Діти розгублено дивилися на не менш розгублених майстрів.
Раптом Дедал ляснув себе по лобі.
— Це ж винахідник Дамаст на прізвисько Прокруст забрав Ліжко Переміщення на ремонт! Було багато нарікань на розмір ліжка. От він і взявся його полагодити за старовинними кресленнями.
— А як же нам тепер бути? — знітилася Оленка.
— М-м-м… Зараз щось придумаємо, — замислився Ікар.
Тим часом Влад зійшов на узвишшя і поглянув угору.
— Оленко, — сказав він, — просто над головою в мене якийсь дивний тунель. Може, це одна зі світових "червоточин", що веде до інших світів?
— Але де ж тоді Ручка Переміщення? — запитала вона.
— Не бачу нічого схожого на ручку… — оглядався Влад. — Утім, тут, на цьому узвишші, є дві виїмки, западини, дуже схожі на відбитки тіл. Може, слід лягти у них?
— Ви не знаєте, звідки ті заглибини? — запитала Оленка в Дедала та Ікара.
Ті заперечливо похитали головами. Оленка піднялася до Влада. Справді, дві заглибини неначе були створені за формою і зростом для них.
— Спробуймо? — запитав Влад у Оленки.
— А що лишається? — зітхнула вона.
Діти не встигли як слід лягти в заглибини й попрощатися з майстрами Лабіринту, коли якийсь вихор підкинув їх і поніс невідомо куди в рожевому тумані…
Корабель її Величності
…За мить мандрівники невідомими світами шубовснули у воду. Вона була тепла й солона. Діти легко змогли триматися на воді, а потім спробували потроху плисти. Коли марево розвіялося, Влад і Оленка побачили, що вони в якомусь морі. Неподалік від них височів дивний корабель — наче дерев’яний, але сучасний за формою.
— Люди за бортом! — почули діти чийсь вигук англійською мовою.
Два рятувальні кола на довгих мотузах опинилися біля них, і малі шукачі пригод ухопилися за коркові кружала. Відтак Оленку і Влада підтягнули до високого борту судна. Один із матросів спустився по трапу до дітей. Він допоміг спочатку Оленці, а потім і Владові піднятися стрімкими сходинками на корабель.
Оленці подав руку якийсь офіцер, пильно глянув на неї й запитав:
— Із маленькою леді все гаразд?
— Так, — відповіла дівчинка.
А офіцер уже допомагав Владові.
— Сер? — запитально дивився він на хлопчика.
— Все о’кей, — відповів Влад.
— Чудово! — полегшено зітхнув чоловік у формі. — Я можу доповісти капітанові Френсісові Лістеру про врятування юних леді й джентльмена…
— Олена, — чомусь поважно сказала дівчинка.
— Влад, — серйозно додав хлопчик.
— О, дуже приємно. Вибачте, я не назвався першим — Джозеф Ґарді, заступник капітана морського флоту її Величності Королеви на бойовому судні "Вікторія". Зараз я проведу вас до приміщення, де ви зможете перебратися в сухий одяг.
Дорогою до кают Влад встиг зауважити:
— Ось що означає Переміщення навмання — знову потрапили бозна куди…
— Що будемо робити? — прошепотіла Оленка.
— Шукати нормальну обсерваторію. Але перш за все слід зрозуміти, де ми, що це за люди… І діяти відповідно.
— Тільки б вони не були піратами! — зітхнула Оленка.
— Не схожі… Сподіваюся, вони української мови не розуміють. Зате ми їхню англійську знаємо! — підморгнув Оленці Влад. — І це дає нам перевагу в разі небезпеки.
Діти одягли нове матроське вбрання, і Джозеф Ґарді повів представити їх капітанові судна.
Френсіс Лістер виявився високим худорлявим чоловіком з акуратною борідкою і вусами. Оленці дуже сподобалася його біла форма з вишитими золотими якорями і хвацький кашкет.
— Вітаю вас, друзі! Вам пощастило, — почав капітан. — Після нічного нападу піратів на кілька суден одночасно мало хто зміг протриматися на воді до ранку. Ми прямуємо на батьківщину, до порту Плімут…
— До Англії? — не повірив своїм вухам Влад.
— Звичайно, — капітан здивувався запитанню Влада.
— То ми на Землі? — не могла повірити Оленка.
— Гм! — кахикнув капітан. — А де ж нам іще бути? На Місяці? Я розумію, таке потрясіння для вас, ваш круїзний лайнер, очевидно, затонув… Вам слід відпочити! А ви самі звідки будете?
Тут діти трохи розгубилися — адже якщо вони були на Землі, у своєму світі, то й відповідь мала бути очевидною, і Влад сказав:
— З України!
— О! — усміхнувся Френсіс. — Я знаю вашу країну. Пригадую, наше судно "Вікторія" заходило в Маріуполь. Запам’ятав надзвичайно модерну, якусь космічну архітектуру міста. А білі стоповерхові хмарочоси вашого Севастополя просто фантастично гарні з боку моря. Втім, я з друзями був і в старовинному Львові, і в Києві. Моїм синам у вашій столиці страшенно сподобався Дизнейленд на Дніпрі — кращий за каліфорнійський, а також іще одне величезне місто розваг для дорослих і дітей серед парків у лівобережній частині міста. Гарна країна у вас!
— Дякую, — промимрив Влад, усвідомлюючи, що знову коїться щось не те.
Минулого року він із батьками був у Севастополі, проте жодного стоповерхового хмарочосу там не бачив. А яке ж величезне "місто розваг" є в Києві? Щоправда, Дизнейленд, як він чув, в столиці збираються будувати… Та коли ж це буде? Може, їх з Оленкою закинуло в майбутнє? Тоді до чого і звідки пірати? Хоча, можливо, і в майбутньому є пірати?
По обличчю Оленки Влад бачив, що і вона зрозуміла: ця Земля, на якій вони опинилися, — якась дивна, не така, як їхня. Проте Україна, Англія, порт Плімут… Влад напружено думав, але збагнув, що треба просто зачекати. Зараз не було змоги щось вирішити.
— Скажіть, будь ласка, сер Френсіс, — звернулася Оленка до капітана, — ми зараз, наскільки я розумію, в Середземному морі?
— Саме так! Бачите, Джозефе, — глянув на заступника капітан, — потрясіння потроху минає і вони починають згадувати, де опинилися.
— Так, капітане, — запевнив Влад.
Влад мусив погодитися зі словами сера Лістера. Адже як було пояснити цим людям усі неймовірні пригоди мандрівників світами? Влад і Оленка не знали. Та й чи повірили б у карколомні переміщення дітей мужні моряки?
— Пропоную вам, леді Олено і сер Влад, ось що, — міркував уголос капітан. — "Вікторія" прямує крізь Ґібралтарську протоку в Атлантичний океан і, минаючи Біскайську затоку, йтиме до Великої Британії, в Плімут. Із Плімута чи Лондона ви зможете на гіперлітаку за кілька хвилин повернутися в Україну. Але зараз мусимо не гаяти часу, а відійти подалі від небезпечного піратського району Середземномор’я — довкола острова Мальта. Мальтійські пірати чи не найстрашніші в світі!