Бог привів слов'ян у руки Геракледа, який знищить їх, як Самсон філістимлян.
З
Поцілувавши хрест, поцілувавши і руку священика — чоловіка грішного, але наділеного благодаттю при посвяченні в сан, комес Гераклед першим вийшов з храму.
Рання утреня завершилася зі сходом сонця. Благовістив дзвін. Було тепло і волого. Білі клапті туману чіплялися за гори. Промінь сонця лежав на позолоченому хресті, піднятому на високій жердині над вузьким прямокутником храму. Храм споруджувався раніше за фортечні стіни. Бо-
21 в. і ваноо
641
жественний базилевс бажав чути про благочинство богослужіння в далеких фортецях.
У нерухомому повітрі зависали густі, звично .сморідні випари людей і тварин. Під ногами чвакало болото — бруківку не встигли послати. Було тісно. Будівничий пропонував вести забудову ширше, збільшивши довжину мурів на півтори стадії. Бог напоумив свого раба — якби Гераклед був згодився, то скіфи застали б фортецю недобудованою. "А не був будівничий зрадником?" — промайнуло в голові в Геракледа, заклопотаного вторгненням.
Двері військових домів, широкі, як ворота стаєнь, були розчинені навстіж. У дворі з-під казанів, вмащених в огнища, здіймався густий дим. Кільканадцять босих рабів, єдиним одягом на яких була настегенна пов'язка, носили дрова. Побрязкували ножні ланцюги.
На високому порозі двоповерхового лупанару одна жінка ськала в косах іншої. На обох були хітони однакового крою і однаково брудні. Помітивши комеса, жінки завмерли, як миші, котрим нікуди втікати. Вранці, не нашмаровані крейдою і тальком, без сажі на бровах і фарби на щоках, вони виглядали такими, якими були,— старими бабами.
В інший час Гераклед звелів би власникові солдатського лупанару покарати жінок канчуками. Комес не хотів, щоб блудниці показувалися в години богослужіння.
Торговець рабинями Єйріній володів купленою в Пала-тії монополією на утримування лупанаріїв у фортецях імперії.
Тога сенатора чи золототканий черевичок базилиси проходять довгу дорогу, поки їхні лахміття перетворяться на ганчір'я, від якого відмовиться жебрак. Кожна драбина веде вниз. На кожному щаблі хтось добуває вигоду. Яка-небудь ніжна красуня іберійка, запропонована Єйрінієм витонченому патрикію Помпею через два дні після того, як корабель привіз її з берегів Лазіки, де батько, брат чи просто людокрад виміняв дівчину на міцний меч візантійської роботи, через двадцять п'ять років опинялася в лупанарі прикордонної фортеці, далі приносячи прибуток хазяїнові та імперії.
Гераклед грішив плоттю, як і всі. Основне, найосновні-ше — щиросердечна сповідь і відпущення гріхів. Не грішити — це диявольська спокуса; той, хто вважає себе безгрішним, впадає в смертельний гріх гордості, він піддає осудові ближніх, виказує свої думки про справи імперії та віри.
Так породжуються єресі й діяння, небезпечні для імперії. Бог вимагає не волі, а послуху.
Між солдатами доручених Геракледу маніпул були і язичники, що засвідчувало недбальство начальствуючих. їх слід навернути до Христа. Після перемоги, над варварами...
Бог обіцяв перемогу. Тривожної ночі Гераклед заснув лише на короткий час, та бачив сон. Біле ягнятко йшло лугом, забагреним червоною росою. Знак перемоги Хреста. Таке ж сновидіння мав Гераклед у Сірії, чи йому так тільки здавалося, він не міг би переконано сказати, поклавши руку на Євангеліє. А сьогоднішнє було ясне, як день.
Тіснота фортечного двору не дозволяла вишикувати всі мані пули водночас. Повільно, по чотири в ряд, солдати витягувалися з-під склепінчатої арки єдиних воріт. Багато хто пересмикував плечима під кірасою, намагаючись зачухати блошині вкуси. В пилюці долівок ними кишіло. А, фортеця ще обладнається! .
Ішли бадьоро. Геракледа солдати любили. Він не мучив мані пули військовою муштрою, годував досита кашею з круп, м'ясом, хлібом. Вологе повітря фортечного двору сповнилося важким духом часнику й цибулі. Всі солдати отримували по чотири цибулини і по дві головки часнику на день. Давали й вино.
Імперська армія виявляла вмілість виховувати ромеїв. Це просте чудо ставалося в однаковій мірі і з підданими, і з військовополоненими. Відбір відбувався природний і досить швидко. Хто не міг звикнути до воїнської неволі чи розлуки, той втікав, гинучи в поневіряннях втікача, або в казармі згасав від туги. В рядах залишалися люди, наділені силою життя, схожою до сили повзучих рослин,— ті, що вміли гнутися, викручуватися, пристосовуватися.
Перс чи воїн іншого племені з багатьох, що входили в імперію Хосроя, був у минулому землеробом, ремісником чи дрібним торговцем. Насильно завербований, він чи й умів тримати зброю і ставав легкою здобиччю ромеїв при першій невдачі персидської армії. Ромеї, муштруючи, робили з них солдатів.
Сарацин учився в імперських легіонах не лише ходити пішки. Звикнувши вдовольнятися жменею фініків, шматком в'яленої верблюжатини, не відмовляючись і від ослячого м'яса, сарацин вчився їсти.
Йому аби напхати живіт, йому аби жінку — ромеї давали солдатам і те, й інше.
21*
643
Солдат мав свободу від вибору й сумнівів, над ним не тяжіла необхідність щось вирішувати, він не повинен був працювати, утримувати сім'ю і думати про завтрашній день. Виконуючи нескладні обов'язки, солдат був захищений від сваволі. Тоді як на волі він був жменею пороху в руці начальника, в руці збирача податків.
Геракледові солдати охоче вирушали бити варварів. Вони почували себе сильними і були не проти обдерти тіла вбитих і захопити табір.
Гераклед заліз на коня з високого каменя. Тільки атлет чи варвар міг сісти в сідло із стремена під вагою повного спорядження. Мані пули витекли з воріт, як рівчак з болота.
Всі п'ятдесят мешканок лупанару проводжали солдатів. Жінки теж вишикувалися, вже набілені, встигнувши намазати брови сумішшю сажі й жиру, зі щоками, нафарбованими товченою цеглою, заховавши сиве волосся під яскравими пов'язками. Потворні, схожі на Аамій, на Фурій, але бажані завдяки своєму вмінню, вони перегукувалися з солдатами своєрідними вітаннями:
— Злови мені скіфа!
— А не бажаєш козла?
— Півнику, не дайся обскубати!
— Якщо ти, гуско, накличеш біду, я тебе...