Опівдні до Григорія прискакав від Голубова ординарець з запискою.
— На нерівно відірваному аркушику польової книжки коря-чилися розмашні літери:
"Наказую вам ім'ям Донського ревкому з двома до-рученимц під вашу оруду сотнями знятися з позицій і спішним алюром іти на обмах правого флангу ворога, беручи напрямок на дільницю, котру видно звідси, трохи ліворуч від вітряка, балкою... Маскуйте рух (кілька нерозбірних слів...-). Вдарте з флангу, скоро ми перейдемо в рішучий натиск.
Г о л у б о в".
Григорій відвів і посадовив на коні дві сотні, відійшов назад, пильнуючи, щоб ворог не визначив його напрямку.
Дванадцять верстов накинули кругу. Коні йшли, провалюючись у глибокому снігові. Балка, йкою йшли в. обхід, була засипана снігом. Подекуди доходив він коням до черева. Григорій, прислухаючись до вибухів гарматного гуркоту, тривожно поглядав на годинника, знятого з руки забитого в Румунії німецького офіцера, — боявся спізнитися. Він звіряв за компасом напрямок—і все ж ухилився ліворуч трошки більше, ніж треба. Широкою відножиною вибралися на чисте. Коні курились пітною парою, мокріли в пахах. Скомандувавши спішитися, Григорій перший вискочив на горб. Коні лишились у балці з коноводами. За Григорієм полізли положистим схилом козаки. Він оглянувся, побачив за собою понад сотню спішених, що рідко розсипалися по сніжному схилі балки, бійців і почув себе певніше, міцніше. В бою за-всігди опановувало його, як і кожного, табунне почутя. Поглядом охопивши обстанову, Григорій зрозумів, що спізнився, не врахувавши важкої дороги, щонайменше на півгодини. ,
Голубов сміливим стратегічним ходом майже відрізав чер-нєцівцям шлях до відступу, з боків виставив заслони, і фронтальним ударом ішов'на напівзамкненого ворога. Гуркотіли батарейні випали. Рокотали рушничні постріли, мов би по залізній сковороді котився— шріт, крила шрапнель зім'яті роз-стрільні чернєцівців, густо лягали гарматні.
— В роз-стріль-ню!..
Григорій із своїми сотнями вдарив з флянгу. Пішли спочатку як на муштрову стрілянину, — не лягаючи та якийсь митець-чернєцівець, працюючи на "максимі", так здорово черканув по розстрільні, що козаки з (великою охотою лягли, трьох утративши в лавах.
О. третій годині після полудня приголубилась до Григорія куля. Розпечена грудочка олива, одягнена ніклевою оболонкою, діравлячи, пропалила м'ясну тканину в нозі, вище коліна. Григорій, відчувши гарячий удар і знайому нудливу втрату крови, скрипнув зубами. Виповз з розстрільні, згарячу скочив, різко мотнув головою, контуженою кулею. Біль у нозі збільшувало те, що куля не вийшла. Кінчала вона літ свій, коли вп'ялася в Григорія і, пробивши шинелю, шаравари і ЩКФУ> залишилася вистигати в жмутку м'язів. Гаряча різь заважала рухатися. Лежачи, Григорій згадав наступ 12-г.о полку в Трансильванських горах, у Румунії, жоли дістав рану в РУКУ* В очах його яскраво відновилася сцена тієї атаки: Чубатий, зім'яте гнівом обличчя Михася Кошового, Омелян Грошев біжить з пораненим сотником з гори...
Командування сотнями перебрав Любішкін Павло, помічник Григорія. З його наказу двоє козаків відвели Григорія до коноводів. Козаки, гіідсажуючи Григорія на коня, співчутливо радили:
— Перев'яжіть рану.
— Бинт є? —
Григорій уже сів на сідло та, подумавши, зліз і, спустивши шаравари, морщачись від остуди, що заливала пітну спину, живіт і ноги, похапки перев'язав обпалену, кровотічну ранку, зроблену наче надрізом цизорика.
В супроводі свого ординарця він поїхав тим самим кружним шляхом до місця, звідки почали контр-настур. Дивився на густий засів у снігу кінських слідів, на знайомі обриси балки, якою кілька годин тому вів він свої сотні. Його знемагав сон і вже чомусь далеким і непотрібним здавалося те, що діялося на горбі.
А там метушливо і розкидано курилися рушничні постріли, вигримляла важка батарея ворога, визволяючи своїх, та кулемети, інколи порикуючи, точкували пунктиром, немов підводячи невидиму рису для підсумків бою.
Верстви зо три Григорій їхав балкою. Коні застрявали.
— Правуй на чисте... — буркнув Григорій ординарцеві, виїжджаючи на кучугуристий вал балки.
Віддалік по полі, мов ті граки присівши, де-не-де чорніли забиті. Аж на самісінькім лезі обрію скакав, здаючись звідси малесеньким, кінь без вершника. ,
Григорій бачив, як основне ядро чернєцівців пошарпане й поріділе, видершись із бою, згортаючись, відходить до Глибокої. Він пустив свого гнідого чвалом. Здалека виднілися розрізнені купки козаків. Підскакавши до першої з них, Григорій . побачив Голубова. Він сидів, відкинувшись, на сідлі. Кожушок, бланений пожовклим каракулем, був на ньому розстебнутий, папаха ссунута набік, чоло вогке від поту.
Покручуючи вахмістрські, сторч підйяті вуса, Голубов хрипато гукнув:
— Мелехов, молодець! Та тебе поранено? Чорт забери! Кістка ціла?—і, не чекаючи відповіді, запарився усмішкою:— Впень! Впень рознесли!.. Офіцерський загін так розпорошили, що не зібрати. Набилося їм у хвіст.
Григорій попросив покурити. По всьому полі стікалися козаки і червоноґвардійці! Від натовпу, що чорнів далеко попереду ристю біг верхівець козак.
— Сорок чоловіка взяли, Голубов!,. — гукнув він здаля.— Сорок офіцерів і самого Чернєцовй.
— Брешеш?— перелякано крутнувся в сідлі Голубов і поскакав, немилосердно рубаючи нагаєм високого білоногого коня.
Григорій, трохи згодом, ристю поїхав за ним.
Густий натовп узятих у полон офіцерів вела, кільцем оточивши їх, варта з ЗО козаків — 44-го полку і одної з сотень 27-го. Попереду йшов Чернецов. Тікавши від переслідування він скинув кожушка, і тепер ішов у самій тільки легенькій шкіряній куртці. Наплічник на лівому плечі його був подраний; На обличчі коло лівого ока кров'янилося свіже садно. Він ішов швидко, не збиваючися з ноги. Папаха, одягнена набакир, надавала йому вигляду безпечного' й молодецького. І тіні переляку не було на його рожевому1 обличчі: він, видимо, не голився кілька днів, — русява порість золотилася на щоках і підборідді. Чернецов суворо і швидко оглядав козаків, що підбігали до нього: гірка, ненависти повна згортка тінилася між брів. Він на ході запалив сірника, закурив, стиснувши цигарку кутом рожевих твердих губів.