Софія обернулася від раковини і тицьнула матері під ніс миткою.
— Це не в нього перевернено в голові. Він просто жалить^ як ґедзь, і змушує інших людей перевернути в голові свої дотеперішні уявлення. Хоче, аби вони позбулись старого способу мислення.
— Ох, облиш уже. Мені здається, він якийсь мудрагелик. Софія знову схилилася над мийкою.
— Ні, ні — ані мудрець, ані не мудрагелик. Він шукає шляху до істини. В цьому й полягає відмінність між справжнім джокером та іншими картами у колоді.
— Ти сказала — джокер? Софія кивнула.
— Знаєш, скільки червових, а скільки бубнових карт у колоді? А пікових та хрестових? А справжній джокер тільки один!
— Як ти мені відповідаєш?
— Так, як питаєш!
Мама поскладала всі покупки, взяла газету і вийшла до вітальні. Софії здалося, що двері за собою вона причинила таки досить щільно.
Помивши посуд, Софія піднялася до своєї кімнати. Червона шовкова шаль лежала на верхній поличці шафи із скла-данками "Леґо". Тепер дівчинка вийняла її знову й стада уважно розглядати.
Гільда...
АФІНИ
...до неба з руїн звелися високі будівлі...
Надвечір Софіїна мама пішла відвідати свою товаришку. Щойно вона ступила за поріг, Софія вискочила в сад і подалася до Сховку в старому живоплоті. Тут, обіч шабатурки з-під печива, вона знайшла грубий пакунок. Софія поспіхом розірвала конверт. Це була відеокасета.
Дівчинка бігцем кинулася назад до хати. ВідеокасетаІ Це щось зовсім нове. Але звідки філософові знати, що в них є відеопрогравач. І що це за касета?
Софія вклала касету у відеомагнітофон. За мить на телеекрані з'явилося зображення великого міста. Камера взяла крупним планом Акрополь, і Софія здогадалася, що це Афіни. Вона не раз уже бачила картинки стародавніх руїн.
Це було живе зображення. Поміж рештками храмів снували туристи, вбрані по-літньому, з фотоапаратами на шиях. Л он там хтось тримає плакат. Ось майнув знову! Невже там і справді був напис "Гільда"?
За якусь мить на передньому плані з'явився старший чоловік. Він був невеличкого зросту, мав акуратно зачесану борідку і синій берет на голові. Ось він подивився в камеру і сказав:
— Ласкаво просимо до Афін, Софіє. Як ти, напевно, вже зрозуміла, це я, Альберто Кнокс Якщо ти не повірила, то я лише повторю свою фразу, що велетенського білого кролика витягають цієї миті з чорного капелюха Всесвіту. Ми стоїмо на Акрополі. Слово акрополь означає "місто-гора", "місто на горі". Тут жили люди ще за кам'яної доби. Вони скористалися, очевидно, вигідним розташуванням місцини. Поселення зручно було захищати від нападників. З Акрополя видно найгарнішу гавань Середземного моря... Афіни мабуть би розросталися в низині біля підніжжя плато, Акрополь залишався лише фортецею та храмовою територією. В першій половині V ст. до Р.Х. вибухнула запекла війна проти персів, 480 року перський цар Ксеркс зруйнував Афіни і спалив дотла всі дерев'яні будівлі на Акрополі. Через рік персів розбили, і з того часу для Афін розпочався золотий вік, Софіє. Акрополь відбудували, і він став величніший і прекрасніший, ніж будь-коли. Цього разу тут зводили лише храми. Десь тієї пори блукав вулицями та площами Сократ і розмовляв з афінцями. Він міг спостерігати, як постає з руїн Акрополь і як виростають нові горді будівлі, які бачимо ось тут навколо. Це був справжнісінький будівельний майданчик! Позаду мене ти бачиш найбільший храм. Це Пантеон (в перекладі "палати Діви"), його спорудили на честь богині Афіни, покровительки грецької столиці. Велетенська мармурова будівля не має жодної прямої лінії, усі чотири стіни злегка вигнуті. Це робилося для того, щоб вдихнути більше життя у храм. Хоча споруда й неймовірно великих розмірів, вона не видається нам надмір важкою. Спрацьовує тут оптичний обман. Навіть колони, ледь схилені досередини, могли б утворити піраміду десь на висоті півтори тисячі метрів. Всередині цього велетенського храму височіла дванадцятиметрова статуя Афіни. І ще додам, що білий мармур, який виграє безліччю відтінків, видовбували у скелі за шістнадцять кілометрів звідси...
У Софії завмерло серце. Невже це справді вчитель філософії розмовляв з нею з екрана? Вона тільки раз бачила його постать у присмерку. Але це, напевно, той самий чоловік, який стоїть зараз на Акрополі в Афінах.
Ось він рушив уздовж храмової стіни, камера — за ним, Нарешті він дійшов до краю урвища і показав на краєвид.
У фокусі камери опинився стародавній театр біля самого підніжжя Акрополя.
-Ти бачиш прадавній театр Діоніса, — продовжував чоловік у береті. — Очевидно, це чи не найперший театр у Європі. За часів Сократа тут відбувалися вистави великих поетів-трагіків Есхіла, Софокла та Евріпіда. Я вже згадував трагедію про нещасливого царя Едіпа. Вперше п'єса була поставлена тут. Але на цій сцені грали і комедії. Найвідомішим автором цього жанру був Аристофан, який в одному із своїх творів дошкульно висміяв Сократа, зобразивши його афінсь-ким блазнем... Ген позаду ти бачиш кам'яну стіну, перед якою грали актори. Вона називалася "осене". Від цього словаі походить сучасний термін "сцена". Слово "театр", до речі, походить від давньогрецького "дивитися". Але повернімося до філософів, Софіє. Ми обійдемо Парфенон і перейдемо попід вхідною аркою...
Маленький чоловік обійшов храм, і праворуч від нього в об'єктиві з'явилися кілька менших культових споруд. Чоловік почав спускатися сходами між високих колон. Зійшовши аж до самого підніжжя плато, він спинився на невеличкому пагорбку й промовив:
— Пагорб, на якому стоїмо, називається Ареопаг. Тут афінсь-кий верховний суд проголошував смертні вироки. А багато століть згодом тут стояв апостол Павло і глаголив афінянам про Ісуса та християнство. До цієї розмови ми ще повернемося, за іншої нагоди. В самому долі, ліворуч, видно руїни древньої торгової площі. Від храму бога вогню Гефеста залишилися тільки мармурові брили. Спускаємося далі...
За мить чоловічок знову вигулькнув серед руїн. Ген під небом, а на Софіїному телевізорі — у верхній площині екрана височів на Акрополі величний храм Афіни. Вчитель філософії присів на мармурову брилу і глянув у камеру.