Софії уже не раз снилося, ніби вона знаходить коштовності, але це вперше вдалося прихопити їх із собою у реальний світ.
— Чортовиння якесь! — сказала вона голосно сама до себе.
Софія була така сердита, що відчинила дверцята шафи і просто жбурнула прикрасу на верхню полицю до шовкової шалі, підколінника та листівок з Лівану.
У неділю вранці, коли Софія прокинулася, її чекав розкішний сніданок з гарячими булочками, апельсиновим соком, яєш-нею та італійським салатом. Інколи бувало, що мама вставала у неділю раніше за неї, але тоді вже вважала за справу честі приготувати справжній недільний сніданок, перш ніж будити доньку.
За сніданком мама сказала:
— У саду бігає чужий пес. Цілий ранок крутиться навколо старого живоплоту. Ти не знаєш, що він тут робить?
— Такі — вигукнула Софія і в ту ж мить прикусила язика.
— Він бував уже тут раніше?
Софія підвелася і підійшла до вікна вітальні, що виходило в сад. Так вона і думала. Гермес влігся перед потаємним входом до Сховку.
Що їй сказати? Вона ще не встигла придумати жодної відповіді, як поруч стала мама.
— Ти говорила, що той пес колись уже був тут?
— Закопав, напевно, десь кістку в саду. А тепер повернувся за здобиччю. Собаки також мають пам'ять,,.
— Можливо, Софіє. Ти ж у нас найбільший спеціаліст з психології тварин.
Софія гарячково думала.
— Відведу його додому, — сказала вона.
— Ти знаєш, де він живе? Дівчинка здвигнула плечима.
— Адреса, мабуть, написана на ошийнику.
За хвилину Софія уже була в саду. Гермес, помітивши її, кинувся назустріч, шалено вимахуючи хвостом та стрибаючи на груди.
— Гермес! Гарна собака! — примовляла Софія.
Вона знала, що мама стоїть біля вікна. Лиш би пес не кинувся до живоплоту! Але Гермес вибіг на стежку перед будинком, перетнув подвір'я і рушив до хвіртки.
На вулиці Гермес і далі йшов на кілька метрів попереду Софії. Воші простували вуличками поміж віллами. Софія та Гермес були не єдиними, хто вийшов на недільку прогулянку Цілі родини проходжувалися кварталом. Софія відчула заздрісні погляди.
Часом Гермес відбігав, щоб обнюхати іншого пса, або щось привертало його увагу на узбіччі. Однак досить було Софії скомандувати "на місце", як він тут же слухняно повертався до неї.
Невдовзі вони перетнули колишнє пасовисько, великий стадіон та дитячий майданчик і вийшли до кварталу, де панував жвавіший рух. Дівчинка і пес продовжували йти в напрямку міста широкою брукованою дорогою, по якій їздили тролейбуси.
Уже в центрі Гермес потягнув Софію через Стурторґет догори по вулиці Кіркеґатен. Вони опинилися у старій частині міста з великими будинками, побудованими на зламі століть. Годинник показував майже пів на другу
Тепер вони були на протилежному кінці міста. Софії не часто доводилося тут бувати. Одного разу, коли вона була ще маленькою, її повели відвідати стару тітку, котра жила на одній з цих вулиць.
Незабаром пес привів Софію на невеличку площу між старими кам'яницями. Площа називалася Нюторґет — Нова Площа, — хоча мала не менше років, ніж будинки, що її оточували. Давнім було і саме місто, закладене ще десь у середньовіччі.
Гермес підійшов до під'їзду за номером 14 і спинився, чекаючи доки Софія відчинить двері. Дівчинка відчула шлунковий спазм.
На сходовій клітці на стіні висіли зелені поштові скриньки. Софія помітила, що одна листівка стирчала зі скриньки у верхньому ряду. На ній виднівся штемпель з повідомленням поштаря, що адресат невідомий, та адреса: "Гільді Меллер Кнаґ, Нюторґет, 14..." і дата — 15/6. До того дня залишалося ще два тижні, однак поштар цього, видно, не зауважив.
Софія витягнула картку зі скриньки і прочитала:
Люба Іїльдо! Софія зараз прямує до будинку учителя філософи,
Ш(жробудегіятнадцягт>,а?тюбіп'яг^
гце вчора. А може, нині, Ішьдочко?Якщо сьогодні, то пора уже,
напевно, пізня. Але наші годинники не завжди ходять однаково.
Однепокшн^
ріягде свсічходом. Чи задущвашь ти, гір історія Євротісхсю на людське життя? Давні часи — це дитинство Європи. Потім
довге середньовіччя — це навчання в школі. А тоді приходить ренесанс. Довгий шкільний день скінчився, і молодій Європі не тергшться кинутися у віф жит^
ренесанс — це п'ятпнадіутгирічні уродили Європи. Середина червня, дитя моє:... над нами Бог! Життя прекрасне!
Р5. Шкода мені, щ ти загубила свого золотою хрестика. Вчися краще пильнувати свої речі!
Цілую. Тато, який уже ось тут> за рогом.
Гермес побіг сходами догори. Софія з листівкою у руках пішла за ним. їй також доводилося бігти, щоб не відстати від собаки. Вони проминули другий, третій, четвертий і п'ятий поверхи. Вище вели уже тільки вузенькі сходи. Невже підніматися треба аж на дах? Гермес, справді, звернув на східці. Він зупинився перед вузькими дверима і почав шкребти кігтями.
Невдовзі зі середини до Софії долинули кроки, двері відчинилися, і на порозі з'явився Альберто Кнокс. Сьогодні він змінив костюм на інший. На ньому були білі підколінки, широкі червоні штани та жовтий камзол з підкладеними плечима. Він нагадав Софії джокера з колоди карт. Якщо вона не помилялася, це був типовий костюм епохи ренесансу.
— От клоун! — вигукнула Софія, відіпхнула його і зайшла до помешкання.
І знову бідолашний вчитель філософії став жертвою її стурбованості та переляку водночас. Усі думки і почуття Софії збурилися через оту поштівку, знайдену на сходовій клітці.
— Не так напористо, дитя моє, — сказав Альберто, зачиняючи за нею двері.
— Ось пошта, — промовила мало не звинувачувальним тоном Софія, простягаючи йому картку.
Альберто прочитав листівку і похитав головою.
— Цей чоловік усе більше нахабніє. Ось побачиш, він використає нас як забавку на день народження для своєї доньки.
* Морська бухта, яка глибоко врізається у сушу, часто на десятки кілометрів. Явище характерне для узбережжя Скандинавського півострова. (Прим, перекл.)
З тими словами Альберто подер листівку на дрібні клаптики і викинув у кошик для паперу
— Тут написано, що Гільда загубила золотий хрестик, — сказала Софія.
— Я бачив.
— Саме хрестик я знайшла вдома у своєму ліжку Можеш пояснити, як він туди потрапив? Альберто урочисто глянув їй у вічі:
— Мої слова видадуться незвичними, але це тільки дешевий трюк, який не коштує йому жодних зусиль. Згадай великого кролика, якого витягують з чорного капелюха Всесвіту.