Сила духу

Страница 2 из 5

Курт Воннегут

СІЛЬВІЯ (зітхає). Ти, певне, думаєш, що я стара дурепа.

Глорія заперечливо хитає головою, не в змозі говорити. Ти досі тут?

ГЛОРІЯ. Тут.

СІЛЬВІЯ. Щось сталося?

ГЛОРІЯ. Ні.

СІЛЬВІЯ. Ти така надійна подруга, Глоріє. Всім своїм серцем я вдячна тобі за це.

ГЛОРІЯ. Я вас теж люблю.

СІЛЬВІЯ. Якщо тобі потрібна буде якась допомога, сподівався, ти звернешся до мене.

ГЛОРІЯ. Звичайно.. Звичайно.

Вистрибом входить Говард Дербі, листоноша лікарні, > & паї* кою листів. Це веселий старий чоловік, трохи несповна розуму. ДЕРБІ. Листи! Листи!

СІЛЬВІЯ (усміхаючись). Листоноша! Господи, благослови листоношу!

ДЕРБІ. Як ви себе почуваєте сьогодні?

СІЛЬВІЯ. Оце щойно була дуже засумувала. Але зараз, побачивши тебе, я хочу співати, як пташка.

ДЕРБІ. Сорок три листи сьогодні. І навіть один з ЛенінградаГ

СІЛЬВІЯ. Це від однієї сліпої жінки. Бідолашна. Бідолашна.

ДЕРБІ (тримаючи листи віялом, читає зворотні адреси).. Західна Віргінія... Гонолулу... Брісбейн... Австралія..,

СІЛЬВІЯ (бере навмання один лист). Уїллінг, Західна Віргінія. Хто ж це зі мною листується в Уїллінгу? (Спритно розриває конверт своїми механічними руками. Читає.) "Люба місіс Лавджой, Ви мене не знаете. Але я* щойно прочитала про вас. статью в, "Рідерс— дайджест". Я сиджу і плачу, сльози течуть по моїх щоках.." О господи! Цю статтю надруковано шістнадцять років тому, а вона "щойно" її прочитала.

ДЕРБІ. О чудовий "Рідерс дайджест"! У мене вдома є один номер. Він лежить, мабуть, років з десять. Я й тепер почитую його щоразу, коли мені хочеться трохи розважитись.

СІЛЬВІЯ (читає далі). "Я ніколи більш не нарікатиму, хай там що станеться зі мною в майбутньому. Я зважала себе зовсім нещасною, наскільки може бути нещасною жінка, чий чоловік убив свою коханку, а потім застрелився сам. Він залишив мені сімох дітей та вісім не-оплачених рахунків за ремойт автомобіля, в якого до того ж три спущені шини і розбитий двигун-. Але, прочитавши про вас, я сиджу і дякую богові..." А й справді, хороший лист.

ДЕРБІ. Звичайно, хороший...

СІЛЬВІЯ. Тут і приписка: "Одужуйте скоріше!" (Кладе листа на стіл.) А чи немає там листа з Вермонту? ДЕРБІ. З Вермонту?

СІЛЬВІЯ. Минулого місяця, коли в мене був дуже поганий настрій, я написала дурного, егоїстичного і сльозливого листа одному молодому лікареві, про якого я прочитала в "Ледіз хоум джорнел". Мені так ніяково, я боюся й думати, що він мені напише у відповідь, якщо взагалі напише.

ГЛОРІЯ. А що він може вам написати?"

СІЛЬВІЯ. Мабуть, він розповість мені про справжні страждання, які є у світі, про людей, що не знають, де вони зможуть поїсти, про людей, ЯКІ через свої злидні жодного разу в житті не відвідали лікаря. Подумати тільки, скільки мене лікували, як зворушливо піклувалися про мене! Всі чудеса науки були запропоновані мені...

Коридор біля дверей кімнати Сільвії. На дверях табличка: "Заходьте тільки з усмішкою". Франкенштейн і Літл збираються увійти.

ЛІТЛ. Вона там?

ФРАНКЕНШТЕЙН. Все, крім того, що ви бачили внизу.

ЛІТЛ. Я певен, що всі виконують цю вимогу, так?

