Рвонувся назад за дерево.
Оступився. Завалився навзнак i, боляче вдарившись об корiння головою, покотився на галявину вниз.
Товстуха щосили заволала.
— Тихо! Мовчiть! Пропаде ворожiння. На менi все зависає! Цур! Цур! Цур!
Всi заклякли нерухомо. Навiть декотрi з розкритими ротами. I в очах у всiх був розпач — пропало ворожiння!!!
Малий лежав голiчерва i не ворушився — все тiло його затерпло.
— Слухайте мене! — В голосi товстухи вiдчувалась така сила, що всi зразу ж мовчки пiдступили до неї. — Ти, ти й ти! — Вона тицьнула на наймолодших дiвчат. — Тримайте його руки, ноги, голову! А ти, — вона взяла за руку наймолодшу купальницю, — закрий йому очi.
Пiвник занiмiв вiд страху i не пручався.
Коли над ним схилились нагi тiла, коли до його обличчя наблизились тремтливi перса, мокрi гарячi долонi легко лягли на його повiки.
Потiм важка гаряча рука лягла йому не серце. I мiж чужими пальцями вiн вiдчув, як вiстря ножа дотикає його крiзь сорочку. Потiм руку вiдняли i вiстрям ножа провели по сорочцi хрест на хрест. I зразу ж на сорочку злилась хмiльна медова рiдина.
Гучний голос сповiстив:
— Кров пролилась! Тiло кидайте у воду.
I Пiвника пiднесли вгору i бiгцем, бiгцем понесли до води.
Щосили розгойдали. Кинули у рiчку.
Тепла вода iз страшним шумом зiйшлась над його головою.
Вiн зрадiв — живий! Його не закололи!
Незважаючи на одяг, що облипав його тiло i заважав рухатись, поплив навпростець на правий берег Либедi.
Та його наввимашки наздогнала молодиця.
— Не тiкай! Вертай до берега.
А з берега танцiвницi стрибали у вiнках. Вiнки злiтали з їхнiх голiв.
Тодi вилазили на берег i бiгли по березi до звороту рiки, стежачи за своїми вiнками. Вгадували свою долю.
Далi звороту нiхто не ходив.
Вiд звороту поверталися до багаття, i знов водили танок пiд кугички та сопелю.
Товстуха, тiльки почула музику, зразу ж розiбрала донага хлопця, вiн i писнути не встиг та й не посмiв.
— Пiшли до багаття. Поведемо танок! I товстуха врiзалась у коло там, де була наймолодша дiвчина.
За лiвицю його тримала найтовстiша, найгрудастiша жiнка, а за правицю наймолодша дiвчина.
Спочатку вiн не бiг, а його просто тягли, несли за руки, а потiм звуки кугичок та сопелi почали пробиватись крiзь шум до його слуху. I наповнили його тiло полегкiстю i радiстю. Вiд цього й сила, й прудкiсть у ногах з'явились. I вiн вже гнав i гнав з усiма по колу, щосили б'ючи п'ятами.
Дебела вирвала його iз ланцюга танцюристок i помчала до вогню.
Вони вдвох просто перелетiли через тахнуче вогнище.
Коло знов розпалось.
Його хапали за руки iншi i стрибали з ним через вогонь.
Коли вiн почав стомлюватись, звiдкiлясь з'явилась товстуха кирпата, вирлата. Вона тягла великий оберемок свiжостятого очерету.
Пожбурнула його на яскраве полум'я.
Свiтло згасло.
Зашипiло й затрiскотiло мокре бадилля на жаринах.
Над багаттям заклубочився густий бiлий дим. I покрив усю галявину.
Тодi товстуха схопила свiй i хлопчикiв одяг i пiд покривом диму подалась у кущi. Хлопчик за нею.
Межи темного гiлля попереду викручуються, хилитаються пишнi бiлi стегна.
Ось тiльки руки простягни i торкнись.
Вiн не втримався — простягнув руку i торкнувся.
I вона стала i поволi повернулась до нього, просто вiддаючи себе всю на огляд i на дотик!
Вiн гладив i гладив її великий шовковистий живiт, торсав величезнi, неймовiрнi груди, м'яв пальцями набряклi, твердi сосцi.
Та ось вона вiдкинулась назад, вiдхилилась i стегнами, i животом, i рука Пiвника зависла в повiтрi.
Знов вiн бiг за нею по добре витоптанiй стежцi.
Ось вони з розгону вискочили на галявину, залиту срiблом мiсячного свiтла. Старезна засихаюча липа така чорна, наче обгорiла вiд блискавки.
Жiнка стала пiд липою, а Пiвник з розгону налетiв на неї, занурився лицем межи пишних гарячих грудей.
Вона впустила на срiблясту траву його мокрий одяг i показала рукою: "Вдягайся!".
Вiн розбирав, розправляв свiй одяг, а вона стояла в якихось двох кроках, не бiльше, вiд нього i поволi обертала намiтку.
Пiвник вiдчув, як вiд неї, вiд її мокрого важкого волосся тягне димом багаття i тонким ароматом любистку i ще якогось зiлля.
З усiх горбiв i ярiв над Либiддю долинали несамовитi пiснi та шалена музика.
Десь за горбами, на сходi пропiяв далекий пiвень.
Малий подивився на зорi — i здивувався — вони тiльки-тiльки зрушились. А йому здавалось, що проминула вся нiч i вже ось-ось настане свiтанок.
Жiнка широко розчепiрила пальцi i притисши до ключиць навхрест складенi руки з силою натискала на своє тiло, огладила всю по набряклих важких персах, по животу, по рвзлогих стегнах, пружно зiгнулась, пройшлась, втискаючи пальцi в тiло по колiнах i гомiлках.
Рвучко розправилась, i велетенськi перса загойдались, заметелялись з боку на бiк.
Заметеляла головою.
З усiх пагорбiв i мисiв рiки долинали шаленi ритми танцiв i нестримнi, запальнi голоси спiвачок.
Десь за пагорбами пропiяв ще раз пiвень.
I оголена товстуха схопилась за одiж i миттю накинула сорочку i вправними рухами доправила намiтку, пiдперезала сорочку крайкою.
Жiнка вже вдяглася, а малий обмотував ще онучi i натягав постоли.
Коли вiн пiдвiв голову, щоб ще раз подивитись на цю зграбну товстуху, бiля дерева нiкого не було.
Пiвник розчаровано похитав головою, а йому ж так кортiло спитати, хто вона i звiдки вона.
Тут вiн, обгортаючи крайку, з жалем згадав свого ножа. I лезо добре, i ручка поцяцькована.
Хоча добре, що ножа тiльки забрали, а могли ж i втопити. I хто б там почав допитуватись — хто втопив? Сам полiз у воду на Купала, от i захлинувся.
Вiн уже збирався полишити галявину i озирнувся на остаток. Високо на стовбурi, йому треба пiдстрибнути щосили, або подертись, встромлено його нiж, а на нiж завiшено вiнок iз волошкiв.
От яка добра та кирпата товста молодиця — приворожила йому якусь синьооку. I хитро як наворожила — вiн i не прохав. Адже йому такого ще й не належить, вiн ще малий, щоб заклинати й ворожити на якусь дiвку. А ця чарiвниця-товстуха своєю зграбною рукою потнула ножа в суху липу.
З розгону пiдстрибнувши. Пiвник видер ножа, i вiнок сам насунувся йому на руку.
Та на руцi вiн його нести не став, а натяг на голову.