Всі вони рухалися в якомусь безпросторовому вимірі — довкруг тільки світло і єдина темна тінь. Та ось стали з’являтися й інші тіні. Начебто в ясний день запрацювали дивні антипрожектори, чиї лінзи випромінювали потоки мороку... Раптом вони опинилися поряд із джерелом антисвітлового променя. Ним був променистий силует, який нічим не відрізнявся від силуету чорнявця. Він здавався порошинкою в безмежжі океану. Порошинка швидко-швидко коливалась; тінь від неї падала кудись за межі океану. І тут Тищенко помітив міріади таких самих "гідрозолей". Вони відрізнялися одна від одної тільки частотою коливань: в одних вона була надзвичайно висока, в інших — менша. Це були людські сутності. Від них падали закриті й відкриті інформаційні тіні (біографії). Об’єкт, до якого наблизилася експедиція "Порядку", відрізнявся від міріад захоплених вібрацією часток надзвичайно низькою частотою світлових коливань. Він і такі, як він (а їх було немало на різних рівнях безмежжя Вселенського Духу), здавалося, не випромінювали, а поглинали енергію, що її генерували потужні сутності сусідів. Дарма, що об’єкт був безтілесний, Тищенко впізнав у ньому чоловіка, померлого в маєтку з охороною. Тільки чоловіка. Біографія ж його була темним слідом у минуле. Так само, як залишався закритим і життєпис чорнявця.
— Увага, — долинула інформація від представника "Порядку". — Зараз відбудеться заміна сутностей. Ти приставиш особу й провідника до тунелю. — Команда призначалася Булизі. — А ти проведеш її крізь тунель між двома вимірами і покажеш постать для втілення. — Ця команда адресувалася Тищенкові.
Тон наказу неприємно шпигнув самолюбство батька "Експарки". На його почуття відгукнувся Хома:
— Чи ба, командир знайшовся... Але нічого не вдієш. Ти в них, Тишо, заручник. Воістину сказано: не може бути угоди з темним, може бути тільки рабство у темного.
Чорнявець проігнорував зауваження Булиги; сутність його метнулась до духовної сутності особи. Дві хмарки, що мінилися темним перламутром, на мить злилися; злилися й часові тіні їхніх біографій. Від накладення темного на темне довкола стало смеркати. Не знати звідки прилинуло багато закритих. Простір у тому місці нагадував каламутну товщу океану в сонячний день.
— Судячи з того, як вільно орієнтується тут твій супутник, подібні оборудки йому доводиться проробляти не вперше, — висловив думку Хома.
— Можна тільки здогадуватися, кого вони втілюють...
У думці друга не було й натяку на причетність до цього Тищенка, але він усе-таки відчував докір. А може, Хома йому просто розкрив очі. "Але ж "Експарка" — тільки технічний виконавець, — подумав він, забувши на мить, що його свідомість відкрита.
— Утішся тим, що ці ще й не таких, як ти, обдурювали, — зауважив Булига. — Вчені, що розробили методу тимчасового обездушення людини і створили арку, також пошилися в дурні, як діти... Вони сподівалися втілити достроково Вернадського, Оствальда, Максвелла... Дідька лисого! Тільки-но "Порядок" отримав від них технічну документацію й арку, яйцеголових просто розігнали.
— Послухай-но, Хомо, а чи не розірвати мені контракт?
— Ні, Тишо. Твоє тіло в їхніх руках. Перед тим, як пропонувати тобі оборудку, вони все прорахували; і те, що тут вас зустріну я, і що я нічого не зроблю такого, що завдало б тобі шкоди. Це їхня метода. Будь-яка акція розрахована на цілковиту непоінформованість виконавця. Нам нічого не залишається, як довести діло до кінця... І сподіватися, що в сучасному суспільстві це дерево не принесе плодів, яких від нього очікують.
Тим часом темна хмара, що вібрувала, й тінь, що від неї падала, роздвоїлась, і одна її частина вмить опинилася біля провідника. То була душа людини, чию смерть вони спостерігали в пам’яті Вселенського Розуму. Далі цього моменту біографії інформацію про душу годі було розібрати.
— Переміщувана особа... — кинув шпильку Хома.
... Переміщувана особа, Тищенко й Булига знову опинилися біля невидимої щільної субстанції, по той бік якої був матеріальний світ. Прощалися по-земному. Тільки під час обіймів не було чути ні стукоту сердець, ні дихання. Але почуття смутку було стократ гіркіше.
— Чого на світі не буває, — долинула до Тищенка думка друга. — Може, нашій "Експарці" судилося в майбутньому... — Але раптом Хома затнувся, згадавши, мабуть, про стороннього, і додав: — Кваптеся. Тілові потрібна душа.
Тої ж миті виконавець акції залишився наодинці з переміщуваною особою біля нічийного шару. Перед тим, як зануритися в нього, Тищенко поцікавився:
— Послухай-но, а що ти забув у земному світі?
— Я там потрібен, — долинула відповідь.
— Нащо?
— Аби навести порядок.
— Певне, ти й справді велике цабе, якщо світ гомо сапієнсів без тебе не впорається зі своїми проблемами.
— Проблеми — функції порядку. Зміниш порядок — відпадуть проблеми.
— Але ж зміна порядку неможлива без порушення причинно-наслідкової логіки еволюції. Чи ти, може, збираєшся ламати життєвий уклад земного суспільства?
— Авжеж.
Від цього впевнено вимовленого слова вся сутність Тищенка ніби аж вибухнула, але часу на з’ясування вже не лишалося, і він із кличем "за мною!" перший занурився в невидиме поле. Особа майнула в тунель, утворений енергетичним силуетом батька "Експарки".
Тищенко міцно тримав у пам’яті обидва тіла під арками; він послав темному ще одну думку:
— Але ж руйнування укладу пов’язане з великими стражданнями для людей.
Відповіді він не почув. У цьому шарі його, Тищенкова, сутність уже була закрита. І тут йому спало на думку: "Якщо "Порядок" володіє засобами заміни людських душ, то де гарантія, що процес не пустять на конвейєр? А це означатиме підміну суспільства... Буде створено такі собі Шамбали крізь які сутності людей, що не відповідають стандартові Порядку, підмінятимуться потрібними, взятими з безмежного океану тих, хто пішов. Похмура перспектива..." — подумав батько "Експарки".
Лишалися частки секунди. Виконавець акції не те, що бачив, — він відчував своє тіло в кріслі. Раптом його ефірну сутність немов блискавкою вдарило: "Цей месія зараз опиниться біля керма монолітної й багатої структури, якій бракує лише ідейного натхненника!"