Особливо радів цьому призначенню Листницький. Він через молодших офіцерів сотні і близьких до нього козаків намагався дізнатись, як ставляться до цього козаки, але одержані відомості його не потішили: мовчали козаки, або відбувалися апатичними відповідями:
— Нам однаково.
— Який він, хто його знає...
— Коли б він про замирення постарався, тоді, звичайно.
— Нам від його підвищення легше не буде.
За кілька днів серед офіцерів, що зналися з ширшим товариством цивільних та військових, переказували вперті чутки, ніби Корнілов натискає на Тимчасовий уряд, вимагаючи відновлення кари на горло на фронті та багатьох рішучих заходів, від яких залежить доля армії і кінець війни. Говорили про те, що Керенський боїться Корнілова і напевно додасть усіх сил, щоб, замінити його на посаді головнокомандувача фронту піддатливішим генералом. Називали відомі у військовому товаристві прізвища генералів.
19-го липня всіх уразило урядове повідомлення про призначення Корнілова на верховного головнокомандувача. Незабаром підосавул Атарщиков, що мав велике знайомство в Головному комітеті офіцерської спілки, 4розказував, посилаючись на цілком певні джерела, що Корнілов у записці, приготованій для доповіді Тимчасовому урядові, обстоював такі найголовніші заходи: запровадження на всій території країни для запільного війська і людности юрисдикції військово-революційних судів, з карою на горло за низку найтяжчих злочинів, переважно військових; відновлення дисциплінарної влади військових начальників; обмеження вузькими рямцями діяльности комітетів і встановлення їх відповідальності! перед законом і т. інш.
Цього ж дня, увечорі, Листницький у розмові з офіцерами своєї сотні і інших сотень гостро руба поставив питання: з ким вони йдуть?
— Панове офіцери!—говорив він із стриманим хвилюванням.
— Ми живемо дружною сім'єю. Ми знаємо, що являє собою кожен з нас, але й досі багато болючих питань між нами залишилося невирішені. І от саме тепер, коли виразно намічається перспективи розходження головнокомандувача з урядом, нам треба руба поставити питання: з ким і за кого ми? Поговорімо ж по-товариськи, не кривлячи душе.ю.
Підосавул Атарщиков відповів перший:
— Я за генерала Корнілова готовий і свою і чужу кров цідити. Це кришталевої чесности людина і лише він один може поставити Росію на ноги. Дивіться, що він робить в армії. Адже тільки дякуючи йому почасти розв'язали руки воєначальникам, а було цілковите засилля комітетів, братання, дезертирство. Про що мова? Кожна порядна людина за Корнілова.
Схожий на породистого хорта, вузькокрижий, тонконогий і невміру грудастий і широкоплечий Атарщиков говорив запалисто. Видно дуже зворушувало його зняте питання. Скінчивши, він оглянув згрупованих круг столу офіцерів, вижидально постукав по цигарниці мундштуком цигарки. На нижній повіці його правого ока брунатною опуклою горошиною сиділа родинка. Вона заважала верхній повіці щільно прикривати око, і від цього при першому погляді на Атар-щикова здавалося, ніби в очах його грає постійна поблажливо-вижидальна усмішка.
— Коли вибирати між більшовиками, Керенським і Корні-ловим, то, звичайно, ми за Корнілова.
— Нам важко судити, чого хоче Корнілов: чи тільки відновити лад у Росії, чи відновити й ще щось...
— Це не відповідь на принципове запитання!
— Ні, відповідь!
— А коли й відповідь, то неразумна, у всякому разі.
-— А чого ви боїтесь, сотнику? Відновлення монархії?
— Я не боюся цього, а навпаки, бажаю.
— Так у чому ж річ?
— Панове!—твердим, обвітреним голосом заговорив Долгов, недавній вахмістр, що дістав за бойові заслуги хорунжого.— Про що ви сперечаєтесь? А ви поважно скажіть, що нам, козакам, треба держатися за генерала Корнілова, як дитині за матерній поділ. Це без ніякового лукавства, напрямки! Відірвемося від нього—пропадемо! Расея гноєм нас загребе . Тут справа ясна: куди він, туди й ми.
— Оце так!..
Атарщиков захоплено ляснув Долгова по плечі і, сміючись очима, видивився на Листницького. Той, посміхаючись, хвилюючись, розгладжував на колінах брижі штанів.
— Так, як же, панове офіцери, отамани?— піднесеним голосом вигукнув Атарщиков.—За Корнілова ми?..
— Ну, звичайно!
— Долгов відразу розрубав гордіїв вузол.
— Все офіцерство за нього!
— Ми не хочемо бути винятком.
— Любому Лаврові Георгієвичу, козакові і героєві,— слава!
Сміючись і цокаючись, офіцери пили чай. Розмова, втративши недавню напруженість, крутилась навколо подій останніх днів.
— Ми всі за головнокомандувача, а ось козаки мнуться,— нерішуче сказав Долгов.
, — Як це "мнуться"?—'Спитав Листницький.
— А так. Мнуться—і край... їм, собачим дітям, додому, до бабів охота... Життя не тепле остогидло...
— Наша справа—повести за собою козаків!—ударив кулаком по столі сотник Чорнокутов.—Повести! На те ми й носимо офіцерські наплічники!
— Козакам треба терпляче роз'яснювати з ким їм по дорозі.
Листницький постукав ложечкою об шклянку, скупчивши увагу офіцерів, роздільно сказав:
— Прошу запам'ятати, панове, що наша робота тепер повинна зводитися, саме як сказав Атарщиков, до роз'яснювання козакам справжнього становища. Козака треба вирвати з:під упливу комітетів. Тут потрібне ламання характерів, при-' міром таке ж, коли не більше, яке більшості з нас довелось пережити після лютневого перевороту. Раніш,—припустімо, шіснадцятого року,—я міг побити козака, ризикуючи тим, що під час бою він мені пустить у потилицю кулю, а після ЛЮТОГО' довелося знишкнути, бо коли б я вдарив якогось дурня,—мене б убили тут же, в шанцях, не чекаючи слушної хвилини. Тепер зовсім інша справа. Ми повинні—Листницький підкреслив це слово,—зріднитися з козаком. Від цього залежить усе. Ви знаєте, що робиться зараз у 1-му і 4-му полках?
— Кошмар!
— Іменно—кошмар!—вів далі Листницький.:—Офіцери відгороджувалися від козаків колишнім муром і наслідком цього козаки всі, як один, підпали під уплив більшовиків і сами на 90 відсотків зробилися більшовиками. Адже ясно, що грізні події неминучі... Дні 3-го і 5-го липня—тільки сувора пересторога всім недбахам... Або нам за Корнілова доведеться битися з військом революційної демократії, або більшовики, набувши сили і поширивши свій уплив, хитнуть ще одною революцією. У них передишка, концентрація сил, а в нас— розхлябаність... Та хіба ж можна так?.. От за майбутнього перетрусу й придасться надійний козак...