Ех, життя, чорти б забрали тебе!
Почервонів, кинув ручку, схопивсь, бігає.
Не треба, не треба писать.
Надворі дзвони голосять, мряка мрячить. У хаті годинник: іду-іду, не жду, не жду, — вибиває.
— Ех, — ламає руки Яків Петрович, — хоч поживе інший весело, після іншого хоч нащадки зістануть-ся, а тут... — вхопився за голову. — Що робить, що робить?
Сентября 24, р. 1910
« Первый Предыдущая Страница 2 из 2