ФРАНКЕНШТЕЙН. Входить у курс лікування. Тут ми лікуємо пацієнтку в цілому.

З кімнати виходить Глорія, зачиняє за собою двері і починає голосно ридати.

(До Глорії, обурено.) Ім'ям усіх святих! Що це означає?

ГЛОРІЯ. Дайте їй померти! Бога ради, дайте їй померти. ЛІТЛ. Це її медсестра?

ФРАНКЕНШТЕЙН. На це в неї не стало б розуму. Вона лише тупа косметичка. їй платять сто доларів на тиждень за те, що вона займається тільки обличчям і зачіскою пацієнтки. (До Глорії.) Ану замовкни! Годі тобі, кажу! Можеш забиратися геть!

ГЛОРІЯ. Я її найближча подруга.

ФРАНКЕНШТЕЙН. Добра мені подруга! Ти ж оце тільки умовляла мене вбити її.

ГЛОРІЯ. В ім'я милосердя просила я вас про це.

ФРАНКЕНШТЕЙН. Ти, мабуть, певна, що на тому світі існує рай, і хотіла вирядити її туди, де на неї вже чекають ангельські крила й арфа.

ГЛОРІЯ. Я знаю, що існує пекло. Я його бачила. Воно тут, і ви його великий творець.

ФРАНКЕНШТЕЙН (приголомшений, відповідає не зразу). Прокляття! Отаке іноді почуєш від людей!

ГЛОРІЯ. Настав час висловитися комусь із тих, хто любить її.

ФРАНКЕНШТЕЙН. Любов!

ГЛОРІЯ. Вам ніколи не знати, що це таке.

ФРАНКЕНШТЕЙН. Любов... (Звертається не так до неї, як до самого себе.) Чи є в мене дружина? Нема! Чи є в мене коханка? Нема! За все своє життя я любив тільки двох жінок: свою матір і жінку, яка в цій кімнаті. Я був безсилий врятувати свою матір. Я тільки-но закінчив медичний— інститут, коли вона помирала від раку. "Ну гаразд, хлопче,— сказав я тоді собі.— Ти тепер новоспечений лікар із Гейдельберга, подивимося, чи зможеш ти врятувати від смерті свою матір". Та всі твердили мені, що тут уже нічим не зарадиш. Я вперто не погоджувався з лікарями, і тоді вони дійшли висновку, що я здурів, і надовго запроторили мене в психіатричну лікарню. Коли я вийшов звідти, моя мати вже померла, як і передрікали всі розумні люди. Та ті розумні люди навіть не здогадувалися, які чудові можливості має сучасна техніка. Я вступив до Массачувітського технологічного інституту і здобув диплом інженера-механіка, інженера-електроніка та інженера-хіміка... Я навчався шість довгих років. Я жив на горищі. Я їв черствий хліб і сир, який кладуть до мишоловок. Закінчивши інститут, я сказав собі: "Ну от, хлопче, тепер ти, мабуть, єдина на землі людина, яка дістала освіту, необхідну, щоб займатися медициною в двадцяте-* му столітті". Я став працювати в клініці у Бостоні. Туди ж привезли цю жінку, яка здавалася красунею, але насправді була дуже хвора. Вона як викапана була схожа на мою матір. Чоловік її помер і залишив їй у спадок п'ятсот мільйонів доларів. І знову розсудливі люди сказали: "Ця жінка помре". Я відповів їм: "Замовкніть і послухайте мене. Я скажу вам, що треба робити".

Мовчанка.

ЛІТЛ. Захоплююча розповідь.

ФРАНКЕНШТЕЙН. Це розповідь про любов. (До Глорії.) Любов, що виникла задовго до того, як ти на світ народилась, ти, велика аматорка любові. І ця любов живе досі.

ГЛОРІЯ. Місяць тому вона просила мене принести їй пістолет, щоб застрелитися.

ФРАНКЕНШТЕЙН. Ти думаєш, я про це не знаю? (Показує пальцем на Літла.) Місяць тому вона написала йому листа, в якому просила принести їй ціаністий калій. "Принесіть мені ціаністий калій, докторе, якщо у вас є серце".