— Бачу, професор казав правду про ваші переміщення, а не марив, як я гадав, — замислено мовив Марко.
— Хочу додому! — рюмсав хлопчик.
— Заспокойся, — погладила малого Оленка. — Розкажи нам, як ти сюди потрапив і звідки.
— Я потрапив сюди з мого дому, — трохи заспокоївся хлопчик. — Точніше, з прогулянки, коли ми з друзями пішли до шкільної обсерваторії… А звати мене Мео…
— О! Це вже щось, — зрадів Влад. — Пригадай, Мео, а як зветься твоя країна чи світ? І що було в обсерваторії, чи не сідали ви в якесь крісло або на диван, скажімо?
Поки Влад і Оленка розпитували хлопчика, Марко і Леся давали професорові смоктати якісь пігулки і напували чаєм. Обличчя Філа потроху ставало рожевим, природного кольору, і дихання його видавалося вже не таким уривчастим.
Оленка не знала як діяти: чи втішати Мео, чи спочатку допомагати професорові. Влад потиснув руку Філові, й той нарешті усміхнувся, а потім, за своєю звичкою, голосно чхнув.
Між там Влад обняв малого й заспокоїв, пообіцявши, що неодмінно знайде його дім і батьків. Оленка ж почала уточнювати в маленького прибульця все, що тільки можливо, про його країну. Мео розповідав про всякі дива, і Влад з Оленкою все більше переконувалися, що він потрапив до обсерваторії з якогось дуже химерного паралельного світу…
Нарешті Влад умовляннями й наполегливістю домігся найголовнішого: Мео пригадав, що коли він із друзями бешкетував у споглядальні, то всівся на диванчик біля якоїсь штуки, що нагадувала коло чи штурвал корабля. А його приятель Афа повернув те коло…
— Дорогий Мео! — благала хлопчика Оленка. — Згадай точно: на скільки обертів той Афа повернув вашу Ручку Переміщення.
— Він не казав, що це ручка… — замислився Мео.
— Не має значення, як вона називається, — хвилювався Влад. — Головне: скільки обертів! Тільки знаючи їхню кількість, ми зможемо повернути тебе додому з нашої обсерваторії.
— Афа саме тоді вголос повторював лічилку: "Раз, два, три, чотири, п’ять…" — напружено міркував Мео. — Як же там далі було: "П’ять, шість, ще три чверті, — добрий гість!" Саме так він і сказав.
— Хто це, "добрий гість"? — здивувалася Оленка.
— Несуттєво! — вигукнув Влад. — Головне — шість і три чверті обертів!
— Так, — підтвердив Мео.
— Про що це ви? — втрутився Марко.
— Ми маємо відвезти Мео додому, — пояснила Оленка. — Він згадав кількість обертів Ручки Переміщення.
— Ні, досить небезпечних мандрівок! — заявила Леся. — Навіть те, що нам устиг розповісти професор…
— І ти, Лесю, хочеш, щоб Мео залишився тут, сам, на чужій для нього Землі, без батьків? — спохмурнів Влад.
— Ну, в такому разі, ми повинні "летіти" до рідного світу Мео, чи як назвати таке переміщення, всі разом, — твердо сказав Марко. — Самих ми вас не відпустимо.
— Ми не можемо всі супроводжувати Мео з трьох причин, — розсудливо зауважила Оленка. — По-перше, ви маєте допомогти Філові; по-друге, ми всі просто не помістимося в Крісло Переміщення; а по-третє, у нас із Владом є вже великий досвід!
— Але я почуваюся набагато краще! — прошепотів професор.
— Мушу визнати, — зітхнув Марко, — що моя невгамовна молодша сестричка цього разу має рацію. Я піду зустрічати "швидку допомогу" до найближчої вулиці — на цю зарослу гору авто не виїде, та й дороги лікарі не знають. Леся буде поруч із Філом. Ну, а ви… Повертайтеся швидше. І присягаюся, це буде ваша остання мандрівка без дозволу батьків. І мого!
Марко висловив усе дуже поважно. А Леся лише безпорадно розвела руками: що було діяти? Мео не міг залишатися тут, на Землі…
— Вибачте, Олено і Владе, — зітхнув професор. — 3 мене, мабуть, кепський науковець… Але до нас уже їдуть найкращі науковці світу. Вони вирішать, як бути з нашою та іншими місцями переміщення, чи то пак — обсерваторіями на Землі, як їх поліпшити, як убезпечити мандрівки до інших світів…
— Ви найкращий професор у світі! — вигукнула Оленка. — Але нам час!
— Так, я дуже хочу повернутися! — скривився Мео.
— От бачите! — прибадьорився Влад. — До діла. Сідаймо, Мео й Оленко, до Крісла!
— Бережіть себе! — кинув на них тривожний погляд Філ.
— Не баріться в тих світах! — благально попросила Аеся.
— Щасти вам! — махнув рукою Марко. — Повертайтеся якнайшвидше!
Але, здається, троє малих мандрівників уже не дослухали останніх слів. Влад повертав Ручку Переміщення, і рожевий туман огортав їх…
Споруда, посеред якої опинилися шукачі пригод, дуже нагадувала їхню земну обсерваторію. Щоправда, вона була зовсім не старою і дуже охайною. Видно, нею часто користувалися, заходили до неї, прибирали…
Мео не стримався і радісно вигукнув: "Еге-гей! Це вона! Ми вдома!" Влад хотів було ввічливо проводити Мео до першого-ліпшого мешканця цієї місцини й попрохати відвести малого додому, а самим просто зараз повернутися на Землю, але… Він озирнувся майже одночасно з Оленкою, й майже одночасно із нею зойкнув: до них з кутка цієї споруди наближалося величезне волохате і смердюче чудовисько. Паща потвори була роззявлена, із неї крапала синя слина, а численні гострі зуби виблискували, мов перламутр у мушлі.
— Мамо! — пропищала Оленка.
— Мамо! — зрадів Мео. — Мої нові друзі привезли мене додому!
— Як добре! Я так хвилювалася за тебе!
Лише тепер, коли долинув приємний голос, Оленка і Влад помітили, що біля боку потвори, яка тяжко хекала при кожному кроці, йшла тендітна жінка. Мео був такий схожий на неї, що неважко було здогадатися, хто є його мамою.
— А це наш домашній улюбленець! — показав Мео на потвору. — Правда, він кумедний? І навіть трохи підріс, поки мене не було!
— Авжеж, — насилу сказав Влад. — Кумедний. Як його звати?
— Цьмок! — відповіла замість Мео його мати. — А мене — Сита! Я дуже вдячна вам, що ви привели мого бешкетника додому! Цьмоку, спокійно! Тут усі свої!
Останні слова були дуже до речі. Адже Цьмок не надто приязно поглядав на Влада й Оленку. І навіть починав було вже гарчати. Втім, після слів Сити Цьмок швидко заспокоївся і навіть стулив страшну пащу.
Оленка і Влад хотіли вже попрощатися й рушати додому, але Сита якось пильно поглянула на них і раптом впала навколішки перед дітьми.
— О щастя! — голосно вигукнула вона. — Старе пророцтво справдилося! Все саме так, як закарбовано в священній Кам’яній Книзі: "Один приведе двох. І стануть вони над царями всіма. І вклонятимуться малим великі, бо значні діла і знання цих менших. І владарюватимуть двоє над Татасою, і прийде вічний спокій і щастя для тих, хто увірує в двох однакових, але різних". Як я відразу не збагнула: це ж Мео, один, привів вас, — двох, начебто однакових, але різних і нетутешніх. Ви з інших світів і відтепер будете господарями Татаси!