Але Сократ і відрізнявся від софістів в одному важливому питанні. Він не вважав себе софістом, тобто вченим чи мудрецем. На противагу софістам, він не брав плати за навчання. Сократ називав себе філософом у справжньому розумінні цього слова. Бо "філософ" — означає "той, хто шукас шляхів до мудрості".
Тобі зрозуміло, Софіє? Дуже важливо, щоб ти збагнула різницю між "софістом" та "філософом". Софісти брали плату за свої більш чи менш влучні інтерпретації, і таких мудреців приходило і відходило у небуття безліч за всю історію. Я маю на увазі тих шкільних вчителів, які вдоволені дещицею своїх знань, вихваляються мовби знають геть усе на світі, насправді ж зеленого поняття ні про що не мають. Таких "софістів" ти, мабуть, уже зустрічала за своє молоде життя. Справжній філософ є чимось цілковито іншим, ба, навіть протилежним, філософ усвідомлює, що знає надто мало, тому знову і знову намагається відкрити істину. Сократ належав до небагатьох таких людей. Він добре розумів, якими обмеженими є його знання про життя та навколишній світ. Йому було боляче, що так мало знає.
Філософ усвідомлює, як багато він не розуміє. І це мучить його. У цьому він розумніший від усіх, хто вихваляється своїми знаннями, а насправді не знає нічого. Розумніший той, хто знає, чого він не знає, — так кажу я. Сократ же говорив, що він знає лише одне — те, що він нічого не знає.
Запам'ятай собі цей вислів, бо таке визнання — рідкість навіть серед філософів. До того ж, виголошене публічно, воно може стати небезпечним і коштувати життя. Найбільша небезпека завжди чатує на того, хто питає. Відповідати не так страшно. Одне-єдине питання доллє більше оливи у вогонь, ніж тисяча відповідей.
Ти чула про нове вбрання короля? Король був голий-голі-сінький, але ніхто з підданих не смів говорити про це вголос. Аж якась дитина вигукнула, що король голий. Це була смілива дитина, Софіє. Отак і Сократ зважився заявити вголос, як ми, люди, мало знаємо. Про схожість дітей і філософів ми уже говорили.
Наш висновок. Людство стоїть перед низкою запитань, на які не так легко знайти належну відповідь. Перед нами дві можливості: можемо обдурити самі себе і решту світу, вдаючи, ніби знаємо те, що слід знати. Або ж можемо заплющити очі на усі глобальні проблеми і назавжди відмовитися від прогресу.
Як бачиш, людство поділяється на самовпевнених або байдужих. Так ділять навпіл колоди карт, люба Софіє. Чорні карти складають на одну купку, а червоні — на іншу. Вряди-годи в колоді карт трапляється джокер, який не є ані червовим чи хрестовим, ані бубновим чи піковим. Таким джокером в Афінах був Сократ. Він не належав ні до самовпевнених, ні до байдужих. Він тільки знав, що нічого не знає, і це точило його душу. Він був філософом, котрий невтомно шукає істини.
Подейкували, що один афінець запитав у Дельфійського оракула: "Хто наймудріший в Афінах?" Оракул назвав Сократа. Почувши це, Сократ, м'яко кажучи, здивувався. (Я впевнений, він засміявся, Софіє!). Філософ одразу ж подався до міста, розшукав там людину, яка, на його думку та й на думку інших, до кишені за словом не лізла. Ця людина не зуміла відповісти на Сократові запитання, і той врешті-решт визнав, що оракул мав рацію.
Сократові важливо було знайти тривкий фундамент для знання. Таким фундаментом він вважав людський розум. Отже, Сократа з його несхитною вірою в людський розум можна впевнено назвати раціоналістом.
Правильне розуміння веде до правильних дій
Я вже згадував, що Сократ вважав, ніби з його єства промовляє божественний голос, і саме цей голос совісти підказував йому правильне рішення. "Той, хто знає, що є правильним, правильно і чинитиме", — казав він. Філософ стверджував, що правильне розуміння веде до правильних дій. І тільки той, хто чинить правильно, стане "правильною людиною". Неправильно чинить лише той, хто не знає, як чиниш ліпше. Тому так важливо помножувати наші знання. Сократ ставив собі завдання знайти ясні й загальноприйняті визначення того, що правильне, а що помилкове. На відміну від софістів, він був переконаний, що здатність розмежовувати правильне від неправильного закладена в людському розумі, а не в суспільстві.
Тобі здасться, що останнє твердження досить таки сумнівне. Я спробую ще раз пояснити. На думку Сократа, можна стати щасливим, діючи всупереч своїм переконанням. Той, хто знає, як здобути щастя, намагатиметься осягнути мету. Той, хто знає, що є правильним, правильно і діятиме. Бо ж немає на світі людини, яка бажала б собі нещастя.
А як гадаєш ти, Софіє? Чи змогла б ти жити щасливо, десь глибоко у своєму єстві знаючи, що увесь час чиниш неправильно? Скільки людей постійно брешуть, крадуть, обмовляють інших! Так! І вони знають, що не мають рації, що несправедливі. Гадаєш, вони щасливі? Сократ так не думав.
Прочитавши листа про Сократа, Софія швиденько заховала його до шабатурки і вилізла з криївки. Щоб уникнути розпитувань, де це вона була, вирішила з'явитися вдома ще до повернення мами з крамниці. До того ж Софія обіцяла помити посуд.
Вона тільки й встигла набрати води, як з'явилася мама з двома важкими торбами. Може, саме тому мама сказала: —Ти щось трохи не в згоді з часом, СофієІ Софія не знала, чому так відповіла, просто їй зірвалося з
уст:
— Сократ також не був у згоді з ним.
— Сократ?
Мама подивилась на доньку.
— Шкода тільки, що йому довелося заплатити за це життям, — продовжувала Софія в глибокій задумі.
— Боже, Софіє, я вже й не знаю, що маю робити!
— Сократ також не знав. Він тільки знав, що нічого не знає. Та, незважаючи на це, був наймудрішим в Афінах.
Матері відібрало мову. Врешті вона спитала:
— Вас навчили цього в школі? Софія заперечно похитала головою.
— Там нас нічого не вчать... Велетенська різниця між шкільним учителем і справжнім філософом полягає в тому, що вчитель вважає, ніби все знає, і втовкмачує це в голови учнів. А філософ намагається дійти до істини разом з учнями.
— Отож ми знову говоримо про білих кроликів. Знаєш, ще трохи і я вимагатиму, щоб ти показала мені цього твого коханого. Якщо — ні, то подумаю, що в нього перевернуто в голові.