— А як же?
— До кінця.
— До якого?
— Щоб коли почали — карбуй до останку. Коли геть царя і контр-революцію, — треба пильнувати, щоб влада до народу перейшла. А це — байки, дітворі цяцянка. За старих часів пригасли нас царі, і тепер не царі, так інші придавлять, аж заверещимо!..
— Як же, Подтелков, по-твоєму?
І знову забігали розшукуючи простору в тісній світлиці важкі очі — картечини.
— Народню владу... виборну. Під генеральську лапу ля-, жеш, — знову війна, а нам це зайве. Коли б така влада кругом, по цілому світі повстала: щоб нарід не утискали, не цькували на війні. А то що ж? Драні шаравари, хоч і виверни,— ті самі дірки. — Лунко поляскавши долонями по колінах, Подтелков злісно посміхнувся, заголив дрібні незлічено-щільні зуби, і—Нам від старого подалі, а то в таку упряжку запряжуть, що гірше за царську визначиться.
Григорій, хапаючи рукою в повітрі щось невпіймане, натужливо спитав:
— Землю віддамо? Всім по окрайцеві наділимо?
— Ні... Навіщо ж? — розгубився і мов би збентежився. Подтелков. — Землею ми не поступимось. Проміж себе, козаків, землю переділимо, поміщицьку заберемо, а мужикам давати не можна. їх — шуба, а наш—рукав. Почни ділити,— оголодять нас.
— А правитиме нами хто?
— Сами! — пожвавішав Подтелков. — Заберемо свою владу — ось і правило. Аби попруги нам зараз трошки відпустили, а скинути Каледіних зуміємо!
Спинившись коло запотілого вікна, Григорій довго дивився на вулицю, на дітвору, що гуляла в якусь мудровану гру, на вогкі дахи протилежних будинків, на блідо-сіре гілля голого осокора в садку і не чув, про що сперечалися Дроздов з Подтелковим; болісно намагався розібратися в розгардіяші думок, продумати щось, вирішити.
Хвилин із десять стояв він, мовчки викреслюючи на шибці вензелі. За вікном, на рівні з дахом низенького будинку, передзимове, зів'яле тліло на заході сонце: наче руба поставлене на іржавий гребінь даху, воно мокро багровіло, здавалось, що ось-ось зірветься, покотиться по той або цей бік даху. Від міського саду, прибите дощем, шаршаве котилося листя і, иалітаючи з України, з Луганського, усе міцнішаючи, гайдамачив над станцією вітер.
III.
Новочеркаськ став за центр тяжіння для всіх утікачів від більшовицької революції. Стікалися в пониззя Дону великі генерали, колишні вершителі долі тепер розваленої російської армії, сподіваючись на підпору реакційних донців, гадаючи з цього плацдарму розгорнути і повести наступ на зрадянщену Росію.
2-го листопаду до. Новочеркаську прибув у супроводі ротмістра Шапрона генерал Алєксєєв., Переговоривши з Каледі-ним, він заходився коло організації охотницьких загонів. Утеклі з півночі офіцери, юнкери, ударники, утворили хребет майбутньої Добровольчої армії. Навколо нього протягом перших трьох тижнів з дня приїзду Алєксєєва наросло, недобре м'ясо: учні, декласовані елементи з салдатських частин, найактивніші контрреволюціонери з козаків і просто люди, що шукали разючих пригод і підвищеної платні, хоч би й керенками.
Наприкінці листопада прибули генерали Денікін, Луком-ський, Марков, Ерделі. На цей час загони Алєксєєва вже нараховували понад тисячу багнетів.
6-го грудня в Новочеркаськ з'явився Корнілов, що, залишивши в дорозі свою варту текінців, переодягнений дістався до донських кордонів.
Каледін, встигши на цей час стягнути на Дін майже всі козацькі полки, що були на Румунському і австро-німець-, кому фронтах, розташував їх вздовж залізничної магістралі Новочеркаськ — Чертков© — Ростов — Тихоріцька. Але козаки, стомлені трьохрічною війною, повернувшись з фронту з революційним настроєм, не виявляли великого бажання битися з більшовиками. В складі полків залишалася ледве не третина нормальної кількосте вершників. Полки, що найбільш зберіглися — 27, 44, і 2-й запасний — стояли в станиці Кам'янській. Туди ж свого часу були виряджені з Петрограду ляйб-ґвардії Отаманський і ляйб-ґвардії Козацький полки. Полки, що прийшли з фронту, 58, 52, 43, 28, 12, 29, 35, 10, 39, 23, 8 та 14 і батареї — 6, 32, 28, 12 та 13 були розташовані в Черткові, Міллеровій, Лихій, Глибокій, Звіреві, а також у районі рудень. Полки з козаків Хоперської і Усть-Медведицької округ прибували на станції Філоново, Урюпін-ська, Себряково, деякий час стояли там, потім розходилися.
Владно тягнули до себе рідні курені, і не було такої сили, що могла б удержати козаків від стихійного потягу додому. З донських полків тільки 1, 4 і 14 були в Петрограді, та й ті затрималася там не надовго.
Деякі, особливо ненадійні, частини Каледія намагався розформувати або ізолювати, оточивши їх найстійкішими частинами.
Наприкінці листопаду, коли він уперше спробував послати на революційний Ростов фронтові частини, козаки, підійшовши до Аксайської, відмовилися йти в наступ, повернули назад. Широко розгорнута організація збивання "клаптевих" загонів, дала свої наслідки: 27-го листопаду Каледін уже мав змогу оперувати стійкими охотницькими загонами, маючи підсилок і від Алексеева, що зібрав на той час зо два батальйони. *
2-го грудня Ростов з бою захопили охотницькі загони. Як приїхав Корнілов, туди перенесли центр організації Добровольчої армії. Каледін залишився сам. Козацькі частини розкидав він по кордонах краю, посунув на Царицин та на кордон Саратівської губерні, але для актуальних, що вимагали найшвидшого розв'язання, завдань уживав тільки офіцерсько-партизанські загони: на них тільки могла спертися день-у-день підупадаючи немічна військова влада.
Щоб приборкати донецьких шахтарів, кинули свіжо-навер-бовані загони. В Макеївському районі подвизався осавул Чернецов, там же перебували й частини регулярного 58-го козацького полку. В Новочеркаську нашвидку формували загони Семілєтова, Грекова тощо; на півночі в Хоперській окрузі, збивався з офіцерів і партизанів так званий "загін Стеньки Разіна". Але з трьох боків уже наближалися до краю колони червоноґвардійців. У Харкові, Воронежі, збирали сили для удару. Висли над Доном хмари, гущавіли, чорніли. Гарматний грім перших боїв уже несли вітри з України. Мерхлі насувалися на край дні. Гиблий заходив час.
IV.
Жовтаво-білі, грудасті, мов ті човни, тихо пропливали над Новочеркаським хмари. У вишній надхмарній синяві, просто над сяйною банею собору, нерухомо висів сивий кучерявий каракуль баранцюватої хмари? довгий хвіст її воланами знижувався і рожево сріблився десь над станицею Крив'янською.