— Ми сидимо на узбіччі афінської торгової площі. Сумне видовище, правда? Я маю на увазі нинішній день. А колись навколо гордо виструнчувалися храми, красувалися будівлі зали судових засідань та інших офіційних установ, крамниці, концертний зал, подекуди траплялися й гімнастичні зали. Усе було розташоване навколо торговища й утворювало чотирикутник... На цій крихітній території було закладено фундамент усієї європейської цивілізації. Такі слова, як "політика" і "демократія", "економіка" та "історія", "біологія" й "фізика", "математика" й "логіка", "теологія" і "філософія", "етика" і "психологія", "теорія" і "метод", "ідея" і "система" та ще багато-багато інших прийшли до нас з мови маленького народу, будні якого минали навколо цієї площі. Тут проходжувався Сократ і заводив розмову зі зустрічними людьми. Можливо, йому траплялося перепинити раба, який ніс глек із оливковою олією, аби поставити бідолашному якесь філософське запитання. Сократ не робив різниці між рабом та патрицієм, вважав, що розум у них однаковий. Може, він стинався в гострій суперечці з кимось із громадян міста або провадив неквапну розмову зі своїм молодим учнем Платаном. Дивно думати про таке. Ми й досі розмірковуємо про "Сократову" або "Платонову" філософію, але щось зовсім інше — уявляти собі справжніх Платона й Сократа.
Звичайно, усе це дивно, визнавала Софія. Але й не менше дивним було для неї спілкування з філософом з допомогою відеокасети, котру приніс у її потаємну криївку чудернацький пес.
Філософ підвівся з мармурової брили і притишено сказав: — На цьому я й збираюся завершити нашу екскурсію, Софіє. Хотілося показати тобі Акрополь і руїни древньої торговиці в Афінах. Але я не впевнений, чи ти збагнула, які розкішні краєвиди були тут у стародавні часи... Мене долає спокуса піти далі. Це, ясна річ, неправильний крок... але я сподіваюся, що це залишиться між нами. Думаю, нам вистачить миті...
Маленький чоловічок не сказав більше нічого, лише довго й непорушне стояв, не зводячи очей з камери. Несподівано на екрані з'явилося зовсім інше зображення. З руїн позводилися безліч високих будівель. Наче за помахом чарівної палички руїни зникли. На горизонті й далі височів Акрополь, але і Акрополь, і будинки навколо торгової площі стояли новіновісінькі. Вони були потиньковані яскравими фарбами і прикрашені позолотою. Великим чотирикутним майданом прогулювалися люди в яскравих туніках. Хтось мав меча, хтось глека на голові, а в одного під пахвою стирчав сувій папірусу.
Лише тепер Софія впізнала учителя філософії. В нього, як і перше, на голові синіла беретка, але був одягнений, як інші люди на екрані, в золотавого кольору туніку. Він наблизився, кивнув у камеру й мовив:
— Ось так. Тепер ми з тобою, Софіє, в справді давніх Афінах. Розумієш, мені хотілося, щоб ти потрапила сюди сама. Зараз на світі 402 рік до Різдва Христового, залишилося тільки три роки до смерті Сократа. Сподіваюся, ти гідно оцінила мій незвичайний вчинок. Було дуже важко, до речі, пронести сюди відеокамеру...
Софії закрутилося в голові. Як міг загадковий чоловічок отак, раптом, опинитися в Афінах за 2400 років до нашого часу? Як це вона бачить живе зображення часу зовсім іншої епохи? Адже в давні часи не існувало відео. А може це художній фільм? Але мармурові будівлі виглядали дуже реальними. Якщо всі Афіни та ще й Акрополь відбудували лише для одного фільму, то це надто дорогі декорації. Непомірна ціна за те, щоб дати дівчинці нагоду ознайомитися з Афінами.
Чоловік у береті знову глянув на неї.
— Бачиш отих двох, що стоять он там, під колонадою? Софія помітила старця в пошарпаній туніці. Він мав довгу розкудлану бороду, приплюснутий ніс, пронизливі голубі очі та пухкі щоки. Поруч з ним стояв вродливий юнак.
— Це Сократ із своїм учнем Платоном. Усвідомлюєш, Софіє? Але тобі варто познайомитися з ними особисто.
З тими словами вчитель філософії рушив до обох мужів, які розмовляли під портиком. Підступивши майже впритул, він зняв берета і заговорив мовою, якої Софія не розуміла. Мабуть, по-грецьки. За хвилину він знову повернувся до камери і сповістив:
— Я розповів їм, що одна норвезька дівчинка дуже хоче з ними зустрітися... Отже, Платон поставить кілька запитань, а тобі слід над ними подумати. Треба квапитися, поки вартові не викрили нас.
Софії загупало у скронях, коли юнак виступив напереді глянув у камеру.
— Ласкаво просимо до Афін, Софіє, — промовив він м'яким голосом. Він говорив дуже ламаною мовою. — Мене звати Платон, і я дам тобі чотири завдання. Перш за все тобі треба з'ясувати, як пекареві вдається спекти п'ятдесят однакових тістечок. Опісля поміркуй, чому всі коні однакові. Чи віриш ти, що людина має безсмертну душу? А на закінчення скажи, чи однаковий розум у чоловіків та жінок. Щасливо!
Наступної миті зображення на екрані зникло. Софія спробувала перемотувати плівку вперед і назад, але там більше не було нічого.
Дівчинка намагалася зібратися з думками. Та як тільки вона хапалася за якусь думку, ця втікала від неї, не додумавшись до кінця, а натомість з'являлася інша.
Що вчитель філософії — оригінальна постать, вона знала давно. Проте, якщо він узявся застосовувати навчальні методи, котрі порушують усі відомі закони природи, то для Софії це занадто.
Вона справді бачила на екрані Сократа і Платона? Звісно ні, це зовсім неможливо. Але ж і не мультфільм вона щойно дивилася.
Софія вийняла касету з магнітофона і побігла до себе в кімнату. Там вона заховала її на верхній полиці шафи разом зі скла-ланками. Геть виснажена, дівчинка лягла на ліжко і заснула
Пізно ввечері до кімнати заглянула мама. Вона потермосила доньку:
— Що з тобою, Софіє? Чому ти спиш одягнена? Софія ледь кліпнула очима.
— Я була в Афінах, — сказала вона.
Більше А"ама від неї нічого не добилася. Дівчинка повернулася на другий бік і знову заснула.
ПЛАТОН
...туга за домівкою душі...
Наступного ранку Софія різко збудилася. Глянула на годинник: щойно минула п'ята. Спати їй більше не хотілося, і вона встала з ліжка.
Чому це на ній сукня? І тут вона все згадала. Софія вилі-зла на ослін і заглянула до шафи. І справді — там лежала відеокасета. Отже, це не був сон.