— З трьох шестеро зробив, — хвастав, блимаючи оком, Олекса, в якого тіпалася щока.
Його підлесливо частували тютюном, дивились з непри-ховуваною пошаною на невеличкі Олексин кулак, завбільшки з добру тикву, на опуклий заслін грудей, що розпирали чекмень.
Під тином, вкриті шинелями, мокрі коні. Козаки підтягали попруги. На провулку, біля колодязя, в черзі стояли по воду. Багато хто за поводи вів стомлених коней, що волочили ноги.
Григорій поїхав з Прохором та п'ятьма козаками вперед. Неначе пов'язка спала в нього з очей. Знову, як і перед
атакою, побачив він сонце, що світові сяло, приталий сніг біля прикладку соломи, чув весняне цвірінькання горобців на хуторі, відчував найтонші запахи весни, що сягала на порозі днів. Життя повернулось до нього не зблякле, не зістарівшись від пролитої недавно крові, а ще вабливіше скупими й манливими радостями. На чорному тлі відталої землі завжди привабніше й яскравіше білід заціліла латка снігу...
ХХХУІІІ
Повінню збурилось і розлилось повстання, затопило все Наддіння, задінські степові краї на чотириста верстов кругом. Двадцять п'ять тисяч козаків сіли на коні. Десять тисяч піхоти постачили хутори Верхньодінського округу.
Війна набирала форм, досі небачених. Десь біля Дінця держала фронт Дінська армія, прикриваючи Новочеркаськ, готуючись до вирішної сутички. А в тилу протистоячих їй 8 та 9 Червоних армій вирувало повстання, без краю ускладняючи і без тога важке завдання оволодіння Доном.
У квітні перед Реввійськрадою республіки з усі§ю виразністю повстала загроза з'єднання повстанців з фронтом білих. Треба було приборкати повстання за всяку ціну, поки воно не встигло з тилу роз'їсти дільни ію червоного фронту та злитися з Дінською армією. На повстання почали перекидати найкращі сили: в число експедиційних військ вливали екіпажі матросів — балтійців, і чорноморців, найнадійніші пилко, команди бронепоїздів, найзаьзятіщі кавалерійські часіини. З фронту цілком були Зняті п'ять полків бойової Богучарської дивізії, що нараховувала до восьми тисяч багнетів при кількох батареях та п'ятистах кулеметах. У квітні на Казанській дільниці повстанського фронту вже бились з беззавітною мужністю Рязанські та Тамбовські курси, згодом прибула частина школи ВЦВК'у, а під Шумилінською билися з повстанцями латиські стрільці.
241
Тихий Дін
Козаки задихались від нестачі бойового спорядження* Спочатку не було достатньої кількості гвинтівок, кінчались патрони. їх треба" було добувати ціною крові, їх треба було відбивати атакою або нічним наскоком. І відбивалр. У квітні в повстанців уже була повна кількість гвинтівок, шість батарей та коло півтораста кулеметів.
На початку повстання у Вешенській на складі залишилось п'ять мільйонів холостих патронів. Окружна рада мобілізувала найкращих ковалів, слюсарів, збройовників. У Вешенській організувалась майстерня для виливу куль. Але не було свинця, ні з чого було лити кулі. Тоді на заклик окружної ради по всіх хуторах почали збирати свинець і мідь. З парових млинів були взяті всі запаси свинцю й бабіту. Кинули по хуторах з верховими гінцями коротку відозву:
"ВАШИМ ЧОЛОВІКАМ, СИНАМ ТА БРАТАМ НІЧИМ СТРІЛЯТИ. ВОНИ СТРІЛЯЮТЬ ТІЛЬКИ ТИМ, ЩО ВІДІБ'ЮТЬ У ПРОКЛЯТОГО ВОРОГА. ЗДАЙТЕ ВСЕ ТЕ, ЩО €| ПО ВАШИХ ГОСПОДАРСТВАХ ПРИДАТНОГО ДЛЯ ЛИТТЯ КУЛЬ. ЗНІМІТЬ з ВІЯЛОК СВИНЦЕВІ РЕШЕТА".
Через тиждень у всьому окрузі на жодній віялці не зосталось решіт.
"Вашим чоловікам, синам, братам нічим стріляти"... І баби несли до хуторських рад все годяще й негодяще, дітвора хуторів, де йшли бої, виколупувала із стін карте ч, рилася в землі, шукаючи окрушини. Але й у цій спр аві не було крутої єдності; деяких молодичок з бідноти, що не бажала позбутись останнього господарського дріб'язку, арештували й вирядили до округу за "співчуття червоним". У Татарському заможні старики до крові побили Семена Чугуна, що прийшов з частини у відпустку, за здину необережну фразу: "Багаті нехай віялки руйнують. їм либонь, червоні страшніші від розору".
Запаси свинцю топились у Вешенській майстерні, але вилиті кулі, позбавлені нікелевої оболонки, теж топились...
Після пострілу саморобна куля вилітала із цівки розтопленою свинцевою грудочкою, летіла, дико віючи та фуркаючи, але разила тільки на сто, ~ сто двадцять сажнів. Зате рани, нанесені такими кулями, були жахливі. Черво-ноармійпі, дізнавшись в чім річ, іноді, близько з'їжджа-ючись з роз'їздами козаків, гукали: "Жуками стріляйте... Здавайтесь, однаково всіх переб'ємо!"
Тридцять п'ять тисяч повстанців ділились на п'ять дивізій та шосту за ліком окрему бригаду. На дільниці Меш-ківська — Сетраков — Вежа билась 3 дивізія під командою фторова. Дільницю Казанська — Донецьке, — Шумилінська Займала 4 дивізія. Водив її найпохмуріший з вигляду підхорунжий, рубака й чорт у бою, Кіндрат Медведев. 5 дивізія билася на фронті Слащевська—Буканівська, командував нею Ушаков. В напрямку (уланські хутори — Усть-Хоперська — Горбатов бився із сводю 2 дивізією вахмістр Меркулов. Там же була й 6 окрема бригада, що, міцно збита, майже не несла втрат, бо командувач її, макса§в-ський козак, чином підхорунжий, Богатирьов був обачливий, обережний, ніколи не ризикував і людей вазря в трату не давав. Понад Чиром розкидав свою 1 дивізію Мелехов Григорій. Його дільниця була лобова, на нього з півдня навалювались відривані з фронту червоні частини, але він встигав, не тільки відбивати натиски противника, але й пособляти менш стійкій 2 дивізії, перекидаючи на допомогу їй піші й кінні сотні.
Пов станню не вдалось перекинутись в станиці Хоперського й Уст-Медведицького округів. Було й там заворушення, являлись і звідти гінці з проханням двинути сили до Бузулука та на верхів'я Хопра, щоб підняти козаків, але повстанське командування не наважувалось виходити за межі Верхньодінського округу, знаючи, що в основній масі хоперці підпирають радянську владу і до зброї не візьмуться. Та й гінці успіхів не обіцяли, направду розповідаючи, що незадовелених червоними по хуторах не так то багато, що офіцери, які лишились по глухих закутках
Хоперського округу, ховаються, значних сил, що співчувають повстанню, збити не можуть, бо фронтовики або дома, або з Мироновим, а дідів загнали, як телят у загороду, і ні сили, ні колишньої ваги вони вже не мають.