"І таке вже було", — подумав Тищенко, а вголос сказав:
— У цьому немає потреби. Збереження таємниці замовника — одне з основних правил "Експарки".
— Але ж ми наймаємо не всю "Експарку", а лише вас, — наполягав літній. Він витяг із нагрудної кишені складений учетверо аркуш і, розгорнувши, простяг його Тищенкові. — Ось...
На папері було витиснено друкарським способом, що він, Тищенко, зобов’язується зберігати таємницю, яку йому довірили працівники асоціації "Порядок". Гарантія нерозголошення — життя.
"А ось такого ще не було", — подумав господар контори, тамуючи в собі почуття протесту.
Тим часом старший відвідувач, напевне, вловивши зміну в настрої Тищенка, поспішив зауважити:
— Природна річ, документ цей ви підпишете після того, як погодимо суму винагороди за виконану роботу.
— Дивний діалог у нас з вами виходить, — посміхнувся господар. — Ви збираєтесь погоджувати зі мною суму винагороди за роботу, про яку повідомите пізніше...
— Дивний, — погодився представник "Порядку", — але тільки на перший погляд. До того ж дивність компенсується тим, що суму винагороди називаєте ви, а не ми.
— Хотів би я знати, як це можна — назвати розмір винагороди, не знаючи ні обсягу, ні виду роботи. Та я вам заправлю таку ціну...
— От і заправте, — заохотив відвідувач.
— Скажіть хоч, де виконуватиметься робота: на землі, під водою, в космосі? — благав Тищенко, і тієї ж миті відчув, як представник замовника відгородився від нього невидимою стіною. Похнюпив очі й молодий. — Не треба мені вашої таємниці, — правив своє господар. — Але про навколишнє середовище, в якому виконуватиметься завдання, я знати зобов’язаний. Або пошукайте іншого.
— Ну, добре. Ви працюватиме не в матеріальному, в нашому розумінні слова "матерія", а в іншому, скажемо умовно, голографічному світі.
— Туманно якось, — зауважив Тищенко.
— Іншими словами, вам належить здійснити відрядження у світ, де мешкають людські сутності.
Лідера "Експарки" при цих словах пройняло легке тремтіння; це була хвиля страху, що прокотилася по тілу. Він силувано посміхнувся і якомога природніше поклав руку на висунуту шухляду столу, де лежав газовий пістолет.
— Чи не збираєтесь ви запроторити мене на той світ? — поцікавився.
— Саме так, — підтвердив замовник. — Ви вирушите у світ Вселенського Духу, розшукаєте там одну особу і допоможете їй повернутися в наш світ.
— Поступившись їй своєю плоттю? — зауважив Тищенко не без іронії в голосі.
— Ні, — сказав серйозно відвідувач. — Вона скористається тілом цього молодика.
— Он як!.. — Тищенко подивився на хлопця. — А як вони збираються здійснити це технічно, га, синку? Ну, спровадити нас із тобою у Світ Вселенського Духу? Чи не звичайним робом?
Молодика, вочевидь, збентежив тон засновника "Експарки". Він звернувся поглядом по допомогу до старшого товариша.
— Ні, — відказав літній. — Традиційний спосіб тут не підходить. Нам потрібен достовірний зв’язок.
І тут у Тищенка сяйнула думка. Адже це і є та ідея, що надасть "Експарці" нового дихання. Він не знав, що таке світ Вселенського Духу, але, бувши за освітою фізиком, не мав сумніву: все живе "збирається" за невидимими програмами, що існують у вигляді гравітаційних, електромагнітних, акустичних, світлових та інших коливань. І оскільки кожна жива істота виказує дивовижну схожість із такими в безлічі поколінь, то напрошується думка, що вони — істоти — "монтуються" за тими самими польовими програмами-матрицями. Матриця — вічна, її матеріальний вираз — тлінний. Матриця може перебувати як в об’єкті, що є матеріальним її виразом, так і за його межами. І, отже, є світ, куди вони відлітають після зупинки чергової "біологічної машини". Представники "Порядку" і пропонують йому проникнути в середовище, де перебувають оті матриці, по-людському — душі, відшукати одну і в особі скромного молодика з чорними очима повернути її в матеріальний світ. Тищенко ковзнув поглядом по портретах загиблих товаришів, що суцільною смугою оперізували всі чотири стіни. На мить йому здалося, що він побачив там і своє фото. "А що, браття, скористаємося з відрядження Порядку для зустрічі на тому березі?" — запитав він подумки своїх друзів.
2
У непоказному триповерховому будинку на околиці міста, куди привезли Тищенка замовники, про наслідки переговорів уже знали. Один з півтора десятка чоловіків, які сиділи за великим столом, з порога поцікавився, чи пам’ятає керівник "Експарки" номер телефону свого банку і, почувши ствердну відповідь, запропонував потелефонувати туди.
Голос директора банку зривався від розгублености:
— Астрономічна сума!.. — Якась асоціація "Порядок"... — белькотав той. — На твій особистий рахунок. Не маю жодного уявлення, що воно за "Порядок"...
"Телепати вони, чи що?" — подумав Тищенко, кладучи слухавку. Інакше чим пояснити таку оперативність? Та раптом, пригадавши дві зв’язки рибальських снастей, що стояли біля дверей його кабінету, все збагнув.
— Ну, то як — переконалися в надійності нашої організації? — подав голос чоловік, що очолював зібрання за великим, літерою "П" столом.
Тищенко лише посміхнувся, — мовляв, а далі що?
Йому показали на стілець усередині П-подібного столу.
Він почувався, ніби на екзамені. Комісія складалася з людей різного віку. "Рада директорів, — подумав Тищенко. — Хочуть знати, у що вкладають кошти". Тим часом голова почав дещо незвично, як для ділової бесіди. З прикрістю казав про занепад моралі, деградацію суспільства. Тищенко слухав уважно, боячись пропустити зерно. Але далі викриття болячок і змалювання прірви, на краю якої опинилося людство, голова не йшов, хоч слова його були схвильовані. Вряди-годи він поглядав на колег, шукаючи в них підтримки. А ті, попри різний вік та антропологічні особливості (поміж них було двоє з азійськими обличчями й один з негроїдним), колір очей і волосся, чимось дивовижно скидалися одне на одного. На мить Тищенкові приверзлося, що голови й торси таких різних і водночас таких однакових у своїй одностайності людей — тільки частки єдиного, великого, схованого за П-подібною спорудою тіла. "Хай вам чорт із такими асоціаціями!" — подумав батько "Експарки". Тим часом голова замовк і втупився в нього ясними світло-сірими очима.