єдиному на все місто газетному кіоску "Більшовицькі темпи" були вже розпродані. Про всяк випадок Єрмолкін зазирнув на пошту і там дізнався, що передплатникам розіслано всі примірники, а один, як завше, одіслано до Москви, в бібліотеку імені Леніна.
14
Що було далі, різні люди розповідають по-різному.
Згідно з однією версією, Єрмолкін вдався до відчайдушної і по-своєму безприкладної спроби вилучити й знищити весь тираж із злощасним "мерином". З цією метою він начебто обійшов усіх передплатників, котрі проживали в межах міста Долгова, і об'їхав усіх, що проживали за межами. Він відвідав також районну бібліотеку, кабінет партійної освіти, всі червоні кутки колгоспів, радгоспів, підприємств місцевої промисловості. Деякі примірники він викупив (іноді за великі гроші. В одному випадку називають навіть суму в сто карбованців), деякі випросив задарма, а деякі вкрав. В результаті йому вдалося зібрати весь тираж, крім одного примірника, якраз того, що був відправлений у бібліотеку імені Леніна. Після цього Єрмолкіна, кажуть, стали мучити кошмари. Він уявляв собі, що там, у бібліотеці, цей номер негайно прочитають і одразу дадуть знати Куди Слід, а Звідтіля (в Москві все близько) може дійти й до самого Сталіна. І кажуть, що Єрмолкіну начебто щоночі снився один і той самий сон: Сталіну приносять газету з "мерином", підкресленим червоним олівцем. Сталін читає написане, Сталін палить люльку, Сталін спокійно запитує:
— Хто вчинив це шкідництво, цю ідеологічну диверсію?
І хтось із найближчих співробітників вказує Сталіну на останню сторінку газети, де зазначено "ВІДПОВІДАЛЬНИЙ РЕДАКТОР Б. ЄРМОЛКІН".
Тоді товариш Сталін дає короте розпорядження, яке швидко спускається по інстанціях, досягає місцевих органів, вночі з воріт виїжджає критий автомобіль під назвою "чорний ворон"; зупиняється перед входом до редакції, і ось уже ковані чоботи гупають коридором.
— А-а-а! — кричав уві сні Єрмолкін і прокидався од власного ж крику в холодному поту.
За іншою версією, Єрмолкін не дібрав двох примірників: крім відправленого в бібліотеку імені Леніна, ще й того, який виписувала місцева Установа, і ініціатива надсилання "чорного ворона" виходила не од Сталіна, а від самої цієї Установи, тобто не згори, а знизу.
Згідно з версією номер три, Єрмолкіну не вдалося зібрати жодного примірника, весь тираж негайно пішов у діло — на самокрутки, на розпал, на обгортку оселедців (які саме тоді видавалися по картках замість м'яса) і за своїм головним призначенням, для чого, власне кажучи, люди їх і передплачують. Згідно з цією версією, "мерина" читачі просто-напросто не помітили, тому що газету "Більшовицькі темпи" в Долгові не читав ніхто ніколи.
Четверта версія стверджує, що всі читали, всі помітили "мерина", але, як і дружина Єрмолкіна, вирішили, що тепер так і належить. І тільки два Мислителі три дні вперто сперечалися, намагаючись зрозуміти, що б це означало, і будували з цього приводу найфантастичніші здогади.
Отже, версії різні. Але всі вони закінчуються нічними кошмарами Єрмолкіна, приїздом "чорного ворона" і придушеним криком: "А-а-а!.."
Достеменно відомо, що з часом Єрмолкін заспокоївся. І, можливо, навіть вирішив, що все минеться. І саме в цей час трапилася йому надіслана в газету замітка анонімного автора.
"ЧИ МОЖЕ МЕРИН СТАТИ ЛЮДИНОЮ?"
На поставлене питання автор відповідав ствердно. Він наводив уже відомі читачеві докази про безприкладну працьовитість коня. "А що в нього немає пальців,— застерігав він можливі заперечення,— так це свідчить тільки про те, що він не може, звісно, стріляти з гвинтівки чи грати на музичних інструментах, але на здатності його до абстрактного мислення цей недолік позначитись не може". На цьому автор не зупинився. Він пішов далі. Він ставив питання гостріше: в яку людину може перетворитися працьовитий кінь — в нашу чи не нашу? І стверджував, що коли кінь працює в умовах нашої системи, то і в людину він перетвориться, безсумнівно, нашу.
Автор завершував свою замітку побоюванням, що його сміливі з наукової точки зору думки можуть бути невірно тлумачені консерваторами і бюрократами, і писав, що саме тому він поки що не може відкрити свого імені широкому читацькому загалу.
Прочитавши цю замітку, Єрмолкін вкрай розлютився. Він тупотів ногами і вимагав відповіді на запитання, хто насмілився підсунути йому це паскудство. Виявилось, що паскудство підсунув усе той же Лівшиць, котрий саме виринув із запою. Єрмолкін викликав до себе Лівшиця, накричав на нього і погрожував не лише звільнити, але й віддати до суду за прогули й запізнення. Потім, однак, притих, поміркував і вирішив, що замітка ця не просто маячня якогось невідомого графомана, а натяк на те, що йому не треба дожидатися, коли за ним, як за паном, приїдуть на "чорному вороні" і візьмуть під білі рученьки, а піти самому і в усьому зізнатися.
15
Ну, а тепер перейдемо до лейтенанта Філіппова. Він ніяк не може позбутися Чонкіна. Він усе приготував як слід, оформив належним чином і відправив до військового трибуналу справу Чонкіна. І став ждати, коли ж цього триклятого Чонкіна заберуть. А його не беруть. І ось лейтенант телефонує до цього самого військового трибуналу. Йому пощастило.
— Полковник Добренький слухає,— одізвалося в трубці.
Лейтенант страшенно радий. Саме полковник Добренький, якого ніколи немає на місці, йому потрібен. А немає полковника на місці тому, що він голова виїзної трійки трибуналу і завжди перебуває у відрядженнях. Лейтенант стисло викладає суть питання. Справа Чонкіна судочинством завершена і передана в розпорядження військового трибуналу. Так чи не можна забрати туди й самого Чонкіна? Тому що, перебуваючи в тюрмі, він ухиляється від заслуженої покари і, більше того, негативно впливає на місцевий контингент ув'язнених.