* * *
В коридорі за вестибюлем дорогу їм перегородив капітан Ропп. У супроводі двох чоловіків зі схожими поглядами, жестами і поставою. Геральт міг би заприсягтись, що всі троє колись служили в одному загоні. Раптом до нього дійшло. Раптом збагнув, що він знає, що станеться, як далі піде справа. Тож, його не здивувало, коли Ропп повідомив, що забирає затриманого під свій контроль і наказав гвардійцям піти. Вже знав, що капітан накаже слідувати за ним. Так, як і очікував, двоє інших йшли ззаду, за його спиною.
Передчував, кого побачить у кімнаті, до якої вони увійшли.
Лютик був блідий, як покійник і помітно наляканий. Але, вочевидь, неушкоджений. Сидів на стільці з високою спинкою. За стільцем стояв худий тип із волоссям, зачесаним назад і заплетеним у косичку. Тип стискав у руці мізерікордію з довгим, тонким, чотиригранним лезом. Лезо було націлене в шию поета, під нижню щелепу, навскіс знизу вверх.
— Тільки без дурниць, — остеріг Ропп. — Без дурниць, відьмаче. Один необдуманий рух, хоча б легкий порух, і пан Самса заколе музиканта як кабана. Не вагатиметься.
Геральт знав, що пан Самса не вагатиметься. Бо очі пана Самси були ще паскуднішими, ніж у капітана Роппа. Очі ці вирізнялись дуже специфічним виразом. Людей із такими очима можна було часом зустріти в трупарнях і прозекторіях. Працювали в таких місцях не для того, аби заробляти на хліб, а виключно, щоби мати можливість реалізовувати свої приховані схильності.
Геральт вже розумів, чому принц Егмунд був таким спокійним. Чому без остраху дивився в майбутнє.
І в батькові очі.
— Нам потрібно, щоб ти поводився слухняно, — сказав Ропп. — Будеш слухняним, — ви обидва залишитесь живими.
— Виконаєш те, що ми тобі накажемо, — продовжив далі капітан, — відпустимо і тебе, і віршомаза. Будеш чинити опір — вб'ємо обох.
— Ти робиш помилку, Ропп.
— Пан Самса, — Ропп пропустив його слова повз вуха, — залишиться тут разом із музикантом. Ми, тобто ти і я, направимось у королівські покої. Там чатуватиме стража. У мене, як бачиш, твій меч. Я тобі його віддам, і ти візьмеш охоронців на себе. Спочатку ліквідуєш тих зі стражників, хто намагатиметься кликати на допомогу, а відтак вб'єш решту. Почувши галас, камердинер виведе короля через таємний хід, а там на нього чекатимуть пан Ріхтер і пан Твердорук. Які трохи змінять місцеву традицію престолонаслідування та хід історії місцевої монархії.
— Ти робиш помилку, Ропп.
— А тепер, — сказав капітан, підходячи майже впритул. — Тепер ти підтвердиш, що зрозумів завдання і що виконаєш його. Якщо ти цього не зробиш, то я подумки порахую до трьох, тоді пан Самса проколе бардові барабанну перетинку в правому вусі, а я лічитиму далі. Якщо це не призведе до очікуваного мною результату, пан Самса штрикне в друге вухо. А потім виколе поету око. І так далі, до фіналу, яким стане проколотий мозок. Починаю рахувати, відьмаче.
— Не слухай його, Геральт! — Лютик якимсь дивом вичавив голос зі стиснутого горла. — Він не наважиться завдати мені шкоди! Я — знаменитість!
— Він, — холодно оцінив Ропп, — мабуть, не ставиться до нас серйозно. Пане Самса, праве вухо.
— Постривай! Ні!
— Так краще, — кивнув Ропп. — Так краще, відьмаче. Підтвердь, що ти зрозумів завдання. І що виконаєш його.
— Спочатку прибери стилет від вуха поета.
— Ха, — хмикнув пан Самса, підіймаючи мізерикордію високо над головою. — Так добре?
— Так добре.
Лівою рукою Геральт схопив Роппа за зап'ясток, правою — за руків'я свого меча. З силою шарпнув капітана на себе і щосили вдарив його чолом в обличчя. Хруснуло. Відьмак вихопив меч із піхов, ще до того, як Ропп упав, одним плавним рухом, коротко розвернувшись, відтяв панові Самсі піднесену з мізерикордією руку. Самса скрикнув, рухнув на коліна. Ріхтер і Твердорук кинулись на відьмака зі стилетами напоготові, він вклинився між ними у піввольті. На льоту полоснув Ріхтера по шиї, кров бризнула аж на звисаючу зі стелі люстру. Твердорук атакував, вигинаючись у ножових фінтах, але спіткнувся об лежачого Роппа, на якусь мить втратив рівновагу. Геральт не дав йому шансу її віднайти. Зі швидкого випаду рубонув його знизу в пахвину, і другий раз, згори, в сонну артерію. Твердорук упав, згорнувся в клубок.
Пан Самса здивував його. Хоча й без правої руки, хоча мав культю, з якої бухала кров, лівою рукою все ж зумів намацати на підлозі мізерикордію. І націлився нею у Лютика. Поет заверещав, але проявив ясність розуму. Звалився зі стільця, відгородившись ним від нападника. А більшого Геральт панові Самсі не дозволив. Кров знов бризнула на стелю, люстру і недогарки свічок, що стирчали в люстрі.
Лютик підвівся на коліна, обперся чолом об стіну, відтак рясно й фонтанічно проблювався.
До кімнати увірвався Феррант де Леттенхоф, разом із ним влетіли кілька гвардійців.
— Що тут коїться? Що сталось? Юліане! Ти цілий? Юліане!
Лютик підняв руку, даючи знак, що відповість за мить, бо зараз не має на це часу. Після чого знов виблював.
Прокуратор наказав гвардійцям вийти, зчинив за ними двері. Придивився до трупів, обережно, щоб не вступити в калюжі крові та пильнуючи, аби кров, що капала з люстри, не заляпала його дублет.
— Самса, Твердорук, Ріхтер, — упізнав. — І пан капітан Ропп. Приплічники принца Егмунда.
— Вони виконували накази, — знизав плечима відьмак, дивлячись на меч. — Так само, як і ти, дослухались наказів. А ти нічого про це не знав. Підтвердь це, Феррант.
— Я ні про що не знав, — хутко запевнив прокуратор і зробив крок назад, обпершись спиною об стіну. — Присягаюсь! Хіба ти мене підозрюєш… Думаєш, що…
— Якби я так думав, ти би зараз вже був мертвим. Ти вже повір. Не став би наражати на небезпеку життя Лютика.
— Треба повідомити короля. Остерігаюсь, що для принца Егмунда це може означати поправки і доповнення до акту звинувачення. Здається, Ропп іще живий. Зізна…
— Сумніваюсь, що він буде в змозі.
Прокуратор придивився до капітана, який лежав, випроставшись, в калюжі сечі, рясно пускав слину і безупинно тремтів.
— Що з ним?
— Уламки носової кістки потрапили в мозок. І, вочевидь, кілька обламків застрягло в очних яблуках.
— Вдарив занадто сильно.