— Ваша Королівська Милість… Я занепокоєний… Подейкують, що в порт зайшла "Ахеронтія". В цій ситуації, з огляду на питання безпеки, потрібно посилити охорону… Відьмак міг би…
— Що міг би? Закрити мене своїми грудьми? Вразити найманців відьмачими чарами? Адже саме таке завдання доручив йому Егмунд, мій люблячий син? Охороняти батька і забезпечити його безпеку? Ходи-но за мною, Ферранте. Хе, дідько, ходи й ти, відьмаче. Я вам щось покажу. Побачите, як треба дбати про власну безпеку і як забезпечити собі достойну охорону. Подивіться. Послухайте. Може, навчитесь чомусь. І дізнаєтесь чогось нового. Про себе. Давайте, за мною!
Пішли, покваплювані королем і оточені амбалами у шкіряних сардаках. Увійшли у велику залу, під плафоном, на якому були зображені морські хвилі та морські чудища, стояв на узвишші трон, на якому вмостився Білогун. Навпроти, під фрескою, що являла собою стилізовану мапу світу, на лаві, під охороною чергових амбалів, сиділи королівські сини. Принци Керацка. Чорний, ніби ворон, Егмунд і білий, як альбінос, Ксандер.
Білогун розвалився на троні. Дивився на синів згори, поглядом тріумфатора, перед яким клякнуть, благаючи пощади, розгромлені у битві вороги. На картинах, яких Геральту доводилось бачити, тріумфатори мали, однак, на обличчях вираз честі, достоїнства, шляхетності й поваги до переможених. На обличчі Білогуна марно було шукати такого виразу. На ньому вимальовувався тільки вираз уїдливої насмішки.
— Мій придворний блазень, — промовив король, — вчора захворів. Срачка на нього напала. Думав, не пощастило мені, не буде жартів, не буде веселощів, не буде смішно. Помилявся. Смішно. Так смішно, що зараз живіт надірву. Бо це ви, ви обоє, сини мої, такі смішні. Жалюгідні, проте смішні. Довгі роки, я вам це гарантую, разом із моєю жіночкою у ліжку, після беркициків і любовних утіх, кожного разу будемо згадувати вас обох, цей день, і до сліз будемо сміятись. Бо немає в світі нічого смішнішого, ніж дурень.
Ксандер, було нескладно помітити, боявся. Метушливо бігав очима по залу та інтенсивно пітнів. Егмунд, навпаки, не виявляв страху. Дивився батькові прямо в очі, і його погляд був взаємно уїдливим.
— Як говорить народна мудрість: сподівайся на найкраще, але будь готовим до найгіршого. Тож, був готовим до найгіршого. Адже, чи може щось бути гіршим за зраду рідних синів? Серед ваших найвірніших приплічників я помістив своїх агентів. Ваші побратими зрадили вас одразу ж, коли тільки притис їх до нігтя. Ваші спільники та фаворити в ці хвилини саме тікають з міста.
— Так, сини мої. Гадали, що я сліпий і глухий? Що старий, немічний і вижив з розуму? Гадали, що я не бачу, як ви обидва жадаєте трону та корони? Що прагнете їх, як свиня трюфелів? Свиня, яка відчуває запах трюфелів, дуріє. Від жаги, жадоби, з охоти й дикої оскоми. Свиня шаленіє, кувікає, риє землю, не звертаючи ні на що уваги, аби лише дістатись до трюфелів. Аби її відігнати, треба лупцювати києм. І ви, сини мої, виявились свинями. Відчувши грибний запах, ошаліли від жаги та оскоми. Але гівна ви в мене дістанете, а не трюфелів. Та й києм я вас також почастую. Виступили проти мене, синочки, замахнулись на мою владу і життя. Здоров'я людей, які виступають проти мене, зазвичай різко погіршується. Це науково підтверджений медичний факт.
— В порту кинула якір "Ахеронтія". Припливла сюди за моїм наказом, це я винайняв капітана. Суд відбудеться рано-вранці, вирок винесуть ще до полудня. А в полудень ви обидва будете на борту фрегата. Зійти на суху землю я дозволю вам не раніше, чим судно мине маяк в Пейш де Мар. Фактично, це означає, що вашим новим місцем проживання стане Назаїр. Еббінг. Майхт. Або Нільфгаард. Або сам край світу і ворота в пекло, якщо ваша воля буде помандрувати саме туди. Бо сюди, в ці краї, ви не повернетесь вже ніколи. Ніколи. Якщо дорогі вам ваші голови на плечах.
— Хочеш нас витурити? — завив Ксандер. — Так, як витурив Віраксаса? Наші імена також заборониш вимовляти при дворі?
— Віраксаса вигнав у гніві та без вироку. Що не означає, що не накажу його стратити, якщо він насмілиться повернутись. Вас обох зашле у вигнання трибунал. Законно і легально.
— Ти так в цьому впевнений? Побачимо! Побачимо, що скаже суд на таке беззаконня!
— Суд все чудово розуміє і винесе той вирок, на який я очікую. Одностайно і одноголосно.
— Прямо так і одноголосно! В цій країні суди незалежні!
— Суди так. А от судді — ні. Ти дурний, Ксандер. Твоя матір була тупою, як черевик, і ти весь у неї пішов. Впевнений, що навіть цього замаху не зміг сам організувати, все спланував хтось із твоїх фаворитів. Але загалом я радий, що ти вліз у цю змову, я з радістю позбавлюсь тебе. Інша справа Егмунд, так, Егмунд — хитра шельма. Відьмак, якого турботливий син винайняв для охорони батька, ах, і як же спритно тримав це в секреті, так, що всі навколо про це могли легко довідатись. А потім контактна отрута. Хитра штука, ця отрута, мою їжу і напої попередньо дегустують, але хто б подумав про руків'я кочерги біля комину королівської спальні? Кочерги, якою користуюсь виключно я і нікому не дозволяю торкатись її? Хитро, хитро, синку. Тільки от отрутник зрадив тебе, так воно в житті буває — зрадники зраджують зрадників. Чому мовчиш, Егмунд? Тобі нема чого сказати?
Очі Егмунда були холодними, в них не було ані тіні страху. Його взагалі не турбувала перспектива заслання, здогадався Геральт, він не думає ані про вигнання, ані про життя на чужині, ані про "Ахеронтію", не думає про Пейш де Мар. Про що ж, в такому разі, він думає?
— Нема чого, — повторив король, — тобі сказати, сину?
— Тільки одне, — процідив крізь зуби Егмунд. — Дещо з народної мудрості, яку ти так полюбляєш. Немає більшого дурня, ніж старий дурень. Пригадай собі мої слова, любий батечку. Коли прийде час.
— Вивести їх, ув'язнити і помістити під охорону, — наказав Білогун. — Це твоє завдання, Феррант, це твоя прокураторська робота. А тепер викличте до мене кравця, церемоніймейстера і нотаріуса, всі інші — геть звідси. А ти, відьмаче… Ти сьогодні дечому навчився, чи не так? Дізнався про себе щось нове? А докладніше, що ти — наївний йолоп? Якщо до тебе це дійшло, то хоч якась буде користь з твого сьогоднішнього візиту сюди. Який, власне, добіг кінця. Ей, ви двоє, до мене! Проведіть оцього відьмака до брами та випхайте за ворота. Прослідкуйте, аби чогось не прикарманив із столового срібла!