Гострі коси поклепали;
До полудня гребли сіно,
І в віночки клали щільно;
А ввечері холодком
Клали копички рядком,
Накосили скирту сіна,
Прийшла коза та й поїла.
Дівчата
Ой як, як коло милого сісти?
Ой так, так, ой так!
Он як, як до милого говорити?
Ой так, так, ой так!
Ліго й Весна в колі роблять усе, що співається.
Ой як, як миленького пригортати?
Ой так…
Ой як, як миленького цілувати?
Ой так…
Ой як, як миленькому постіль слати?
Ой так…
Ой як, як миленького класти спати?
Ой так…
Ой як, як миленького з місця звести?
Ой так…
Ой як, як миленького випроводжати?
Ой так…
Ой як, як коло нелюба сісти?
Ой так, так…
Ой як, як до нелюба говорити? І т. д.
Літо проробляє все, що Веснянки співають.
Маленькі хлопці і дівчата
Ой на горі мак, під горою так.
Мак, мак, маківочки, золотії голівочки.
Станьте ви так, як на горі мак!
Поспитаймо так, чи сіяли мак?
Один хлопець: "Сіяли!"
Мак, мак, маківочки… (і далі)
Другі
А у горобейка жінка маленька,
Сидить на кілочку, пряде на сорочку,
Що виведе нитку, то й пошиє свитку,
Що виведе півтора, то пошиє рукава.
Осталося три кінці горобцеві на штанці.
Великі дівчата
Гетьте звідси!
Ой, купала-купалочка,
Не виспалась Наталочка,
Погнала бичка
За ворітечка.
Погнала бичка дрімаючи,
На пеньки ноги збиваючи.
Другі
Да мала нічка-петрівочка,
Не виспалася невісточка,
Та усю ніченьку не спала,
Да усе хусточки вишивала,
Да шила шовком,
Шила біллю
Своєму милому про неділю.
Перші дівчата
Сиділа русалка
На кривій березі,
Просила русалка
У жіночок наміток,
У дівочок сорочок:
"Жіночки-подружки,
Дайте мені намітку,
Хоч вона худенька,
Та аби біленька".
Проведу я русалоньки
До бору,
А сама вернуся
Додому.
Ой ми русалочки
Проводили,
Щоб до нас часто
Не ходили,
Та нашого житечка
Не ломили,
Бо наше житечко
В колосочку,
А нашії дівочки
У віночку.
Другі дівчата
Бідна ж моя голівонька,
Нещаслива годинонька,
Приїдь, приїдь, Кострубоньку,
Стану, стану до шлюбоньку
У неділю пораненьку
На льняному рушниченьку.
Приїдь, приїдь, Кострубоньку,
На сивому кониченьку.
Маленькі дівчата
Кроковеє колесо
Вище тину стояло,
Чи бачило колесо,
Куди милий поїхав?
За ним трава зелена
І діброва весела.
Кроковеє колесо… (і далі).
Куди нелюб поїхав?
За ним трава полягла
І діброва загула.
Хлопці
Вже петрівочка минається,
Хлопцям гулянка вертається.
Та йдіть, хлопці, погуляйте,
Дівчат на осінь підмовляйте.
Проходять дівчата-зажинки здалека, у вінках із колосків.
Великі дівчата
Ой заспіваю, нехай дома почують,
Ой нехай же ж нам вечерю готують.
Утомила нас та широкая нива,
Що тепер нам і вечеря не мила,
Ой не так нива, як високії гори,
Ой не так гори, як широкі загони,
Ой не так загони, як низеньке жито,
А вже ним спину, як кийом, перебито.
Літо, обійнявши Весну, веде до купальських і прохає, щоб узяли участь у скаканні через купальський вогонь.
Великі дівчата
Ой купався Іван та й у воду упав, –
Неспроста, неспроста:
Напала на хлопців короста, –
Ой не величка, не мала.
Як на тому дубові кора.
( Сміються).
Другі
Чого, Івашку, змарнів,
змарнів?
Чого шукаєш: волів, волів?
Ой твої воли давно в шкоді,
Ще й у Марусі на городі.
