— І правильно! — заговорив інший. — Дай їм . справу* а вони — чи то воюватимуть, чи то ні. А нехай би зайшла справа про землю, — руки простягнуть.
— Знаємо ми цю шерсть! — басив третій.
Бахмачов роздумливо подзвенів чайною ложкою .об шклянку, стукаючи нею в .такт своїм словам, роздільно казав:
— Ні, не годиться так. Більшовики для всього народу йдуть на поступки, а ми — хрінові більшовики. Аби Кале-діна скинути, а там притиснемо...
— Та ж, голубе мій,—переконуючи викликував чийсь ламкий, майже хлоп'ячий альт:—зрозумій, що нам давати ні з чого. Ґрунту годящого на пай випадає півтори десятини, а то — суглинок, балки,. толока. Чого давати?
— В тебе й не беруть, а є такі, що багаті на землю.
— А військові землі?
— Красненько дякуємо! Свою віддай, а в дядька випрохуй?.. Чи ти ба, розсудив!
— Військові самим потрібні будуть.
— Авжеж!
— Жада заїла!
— Яка там жада!
— Мо, доведеться своїх козаків верхівських переселити. Знаємо ми їхні землі — жовтопіски самі.
— Тож бо й є!
— Не нам краяти, не нам і шити.
— Тут без горілки не розберешся.
— Ех, хлопці! Недавно громили тут винний склеп. Один утоп у спирті, захлинувся.
— А зараз би випив. Так, щоб по ребрах пройшлася.
Григорій у півсні чув, як козаки стелилися на підлозі, позіхали, чухалися, тягнули ті самі розмови про землю-, про переділи.
Удосвіта під вікном бацнув постріл. Козаки посхоплювалися. Натягуючи гімнастівку, Григорій не потрапляв у рукава. На бігу взувся, схопив шинелю. За вікном лузгою сипалися і горіли постріли. Протарабанила підвода. Хтось заливисто кричав коло дверей.
— До зброї!.. До зброї!., вашу мать!..
Чернецівські розстрільні, відтісняючи застави, входили до Глибокої. В сірій хмарній темряві металися вершники. Бігли, дрібно тупотячи чобітьми, піхотинці. На перехресній вулиці встановлювали кулемет. Ланцюжком простяглися впоперек чоловіка з ЗО козаків. Ще один рій перебігав завулок. Клацали засувки, засилаючи набої.
В сусідньму кварталі підвищено дзвінкий командний голос виголошував:
— Третя сотня, мерщій! Хто ламає лави?.. Струнко! Кулеметники— на правий фланг! Готово? Со-о-тня...
Прогуркотіла батарейна чота. Коні бігли галопом. їздові вимахували батогами... Брязк гарматних ладівниць,. гуркіт колес, деренчання лафетів мішалися з стріляниною на передмісті.
Враз десь поблизу ревнули кулемети. На сусідньому розі, зачепившись за вкопаний коло палісадника стовп, перекинулася, скакавши не знать куди, польова кухня.
п— Дцявол сліпий!.-. Не бачиш?! Повилазило тобі? — надсадно ревів звідти чийсь на смерть переляканий голос.
Григорій насилу зібрав сотню, ристю повів її на край станиці. Звідти вже сунули, відступаючи козаки.
— 'Куди?..—Григорій схопив переднього за рушницю.
— Пу-у-сти!.. — рванувся козак. — Пусти, сволота!.. Чого хапаєш? Не бачиш—відступають?..
— Сила його!..
— Пре дуром...
— Куди нам?.. В який бік—Міллерська?—лунали захекані голоси.
Григорій спробував край селища, коло якоїсь довгої комори розгорнути свою сотню в розстрільню, але новий натовп тікачів змив їх. Козаки Григорієвої сотні, перемішавшись з зустрічними, сунули назад—у вулиці.
— Стій!.. Не тікай!.. Стріляю!..—тремтячи від лютости, горлав Григорій.
Його не слухали. Струмень кулеметного вогню сікнув вздовж вулиці; козаки на мить' купками припали до землі, підплазували ближче до стін і подалися до поперечних вулиць.
—— Тепер не звладаєш, Мелехбв! — крикнув, пробігаючи 'повз нього і близько заглядаючи у вічі, чотовий Бахмачов.
Григорій пішов слідом, скриплячи зубами, розмахуючи Гвинтівкою.
Паніка, охопивши частини, закінчилася безладною втечею з Глибокої. Відступили, залишивши мало не всю матеріальну частину загону. Тільки на світанку пощастило зібрати сотні і кинути їх у контр-наступ. '
Багровий, спітнілий Голубов, в розхрістаному кожусі, перебігав уздовж розстрілень свого 27-го полку, металевим напруженим голосом, кричав:
— Крок дай!.. Не лягай!.. Марш, марш!..
14-та батарея виїхала на позиції, знімалася з передків; старший офіцер батареї, стоячи на ладівниці, дивився у бінокль.
Бій почався о шостій годині. Змішані розстрільні козаків і червоноґвардійців з Воронізького загону Петрова ринули густо, облямували сніжне тло чорною мережкою постатів.
Зі сходу віяв холоднуватий вітер; Під заголеною вітром хмарою кровотічний край показувала зоря.
Григорій відвів половину отаманської сотні на прикриття 14-ї батареї, з рештою пішов у наступ.
Перший пристрільний гарматень ліг далеко спереду розстрільні Чернєцівців.' '
Скуйовджений жовтогарячо-синій прапор вибуху вики-кинувс.я вгору. Соковито луснув другий постріл. Пристрілювалися по-гарматно.
"Взі-взі-взі!.." — віддаляючись, понісся гарматень.
Мить напруженої тиші, підкресленої рушничними випа-ламй, — І далекий, лункий ох вибуху. Після перельоту гарматні один по одному почали лягати поблизу розстрільні. Мружачись від вітру, Григорій з почуттям задоволення подумав: "Намацали".
На правому крилі йшли сотні 44-го полку. Голубов вів свій полк у центрі. Григорій був ліворуч від нього. За ним, замикаючи лівий флянг, ішли червоноґвардійські загони. До сотень Григорія було додано три кулемети. Командир їх, невеличкий червоноґвардієць, з похмурим обличчям і густо-волохатими широкими руками,, майстерно провадив стрілянину,— паралізуючи наступальні маневри ворога. Він увесь час був коло кулемета, що посувався з розстрільнею отаман-пів. При ньому була кремезна, одягнена в шинелю жінка-червоноґвардієць. Григорій, проходячи вздовж розстрільні злобливо подумав: Бабій! На позиції йде — і то з бабою не розлучається. З таким навоюєш!.. Дітей би вже заодно забрав з периною і з усіма манатками..." Начальник кулеметної команди підійшов до Григорія, поправив на грудях шнур нагана.
— Ви командуєте цим загоном?
— Так, я.
— Я розпочну заслонний вогонь на ділянці отаманської півсотні. Ви бачите — нам не дають ходу.
— Смаліть, — погодився Григорій і повернувся на крик від замовклого кулемета.
Бородатий,' здоровий кулеметник люто кричав:
— Бунчук!.. Розтопимо машинку!.. Диявольська подоба, хіба можна так?
Коло нього на колінах стояла жінка в ширелі. Чорні очі її світячись під пуховою хусткою, нагадали Григорієві Оксану і він мить, затуживши очима, дивився на неї не моргаючи, стримуючи подих.