Тепер Тотила виступив з Ті ці ні ума, по дорозі взяв гарнізон Верони і наблизився до Равенни. Діинув час великих армій. Італія не давала ні людей, ні хліба. Все, що витиснув Тотила з долини По, обмежувалося п'ятьма тисячами бійців.
Індульф брав участь у суперечках дванадцяти ромеїв, начальників дванадцяти тисяч солдатів. Не вдалося вирішити спільної справи і довірити командування комусь одному. А одного полководця для всієї Італії Божественний Юстиніан не хотів призначати, щоб той, возгордившись, не спокусився мрією про діадему Італії.
Горстка вершників, з'явившись на час бою під Фавен-цією в тилу ромейського війська, поклала край справі. Обійшли! Кожен з ромейських командуючих вирішив рятувати свій загін. Індульф відступив, не втративши людей. А інші, втікаючи, покидали навіть значки і знамена, чого раніше не бувало.
Чекали, що Тотила піде на Равенну і розіб'є лоб у намарній облозі. Новий рекс не захотів ламати зуби об мури надзвичайно сильної фортеці Італії. Опустившись до півдня, готИ обложили Флоренцію: Бесс, Кипріан, Іоанн і Юстин своїм наближенням вимусили готів припинити облогу. Вони наздогнали Тотилу в полі і були розбиті не стільки противником, скільки власним розгардіяшем.
Розійшовшись по укріплених містах, ромеї більше не зважувалися висовувати голови. Для Індульфа почалися дні нудьги і бездіяльності в Анконі.
Тотила рухався до півдня. Почалася особлива війна. Новий рекс розруйновував мури фортець, які міг узяти легко, і обходив інші. Тотила дружелюбно поводився з полоненими, а італійцям обіцяв вольності. Ядро готів, з якими рекс вийшов з Тіцініума, розчинилися в італійцях. Не лише сервам і приписним, прикріпленим до ниви ланцем закону, Тотила обіцяв свободу і нелюдам-рабам. До нього переходили солдати, скривджені обрахунками.
Якось з Анкони зникли двадцять вісім вершників. У залишеному листі вони запрошували Індульфа покинути службу Най мерзотнішому, як Італія прозвала Юстиніана.
Тотила обложив Неаполь, висмоктаний ромеями, у якого не було запасів. Перший флот, надісланий на допомогу гарнізону, був розбитий. Другий, викинутий бурею на берег, теж дістався італійцям. Помираючи з голоду, місто здалося на милість рекса.
Знову Італія заговорила про великодушність Тотили. В пам'ять упертого захисту Неаполя від Велізарія, в пам'ять Асклепіодота і Пастора та мужність іудеїв, переможці, виявляючи турботу про неаполітанців, поступово привчили до їжі заморених голодом людей. Ромейському гарнізону було дано все необхідне і відпущено на волю.
Один з іпаспистів рекса узяв ґвалтом неаполітанку. Тотила наказав оголосити: "Неможливо, щоб злочинець ґвалтівник був звитяжним воїном. Ми не повинні наслідувати мерзенних ромеїв". Іпаспист був повішений за шию.
Чиїсь руки розклеїли в Римі листа рекса до сенату: "Швидко забуди ви благодіяння Феодорі ха і Амалазунти! Гарних гостей запросили ви, цих ромейських мімів, блазнів, брехунів, злодіїв і вбивць. Нині ми перемагаємо їх не силою нашої відваги, а помщаючись від Долі за сподіяні ними несправедливості". Так писалася війна: злобою, жадібністю, непримиренністю. Але й прагненням до кращого. Але й відмітанням зла. Але й надією, нехай найтемнішою.
Якого кольору були тоді твої надінь Індульфе? Для чого ти жив тоді, воїне, в пошуках неможливого?
2
В розповіді події падають зі швидкістю водоспада. Для Індульфа рік за роком тривала повільна війна, тягуча, як смола. Все старілося, навіть дерева, навіть війна.
Діти перестали народжуватися. Однаково безплідні поля і лоно жінок Італії.
У роки успіхів Тотили Велізарій несподівано з'явився в Равенні. Він забажав бачити Індульфа. Великий полководець розтовстів, облисів. Він багато говорив, багато і багатьом погрожував. Він видався Індульфові спорожнілим і гулким, як амфора, в якій бовталися кислі рештки вина.
Велізарій балакав про вірність Божественному, про велич імперії, про волю божу, про визначення Долі. Повсюдно він розіслав оголошення, запрошуючи давніх товаришів по мечу повернутися під Священні Корогви, обіцяючи навіть тим, що зрадили імперію, величезні блага. Жодна людина не відгукнулася...
Прокопій по-дружньому зустрів Індульфа, близькість відновилася. Як і раніше не люблячи цього холодного чоловіка, Індульф знову шукав спілкування з ним. Прокопій розповідав: базилевс більше не вірить Велізарію. Було у Велізарія раніше сім тисяч іпаспистів — наказано майже зі всіма розстатися. Назавжди. Дивні відголоски чи то злоби, чи то зловтіху в мові ученого ромея: так, базилевс не дав грошей для війни. Головнокомандувач іа. власний кошт купував і наймав кораблі, стернових, моряків, вербував солдатів. Останню війну з персами Велізарій вів теж майже на свої гроші.
— Ми,— казав Прокопій,— багато мали від перемоги над вандалами і від першого походу на Італію. Тепер ми наближаємся до худіння. Так, базилевс уміє закривати очі, а Нарзес — рахувати. Не ми перші. І ще щастя, якщо все скінчиться тільки розором.
...Вони сиділи втрьох — Індульф, Прокопій та євнух Каллігон, друг ученого. Під низьким склепінням шелестів голос Прокопія:
— Велізарій — головнокомандувач за іменем. Решта повинні скорятися йому в міру розумного. Базилевс боїться, коли б італійці знову не запропонували Велізарію діадему. Серед наших іпаспистів ховаються послані Коллоподі-єм, щоб зарізати Велізарія при перших ознаках зради.
Олива в світильнику давала високий язик вогню. Проко-пієва тінь розгойдувалася. Вчений ромей говорив:
— Війна з готами завершилася взяттям у полон Віттігі-са. Нині імперія воює з італійцями. їх у Тотили в п'ять разів більше, ніж готів. А у нас втричі більше варварів, ніж ромеїв. Це війна людей, просто війна людей, яких нацькували, як звірів на арені іподрому.
У голосі Прокопія звучав глум, а в очах стояли сльози.
— Війна завершиться тоді, коли людей не буде зовсім.
Не залишиться ^нікого. І краще. Поглянь на могутнє життя дерев. У них досконалість, не в нас... Та я жартував. Для розваги...
Троє безумців біля олійної лампи —євнух і двоє чоловіків, що втратили надію.
...Тотила зайняв місто Тибур, відрізав шляхи сполучення Рима з сушею. З чотирма тисячами наброду Велізарій не зважувався вийти в поле. Він спробував допомогти обложеному італійцями Ауксиму. Ромеї зазнали втрат і відступили, нічого не досягнувши.