— Приблизно такий самий взаємозв'язок існує між творінням Бога та Біблією. Саме лише споглядання природи наштовхує нас на думку про існування Бога. Потім помічаємо, що Господь любить тварин і квіти, бо інакше би не сотворив їх. Але інформацію про особу Бога знайдемо тільки в Біблії, тобто "автобіографії" Бога.
— Цікавий приклад.
Це вперше Альберто так заглибився в думки, що навіть не відповів.
— Це якось пов'язане з Гільдою? — вирвалося мимоволі у Софії.
— Ми навіть не знаємо, чи існує якась Гільда.
— Але знаємо, що її сліди залишаються то тут, то там. Листівки, шовкова шаль, зелений записник, підколінок,,.
Альберто кивнув.
— По-моєму, це залежить від Гільдиного тата, скільки таких слідів буде залишено. Поки що ми тільки знаємо, що існує людина, яка посилає нам оті листівки. Хотілось би, щоб написав трохи і про себе. Але про це ми ще поговоримо.
— Уже дванадцята. Мушу повернутися додому хоча б перед кінцем середньовіччя.
— Я закінчу кількома словами, як Тома Аквінський пристосував філософію Аристотеля до усіх тих сфер людської діяльності, де вона не заходила в суперечність з церковною теологією. Йдеться про Аристотелеву логіку, теорію пізнання та, зокрема, про його філософію природи. Пригадуєш, як Аристотель описував драбину життя: від рослин та тварин до людини?
Софія кивнула,
— Аристотель вважав, що ця драбина веде до Бога, який ніби уособлює найбільше екзистенції. Цю схему легко припасувати до теології. На думку Томи, екзистенція досягає щораз вищого ступеня: від рослин і тварин до людини, від людей до ангелів, а від ангелів до Бога. Людина, як і тварина, має тіло і органи чуття, але людина, окрім того, володіє "аналітичним" розумом. Ангели не мають тіла ані органів чуття, тому їм властивий безпосередній і блискавичний розум. Вони не мусять "задумуватися", як люди, чи поступово доходити до якихось висновків. Вони знають усе, що знають люди, і для цього їм не потрібно здобувати знання крок за кроком. Ангели не мають тіла, тому вони ніколи і не вмирають. Вони не вічні, як Бог, бо їх також колись сотворив Бог. Але не маючи тіла, від якого могли б відділитися, не можуть і померти.
— Дивно звучить.
— Над ангелами, Софіє, стоїть Бог. Він усе бачить і знає в одній всеохоплюючій візії,
— І нас бачить зараз?
— Так, можливо, бачить і нас. Але не "зараз". Для Бога не існує часу в нашому розумінні. Наше "зараз" не є "зараз" для Бога. Якщо у нашому понятті минуло кілька тижнів, це зовсім не означає, що і для Бога минуло кілька тижнів.
— Як жахливо! — вихопилося у Софії.
Вона прикрила рот долонею. Альберто здивовано глянув на неї, і Софія продовжила:
— Я одержала нову листівку від Гільдиного тата. Він написав щось подібне: якщо для Софії минає тиждень чи два, то це зовсім не означає, що стільки ж часу сплило і для нас. Ті ж самі слова, які ти сказав про Бога!
Софія помітила гримасу, яка промайнула на обличчі, схованому під коричневим каптуром.
— Як йому не соромної
Софія не зрозуміла, що Альберто мав на увазі, може, просто так собі бовкнув. Альберто продовжив:
— На жаль, Тома Аквінський перейняв і Аристотелеві погляди на жінку. Пригадуєш, Аристотель вважав, що жінка — це "недосконалий" чоловік. Діти успадковують тільки батькові властивості, бо жінка пасивна, вона тільки приймає, а чоловік активний, він формує. Такі думки гармоніюють зі словами Біблії, де записано, що жінка створена з ребра чоловіка.
-Дурниці!
— Не забуваймо, яєчка у ссавців було відкрито щойно в 1827 році. То ж нічого дивного, що тоді вірили, ніби у продовженні роду головну роль відіграє чоловік, він дає життя. Варто зауважити, що, на думку Томи, жінка підпорядковується чоловікові тільки як природна істота. Душа жінки рівноправна з душею чоловіка. На небі панує рівноправність статей, тому що усі тілесні відмінності перестають існувати.
— Мала утіха. А чи були в епоху середньовіччя жінки-філософи?
— У житті церкви за середньовічної доби переважали чоловіки. Але це зовсім не означає, що не було жінок-мисли-телів. Одна з них — Гільдегард із Бінґена...
Софія глянула на філософа широко розплющеними очима
— Вона якось пов'язана з Пльдою?
— Таке питаєш! Гільдеґард була черницею і жила в Рінда-лені з 1098 по 1179 рік. Ця жінка виголошувала проповіді, була автором теологічних праць, лікарем, ботаніком та природознавцем, її можна розглядати як символ жінки епохи середньовіччя, яка у своїх наукових зацікавленнях стояла ближче до землі.
— Я запитувала, чи має вона щось спільне з Гільдою?
— Існував колись давній християнський та юдейський погляд, що Бог є не тільки чоловіком, а має також жіночий бік, "матірню суть". Бо ж і жінка створена за образом Бога. Грецькою мовою жіночий бік Бога зветься Софією. "Софія" означає "мудрість".
Дівчинка вражено похитала головою. Чому їй ніхто цього не розповідав? І чому вона ніколи не питала?
Альберто вів далі:
— Серед юдеїв та в греко-ортодоксальній церкві "Софія", тобто "матірня суть" Бога, відігравала у середньовіччі важливу роль. На Заході про неї забули. Та ось з'являється Гільде-ґард і розповідає, що Софія приходить до неї у видіннях. Вона одягнена в золотисту туніку, прикрашену коштовними каменями...
Дівчинка підвелася з лавки. Софія являлася Пльдеґард у видіннях...
— Може, і я являюся Гільді?
Вона знову сіла. Втретє Альберто поклав свою руку на її плече.
— Мусимо дійти істини. Однак уже майже перша. Тобі слід поснідати, надходять нові часи. Я викличу тебе на зустріч, і ми поговоримо про ренесанс. Гермес прийде за тобою у сад.
З тими словами дивний чернець підвівся з лавки і пішов до церкви. Софія і далі сиділа, задумавшись про Пльдеґард та Софію і про Гільду та Софію. Раптом її пронизав несподіваний здогад. Вона зірвалася з місця і гукнула навздогін переодягненому за ченця вчителеві філософії:
— А чи жив у середньовіччі якийсь Альберто? Філософ сповільнив крок і, ледь повернувши голову, відповів:
— Тома Аквінський мав знаменитого вчителя філософії. Він називався Альберт Великий...
Чернець схилив голову у дверях церкви св. Марії і зник.
Софію не вдовольнила така відповідь. Вона також зайшла до церкви, але там було порожньо. Не провалився ж чернець крізь землю?