Те, що він скоїв наступної миті, не можна було пояснити ні логікою, ні інстинктом. Його душа змінила напрямок і ввійшла в тіло чорнявого молодика... Перше, що він відчув, — тепло. Здавалося, він убрався в одяг, попередньо нагрітий чиїмось тілом. Правда, одяг затісний.
Розплющив очі: він був у кімнаті, вмебльованій двома кріслами, з арками й телеекранами. То були не відбитки пам’яті, а матеріальний світ. У кріслі навпроти сидів широколиций лобатий здоровань із короткою зачіскою і добродушним слов’янським обличчям. Вії його сіпнулися, і в Тищенка втупились зачмелілі зеленкувато-жовті очі. Йому стало моторошно. На нього дивився він сам. Але не із дзеркала, і навіть не з того світу... Поволі полуда спала з очей, зіниці звузилися, стали чорними. В них з’явилося щось схоже на допитливість.
Тим часом Тищенкова сутність швидко обживалась у тілі чорнявця. Вона, немов пілот, що зайшов у кабіну літака невідомої моделі, перевіряла розмаїті датчики, зазирнула у пам’ять комп’ютера і тієї ж миті одержала біографічну довідку про колишнього власника тіла. Але це була тільки інформація про людину, а не її сутність, чужий порожній скафандр і технічна документація до нього.
Відчинилися двері. До кімнати увійшов керівник Центру. Мить повагавшися біля входу, він попростував до чорнявця. З кожним кроком радість на його обличчі поступалася місцем страхові. Він немовби зменшувався в розмірі; коли ж опинився поряд із кріслом, то й зовсім змінився, здрібнів. На обличчі з’явився вираз запопадливості. Іван Іванович стояв біля крісла під аркою, як біля трону, улесливо схиливши голову.
— Щиро просимо! — пробелькотів він. — Ми давно чекаємо.
У цей час у дверях виросло двоє здорованів у мішкуватих сірих костюмах. Їхні маківки з рідким білявим волоссям височіли майже під стелею, а під лівим боком у кожного щось стовбурчилось.
— Прошу, — ще нижче вклонився керівник Центру.
Тищенко в тілі чорнявого підвівся з крісла... І тут на нього накинулося його-таки тіло. Лише реакція й дух першої людини "Експарки" врятували "месію" від нищівного удару в голову, що для його теперішньої, недолугої постаті був би останнім. Від другого удару, в якому була сконцентрована вселенська лють і могуть Тищенківської плоті, його вберіг один із здорованів, який ребром долоні, мов сокирою, рубонув по шиї ні в чому не винне тіло, яке ще недавно належало батькові "Експарки".
На глухому подвір’ї біофаку, куди чорнявець вийшов у супроводі Івана Івановича та двох охоронців, стояв той самий пошарпаний автомобіль, а біля нього виструнчився літній чоловік, представник замовника. Він віддано всміхнувся і відчинив дверцята.
— Взагалі-то вам би годився панцерний лімузин та ескорт мотоциклістів, — сказав вибачливо літній. — Але з міркувань конспірації скористаєтесь поки що з цього точила.
Опинившись за ворітьми біофаку, вони довго не могли вискочити на проїжджу частину, загачену людьми й машинами, які рухалися зі швидкістю пішохода. В потилиці чорнявцеві й літньому, що сидів за кермом, сито й спокійно дихали двоє здорованів.
— Ви саме вчасно, — зауважив водій, киваючи на демонстрацію.
— Гм-гм... Проблеми, — озвався задумливо Тищенко-чорнявець. Повагавшись, додав певніше: — Проблеми — функції порядку. Зміниш порядок — відпадуть проблеми.
Літній подивився на нього побожно.
"Я вам покажу порядок! — подумав батько Експарки. — Розтаку вашу перетаку!..
ЧАСТИНА ДРУГА
ТІНЬ АНТИХРИСТА
1
У непоказному триповерховому будинку на околиці міста вже знали, що акція завершилася вдало і духовну сутність давно померлої людини щасливо доправлено в земний світ. Правда, з провідником виникли складнощі — він чи то збожеволів, а чи в нього після надзвичайного відрядження з’явився комплекс некотрольованої злості.
Зовні ніщо не свідчило про якість приготування до зустрічі. Тільки замасковані вічка телеоб’єктивів обнишпорювали кожен закутень занедбаного скверу, посеред якого розташувався будинок.
Тищенка не полишало відчуття, ніби він, перш, ніж вийти з поїзда, убрався у чужий одяг, зовставивши свій тому, хто залишився в купе. Йому хоч і не тисло під пахвами й ніде не муляло, але "одяг" був не його. Як не його була й особиста охорона з двох здорованів та автомобіль із форсованим двигуном, закамуфльований під зужиту таратайку. Траплялося, він повертався з відрядження в одежині, придбаній десь дорогою. Але цього разу він повернувся в чужому тілі, тим часом як його власне, може, вже й мертве, було в "купе поїзда", себто в Центрі. Він почувався так, ніби сам себе ошукав, зоставивши чорнявцеві свою добротну матеріальну оболонку.
Тим часом легковик, що нічим не вирізнявся у строкатому ланцюжку міського транспорту, вибравшись нарешті із заповненого демонстрантами проспекту, виїхав на міст через річку. Його супроводжував рефрижератор, у череві якого ховався батальйон десантників. "Порядок" подбав про гарантії від несподіванок. Тищенко завважив подумки, що відрядження в "задзеркалля" тривало якихось півтори години, бо коли його везли до центру перевтілення, демонстрація тільки-но починалася, а тепер люди розходилися. Збудження, що охопило його, коли він зважився був на ризикований крок, щоб захопити чужу плоть, призначену для "переміщуваної особи", поступово вляглось, і натомість прийшов страх. То було дивне відчуття, коли людина боїться не за всього себе загалом, а окремо за духовну свою сутність і окремо за матеріальне тіло, яке вона полишила напризволяще і в яке вселилася інша душа. Саме страх і відрух виконавця небезпечних завдань спонукали його роззирнутися довкіл. Цей рух молодого чорнявця не лишився поза увагою водія, який вів машину так обережно, ніби в ній сиділа його власна дружина-породілля.
— Вас щось бентежить? — запитав водій послужливо.
— Так. Провідник...
— Поки що його приспали. Ну, ін’єкція... Якщо ж комплекс агресивності не мине, доведеться його розвтілити. Втім, як із ним бути далі, вирішите ви самі.
— А ви знаєте, хто я? — запитав чорнявець.
— Авжеж, — відказав водій і повів оком на охоронців: мовляв, я то знаю, але їм цього знати не слід.
Тищенко не зовсім уявляв, що діється з душею, коли тіло перебуває у стані примусового сну. Вона теж спить? Чи витає десь поблизу? Якщо ж душа не спить, то над його непритомним тілом зараз ширяє дух вселенського зла і тільки очікує нагоди... Коли ж, нарешті, та лиха сутність зможе заговорити, то його, Тищенкову, душу відпровадять у потойбіччя вже в традиційний спосіб і назавжди. Тіло ж його стане вмістилищем чогось дуже поганого. Для асоціації "Порядок" не має значення, в якій особі повернеться в людський світ "месія" — у плоті непримітного чорнявого молодика, а чи керівника відомого всім кооперативу "Експарка".