Виходячи з церкви, дівчинка звернула увагу на образ Марії. Софія підійшла ближче і пильно приглянулася. Несподівано під одним оком Марії вона помітила краплю води. Невже сльоза?
Софія стрімголов кинулася з церкви і побігла до будинку Юрунн.
РЕНЕСАНС
...о божественний роде у людських шатах...
Юрунн стояла на подвір'ї перед жовтим будинком, коли о пів на другу біля садової хвіртки з'явилася захекана Софія.
— Тебе не було понад десять годин, — випалила Юрунн. Софія похитала головою.
— Мене не було понад тисячу років.
— Де ж ти пропадала?
— Зустрічалася з середньовічним ченцем. Цікавий персонаж! —Ти чисто здуріла. Півгодини тому телефонувала твоя мама.
— І що ти сказала?
— Що ти в кіоску.
— А що вона відповіла?
— Маєш зателефонувати, коли повернешся. Гірше з моїми батьками. Десь коло десятої вони принесли нам до кімнати какао з булочками, аж тут одне ліжко порожнє.
— А їм що придумала?
— Вийшло по-дурному. Сказала, ніби ти пішла додому, бо ми посварилися.
—Тоді давай скоренько миритися. А ще треба так влаштувати, щоб твої батьки кілька днів не розмовляли з моєю мамою. Гадаєш, вдасться?
Юрунн здвигнула плечима. Тієї миті в саду з'явився одягнений у робочий комбінезон тато Юрунн, пхаючи перед собою тачку. Відразу було видно, що він ніяк не може дати собі ради з торішнім листям.
— Ну що, помирилися? — запитав він. — Тепер, принаймні, на сходах до пивниці немає жодного листочка.
— Чудово! — відказала Софія. — Можемо випити какао там, замість у ліжку
Тато Юрунн стримано засміявся, а Юрунн аж здригнулася. Удома в Софії розмови велися завжди дуже безпосередньо, не те що у господі фінансового радника Інґебріґгсена та його дружини.
— Вибач, Юрунн. Але мені здалося, що я теж повинна взяти участь у цій інсценізації.
— Ти розкажеш мені хоч щось?
— Якщо проведеш мене додому. Моя розповідь не годиться для вух фінансових радників та підстаркуватих ляльок Барбі.
— Яка ж ти противна! Невже шлюб, який розпадається, а одного з партнерів виганяють у море, кращий?
— Звичайно, ні. Але я майже не спала цієї ночі. Мені починає видаватися, ніби Гільда бачить усе, що ми робимо.
Дівчатка вирушили на Клевервейєн.
— Гадаєш, вона ясновидиця?
— Може й так. А може й ні.
Юрунн явно не була в захопленні від цих таємниць.
— Але це ніяк не пояснює, чому її тато посилає дивні листівки до покинутої хатини у лісі.
— Визнаю, тут слабке місце,
— Може, скажеш мені нарешті, де ти була?
Софія усе розповіла, навіть про містичний курс філософії. Та спершу Юрунн мусила скласти урочисту обітницю мовчання.
Дівчатка довго йшли, не розмовляючи.
— Це мені не подобається, — сказала, коли вже підходили до Софіїної садиби, Юрунн. Вона спинилася біля хвіртки, маючи намір повертатися назад.
— Ніхто й не вимагає цього від тебе. Але філософія не є такою собі безпечною товариською забавою. Тут йдеться про те, хто ми і звідки взялися. Вважаєш, нас достатньо навчають цього у школі?
— Однаково ніхто не знає відповіді на ці запитання.
— Але нас не вчать навіть ставити такі запитання.
Суботня шарлотка* стояла на столі, коли Софія увійшла до кухні. Мама навіть не спитала, чому донька не зателефонувала від Юрунн.
Поївши, Софія захотіла подрімати. Вона призналася, що майже не спала у товаришки. У цьому не було нічого дивного.
Перш ніж лягти, дівчинка підійшла до дзеркала у масивній мідній оправі. Спочатку вона бачила своє бліде і втомлене личко, та згодом за ЇЇ відображенням проступили ледь помітні обриси іншого обличчя.
Софія кілька разів хапнула повітря. Тільки не варто собі щось домислювати. Вона чітко бачила своє бліде обличчя, обрамлене чорним волоссям, яке ніяк не надавалося до укладки в іншу зачіску, окрім "природно-гладкої" стрижки. Однак поза тим личком причаїлося відображення іншої дівчинки.
Зненацька чужа дівчинка енергійно заморгала обома очима. Так, ніби хотіла дати знати, що вона справді там, з другого боку дзеркала. Це тривало лише кілька секунд, а тоді усе зникло.
Софія сіла на ліжку. Вона не мала жодного сумніву, що у дзеркалі було Гільдине відображення. Якось, хоч і дуже коротко, Софія бачила у Хатині Майора її фотографію в учнівському посвідченні. Це була та сама дівчинка, яка щойно дивилася на неї з дзеркала.
Хіба не дивно, що усілякі містичці речі відбувалися з нею тільки тоді, коли вона мало не падала з ніг від утоми? Мимоволі потім запитувала себе, чи усе це їй не приверзлося.
Софія склала одяг на стільці, залізла під ковдру й одразу ж заснула, і приснився їй дивовижно яскравий та реальний сон.
їй снилося, що вона стояла у великому саду, який збігав до червоно помальованої шопи для човнів. На причалі біля шопи сиділа світловолоса дівчинка і дивилася на море. Софія
* Солодка страва, схожа на пудинг. (Прим, перекл.).
підійшла до неї і сіла поруч. Але чужинка наче й не помітила її присутності. "Мене звати Софія", — представилася Софія, однак чужа дівчинка, здавалося, не чула її і не бачила. "Ти, певно, сліпа й глуха", — обізвалася знову Софія. Та дівчинка і далі не реагувала на її слова. Раптом Софія почула голос: "Гільдо!" Дівчинка зірвалася на рівні ноги і кинулася до будинку Отож вона не сліпа й не глуха. З будинку назустріч їй біг літній чоловік, одягнений в уніформу та голубий берет. Дівчинка охопила його за шию, а він закружляв її в обіймах. У ту мить Софія помітила на причалі, де сиділа дівчинка, ланцюжок з маленьким золотим хрестиком. Вона підняла його і поклала собі на долоню. На тому й прокинулася.
Софія поглянула на годинник — вона спала зо дві години, — а потім сіла на ліжку і задумалася про свій незвичайний сон. Він був таким яскравим і виразним, ніби усе відбувалося насправді. У Софії було відчуття, що будинок і причал, побачені уві сні, існують в реальності. Хіба не скидалася місцевість на ту, що була намальована на картині в Хатині Майора? Не залишалося жодного сумніву, що дівчинка у сні — Гільда Меллер Кнаґ, а чоловік — її батько, який повернувся з Лівану. Він нагадував їй трохи Альберто Кнокса...
Застеляючи ліжко, Софія несподівано знайшла під подушкою золотий ланцюжок з хрестиком. Зі зворотнього боку хрестика було вигравіювано три букви: "ГМК".