— Це не тобі, лінивий боже,-— попередив Лібера-Сіль-вана господар, оббризкуючи кров'ю фігурки.
Принісши пожертвування, Євмен віддав дружині знекровлену курку і далі розмовляв з Хранителями:
— Слухайте, запам'ятовуйте, дійте. Після рівнодення я вам вдарую велике-велике порося. Так, так. Але зробіть так, щоб варвари чи Доля втопили, повісили, зарізали здирника Євлампія та його помічника Марка. Я вам розповім, які вони на вигляд, щоб ви не помилилися...
Спинившись, Євмен суворо сказав дружині й синові:
— Ідіть, стежте за округою,— і, завершивши з ознаками ворогів, поговорив з богами про майбутні випробування.
Євменові було страшно, наперед боляче; він, привертаючи серця богів, розжалобив і себе до сліз.
Чаша страждань його не мине. І Євмен молився сам, неголосно, щоб ніхто не почув. Це його справа. Господар і чоловік не змусить дружину дочасно оплакувати його.
На горбі, стадій за п'ятнадцять від імперської дороги, стояла башта. Вона була складена з тесаного' каменю, і навіть без вапна кладка могла б триматися власною вагою. Стара фортеця часів Траяна чи Адріана була колись зруйнована "варварами. Але цистерна для збору дощової води була порожня лише наполовину. Тут часто днювали скама-рі з Козячої гори, які позабивали глиною тріщини.
Солдатський спорядунок сприяв успіхові. Скамарі поверталися з доброю здобиччю не лише на в'юках, з ними були дві підводи з добром. Георгій дізнався новини про варварів. Після перевалу через Планини варвари розбилися на два загони. Один, що ходив до Фі ліппополя, пішов назад. Другий попрямував до Юстиніанополя, і де він, ніхто не знав.
Після вторгнення варварів до Фракії залишилося багато падла. Між баштою і дорогою сиділи ситі ворони. Інші, голодні чи особливо ненажерливі, не заспокоювалися. Георгія ворони не цікавили, він стежив за дивною сутичкою, яка зав'язалася на дорозі.
Три чоловіки стояли широким трикутником. Кожен, захищаючи спину друга, не заважав розмахові. Індульф, Голуб і Алфен давали кривдникам належну відсіч.
Швидкий удар. Ріжучий скрегіт твердого заліза, яке розсікало ратище списа. І — довга пауза.
Вісімнадцять солдатів були послані зайняти тимчасово покинуту дорожну заставу. Старший легковажно подумав, що він легко впорається з трьома забродами.
Набрані з родопських горців, у селищах, де даремно й пробувати здирати подать, легіонери були підгодовані, привчені до строю, вміли вколоти мечем солом'яне опудало, пробивши заховану в ньому дошку товщиною на палець, навчилися колоти списом і кидати дротика. Старший з користі кинув новачків на бійців, а не на мішені.
Досі удача йшла перед воїнами, не переможеними в Італії. В Тіцініумі, з ласки франків, ще сиділи готи й італійці, які не бажали миру з імперією, але нечисленні і безсилі. Залишитися з ними і чекати. Але чого?.. Вірні слову, даному Нарзесу, соратники останнього рекса Італії пішли на північ. Одні осідали у франків. Дехто залишився в гельветів. Інші прямували в германські ліси.
Індульф і Голуб вирішили повернутися додому, Алфену все було однаково, крім імперії. Незабаром вони опинилися між людей, які не відчули руки володаря Теплих морів. Але їм я ромея знали всі.
Хто нападав на імперію, хто наймався в її військо, але й той, хто не виходив далі за мисливську межу свого ролу, розпитував про велику італійську війну. Вісті про псі разом з осколками награбованого перелітали через гори.
Троє старих бійців хотіли повернутися на батьківщину! Гістьми вони переходили з землі одного племені у володіння іншого. Тут розуміли значення слова "батьківщина", позбавленого змісту в імперії.
їм нікуди було спішити, поквапливість не принесла б добра. Багатомовне військо імперії дало їм невеликий запас слів багатьох народів, що полегшували спілкування.
Відмова від гостинності ображала господарів, які згоджувались на єдину плату за харч і притулок — оповідь про те, що діялося раніше і що робиться зараз у широкому і невідомому світі. Навіть гунни, ославлені людоїдами, визнавали святий звичай гостинності. Страшні на службі в імперії, удома в себе вони пропонували краще з того, що мали. Оберігаючи свою честь, малі й великі племена проводжали гостей до своїх кордонів і перепоручали охороні сусідів людей, що повертаються на батьківщину.
Часом подорожанам пропонували право огнища, жінок і братство. Чоловіків не вистачало, і родовичі бажали прийняти воїнів, влити в жили племені сильну кров бійців.
На північ від цих земель вигинався берег Холодного моря. Там, на острові Рюген, стоїть біла гора Аркана, оточена валами слов'яно-пруської фортеці висотою, більшою за римські мури. Святиня Святовида. За шість днів дороги на схід від Рюгена народився Індульф.
Та подорожан попередили, що зараз жодна жива людина не має сили здолати Великий Ліс. Аллемани, маркомани, беми, котини, лісові гунни пересварилися між собою. Товаришам довелося повернути до кордону імперії.
Вони перетворилися на втікачів. Видаючи себе за ветеранів, які повертаються до Фракії, друзі дісталися до Сирмі-ума. Тут Голуб, впевнений і здалий у словах, купив у префектурі перепустку, що підтверджувала вигадку.
Від Сирміума до Сардики вони йшли з караваном купців. У Сардиці караван пристав до мандатора, який віз до Візантії податки, зібрані в Ілліріці. Двадцять підвід зі скарбницею, обшиті шкурою і опечатані, охоронялись мані-пулою піхоти і п'ятдесятьма вершниками.
Купці оплатили покровительство начальника конвою, а ветеранам поставили вимогу повторити обіцянку захищати їх у випадку нападу скамарів. Караван ішов черіез Юстині-анополь, від якого недалеко до Одессоса-Варни — порту, знайомого Індульфу і Голубу за плаванням з Карикінтії. В Одессосі знайдеться корабель до Карикінтії. Перезимувавши, товариші піднімуться з купцями до Росі. Дальша дорога серед своєї мови здавалася зовсім простою.
Незабаром після виходу з Сардики було отримано повідомлення про напад задунайських слов'ян. Мандатор вирішив не ризикувати скарбницею, легат — головою.
За шістсот п'ятдесят стадій від Сардики караван сховався в міцній фортеці Крумії, яка прикривала міжгір'я Гебра перед виходом ріки на Фракійську рівнину.