Посмішка Сфінкса

Логвин Юрий

У славнім місті Тірі, на подвір'ї храму богині кохання та блуду Астарти, у тихому закамарку сиділи маг і мандрівник. Було вже пополудні, коли стихли гімни жерців та брязкіт кімвалів.

— Поки ти розповідатимеш варварські казки, я втрачу заробіток, — роздратовано сказав червонобородий маг, відмовляючись слухати оповідь чужинця.

Мандрівник спокійно всміхнувся:

— Твої пророцтва та ворожіння нікому не потрібні. До тебе прийдуть тоді, коли стоятимуть кораблі носами до хвиль блакитного моря. А зараз вони повернулися з походу і припали своїми стомленими боками до рідної жорстви. Купці, володарі цих кораблів, заховалися за трьома засувами і вдень, при світлі ламп, лічать прибутки в тиші своїх покоїв. Безрідні байди-матроси та жорстокі воїни обіймають храмових розпусниць та заливаються сідонським червоним вином і пальмовим із країни фараонів. Що їм твої віщування, коли люди п'яні від грошей, вина, жіночого тіла? А віщувати долю легко, бо доля людини в її діяннях. Тільки треба добре бачити ті діяння. Адже, щоб бачити, слід лише дивитись уважно. Одначе більшість людей дивиться собі під ноги, наче вони хочуть знайти на дорозі загублене кимось золото. Його рідко гублять й ще рідше знаходять... От послухай про золото й про долю...

Це трапилося зо мною в Єгипті, в країні, де золота — мов піску. Продають рабиню — платять золотом, помирає жрець — кладуть золото, ідуть в похід — повертаються з глеками золота. Страшну силу має золото над людьми, і не завжди люди ним володіють. Навпаки, воно володіє душами людей. А йому все одно, тому золоту. Зробив ремісник намисто з нього і скропив його своїм потом, а воно блищить. Одягла розпусниця й гарему фараона його на свої тверді груди, і воно сяє, жевріє в пахощах мірри. Підсипала заздрісна суперниця їй у вино отрути — і смертельний піт зрошує золото, а воно сяє!

Тож кажу я, що зустрів під час мандрів свого старого знайомого Апі. Був він обдарованим рисувальником і великим п'яницею. І сказав я собі: "Людина ця біля кінця свого. Бо вино влило каламуть у його розум". Побачив мені Апі, зрадів дуже і мовив: "Ходімо і вип'ємо вина! Хоч золота в мене немає, та є людина, що дає мені в борг. Добра людина. Бо не записує мого боргу, жодної чарки". І я подумав: "Чи є торговець вином, щоб не записав боргів п'яниці і не склав потім рахунку перед ним?" Привів Апі мене в будинок, де торгували вином. Побачив я господаря, потовстілого воїна Хепі. Солодкі в нього були слова і мертва усмішка. Зрозумів я тоді: усмішка його — усмішка шакала, очі ж має лисячі, а в медових словах його ніби гіркота отрути.

Там я запізнався з трьома каменярами та довгоголовим молодиком. Той чоловік був дуже тямущий і навчив нас, як пробити хід в гробницю і дістати звідтіля золото. Воно було мені потрібно на подорож до рідних країв. Але й не це було головним: я хотів побачити таємну гробницю. Мене вабила більш за все таємниця. І я поклявся мовчати. Тоді довгоголовий сказав мені: "Але не думай зрадити! Бо все одно потрапиш до моїх рук!" — і показав мені печатку з шакалом та двома сфінксами. Тепер я знав, що він із воїнства Сфінкса. Ці таємні воїни шпигували навіть за головним візиром та жінками й родичами фараона. Мені про це розповів мій великий вчитель — славний художник Нехбес. Злякавсь я, що вскочив у таку халепу, але було вже запізно!..

Півроку щоночі ми потайки переправлялись на човні у Місто Мертвих. Каменярі довбали нору в скелі, а я витягав каміння з отвору. Харчі, знаряддя та гроші нам давав торговець Хепі.

Нарешті ми проникли в гробницю. Це була гробниця молодої царівни. Ми витягли звідтіля чимало золота та коштовностей. Та тут удача та згода полишили нас.

В заростях папірусу двоє каменярів забили свого третього товариша. Потім в хаті виноторговця Хепі довгоголовий випив з нами вина. Він ніколи не пив, але тут ми його примусили теж пити, бо остерігались, що він може вино отруїти. Він сп'янів і почав вихваляти себе, а нас принижувати. Навіть почав погрожувати, що нас замордують його люди. Каменяр проткнув йому горло ножем.

П'яниця Апі почав на радощах так горлати, що довелось його трохи приголомшити. Та, певно, в Хепі була заважка рука, бо Апі скоро сконав.

Я вийшов надвір по нужді. Коли повернувся, то вино моє здалось занадто солодким, я прикинувся п'яним і завалився на долівку. Ще й почав ніби уві сні сіпатись, пустив слину з рота і закляк. Хепі потяг мене на вулицю, а тоді поніс до каналу. Я задушив його і вкинув тіло у воду.

Повернувшись до будинку, я побачив мертвого каменяра і без жодної рани. Отрута! Другого каменяра не було. Видно, коли Хепі виносив мене з дому, він забрав золото і втік... Тоді вирішив тікати і я...

От бачиш? Усе сталось так, як я думав ще до пограбування гробниці. Долю кожного було видно з самого початку, тільки ніхто не бачив своєї долі збоку. А ти кажеш, що треба розмовляти з богами, щоб угадувати долю. Ні ти, ні я, ні боги не знають її. Всі ми взнаємо людську долю, коли вона з тайної стає явною. Але тоді змінити-щось уже пізно.

Оврул наближався до моря. Правда, поволі. Барка була неабияка — мандрівний лупанарій. На інші барки йому не вдалося потрапити. Весь час жіночий вереск, галас, уночі п'яні бешкети відвідувачів. Доводилось не тільки веслувати та за вітрилом наглядати, а й разом з господинею та її братом вгамовувати бешкетників.

Одного разу Оврула навіть ножем чирконули по ребрах. Добре, що рана була неглибока. Інакше викинули б Оврула на берег, як його попередника — здоровенного негра. Тому хтось проткнув черево у нічній бійці. Негр так і лишився конати, геть обліплений зеленими мухами на багнистому березі Нілу.

І коли ходив Оврул на базар за припасами, коли гуляли на барці гості з міста в тростяних комірчинах, він відчував, що за ним увесь час хтось стежить.

І неспокій не залишав Оврула навіть уві сні. Знову і знову йому снилося, як він разом з каменярами грабує гробницю царівни. Весь час йому снилось, що приходять люди з таємної охорони і встромляють йому в серце довгу бронзову голку. Він відчував навіть товщину голки. Але кожного разу він прокидався живий і дивувався: "Невже на мене впали прокльони жерців? Ті, що викарбувані на дверях гробниці та труні царівни! Не може цього бути. Адже на батьківщині чаклуни позбавили мене богів. Немає в мене богів! А як немає у мене богів, то нема й чарів наді мною. Тільки зброєю та отрутою можна мене згубити".