Ой там Маруся воли гнала.
Собі Івашка сподобала:
Ой ти, Івашку, серце моє,
Сподобалося личко твоє,
Ой не так личко, як ти самий,
Як на папері написаний,
Ой на папері-папєрочку.
На тонкім білім серпаночку,
Ой ти, Іване, мій папочку!..
Діти
(заплітають кривий танок)
А в кривого танця
Та не виведу кінця:
Несу-несу, та не винесу,
Веду-веду, та не виведу,
Дівки
Приспів.
Ой в городі вишня, чому не черешня?
Калина-малина, ягода червона.
Ой ти мене сватав, чому не берешся?
Калина-малина…
Літо
(виходить на авансцену)
Цитьте, діти! Ви проспівали,
Ви і на мигах усе показали,
Як я кохаю її. Більше над силу і волю,
Більше над щастя і долю –
Довше не втаю я, ні!
(Іде до Весни).
Весна
Діти! шо чую?
Личико горить,
Серце палає,
Серце тремтить,
Краса пишає,
Душа горить.
Більше не можу
Втриматись жить,
Хай і помру я
В сяйві краси,
Тільки й зазнаю
Радощі всі.
(Обертається до Літа).
Згода! Дай руку,
Вийду, чекай,
Вбачить нас доля,
Вбачить нас гай!
(Літо дует співає з нею).
Слухай лиш мене,
Серце моє,
Більше не можу
Я утаїть –
Серденько в грудях
Сонцем горить.
Полюби мене.
Рученьку дай,
Вийди, кохана,
Вийди у гай.
Вийди, не бійся –
Гай ще не спить,
Слуха розмову,
Лунко тремтить.
І солов’єва
Пісня дзвенить,
Рожа розквітла
Пахощі ллє, –
Все, повне ніги,
Щастям живе.
Вийдемо, серце,
В гай погулять.
Там над водою
Іскри тріщать.
Візьмемось міцно,
Сміло вперед,
Хто не розлучиться,
Той не умре!
Зазнаєм долю
Цілий свій вік,
Ходім же, серце,
Вквітчаймо рік.
(Бере її за руку й веде за кін).
Дівки
Ой мала нічка – пегрівочка
Не виспалася невісточка.
Вставай, невістко,
бо заспала,
Подій корови, що нагнала.
Я ті подою, що я нагнала,
А ті не буду, що я застала,
Я ті не буду, що тут застала,
Щоб ти, свекрухо, та не
діждала.
Інші
Ой літає сокілонько по полю
Та збирає челядоньку
додому.
Іди, іди, челядонько, додому,
Вигуляла все літечко по полю,
Вигуляла все літечко ще й
жнива,
Болітиме моя спина й голова.
Коли вони співають, через кін, взявшись за руки, проходять хлопець Маковій, бородатий Спас в рукавичках, задрипані молодиці-"дріплі" та обжинки-дівчата в колоскових вінках. За коном чути гомін і крик; вбігає Літо, гукає.
Ой вогні купальські,
Всьому світу милі,
Нащо нам тяжкого
Лиха наробили?
Ой повійте, ві гри,
З крижаного моря,
Загасіте пломінь,
Заберіте горе.
Мила вірно ручку
Подала навіки,
А огонь неситий
Розлучив навіки.
Горе-горе-горе…
Чим на світі жити,
З рання й до останку
Тільки сльози лити!
Ворогів би бити
Або світ спалити –
Так-бо не звеліла
Покійна робити.
Всіх казала рівно
Милувать жаліти,
Та щодня, щочасу
Працювать-робити.
Насовують хмари, гуркоче грім; Діти вбігають з криком;
Іди, іди, дощику,
Зварю тобі борщику
В зеленому горщику!
Дощику, припусіи,
Я поїду в три кусти
Богу молиться,
Христу поклониться.
А у бога сирота
Замикала ворота
Ключиком-замочком,
Золотим платочком.
Збираються хмари, погрімлює грім. Літо біжить назустріч блискавці.
Літо
Побіжу, побіжу
До небесного вогню.
Я поскаржусь йому
На утрату мою.
Нехай він, той вогонь,