Біля сухої цистерни Ратибора сміливо зустріли кілька чоловіків і жінок. Своїм виглядом вони нагадали князеві убогих прип'ятців, які вперше вилізли на Рось із своїх боліт, почувши про розгром степовиків. Ні, свої були хоч і бідні на вигляд, але дужчі тілом і вільніші в поводженні.
Слов янські багаття повабили злиденних господарів колишнього міста надією на милостину. Нещасні жебраки завдали першого вдару по легендах про багатство ромеїв і підтвердили слова уголичів, що треба за здобиччю іти далеко в імперську землю.
Малх розізнав історію міста. Тут шістнадцять поколінь тому були посаджені на землю легіонери Траяна. Нове місто, назване Неаполем Мізійським, швидко розбагатіло, обросло приміськими селищами. Тричі переносили міський мур. Передові загони гуннів пограбували жителів. Ставши гуннським володінням, місто швидко ожило. Потомки згадували про часи Баламира, Ругіли та Аттіли як про золотий вік. Місто грабували варвари, грабували свої війська, що ходили імперською дорогою. Жителі розбігалися. Дехто залишався з нерозумною надією скористатися покинутим майном. На них накидалися здирники податків, вимагаючи заплатити за себе, і за тих, що втекли, померли, яких забрали варвари.
Селищу, на яке перетворилося місто, остаточного удару завдав нинішній базилевс. Для роботи на''спорудженні фортець людей ловили, як диких звірів. Решткам жителів оголосили: базилевс вимагає від підданих самопожертви, за що вони будуть винагороджені вічною безпекою свого буття. Фортеці побудовані. Варвари нападають більше, ніж раніше. Населення зникало зовсім.
Струнка дівчина просила Малха, щоб її взяли з собою. Вона буде доброю служницею, вона сильна. Все, все — аби лише не залишатися в проклятій богом пустелі. Про щось далеке і забуте говорили Ратибору смаглява шкіра і чорні очі в довгих віях. Князь не міг згадати. Тінь лягла на мить і зникла.
Слухаючи розповідь друга про гірку долю ромейських байстрюків, Ратибор пожалів дівчину:
— Нехай чекає, коли ми повернемося,— і, щедрий, дозволив: — та й інших, хто з нею, нам теж совісно буде відганяти.
Сховавшись за стремено, дівчина потяглася до Ратибора. Малх переклав князеві слова пристрасної вдячності: молода вона, народжена через три літа після того, як базилевс побив у столиці народ за повстання. Чесна вона, і мужа в неї немає. І обіцяє тебе чекати хоч до самої смерті.
йшли швидко, йшли обережно. Верстов на вісім, на десять відходила вперед вивідувальна сотня, випускаючи від себе дозори — очі й вуха війська. Позаду основна сила охороняла себе рухливою заставою. Зв'язок вперед і назад тримали ланцюжки, щоб знати потрібне, щоб основна сила не натисла на передову заставу, щоб тилова не навалювалася на хвіст основних сил.
На козячих плащах, вивернутих шерстю догори, мряка збиралася у великі краплини. Передовий загін наближався до перевалу. Хмари порвалися зітлілою пістрею, виглянуло сонце і передова сотня наткнулася на перешкоду.
Гори замикали сідло перевалу лісистими волохатими хребтами. Між ними дві фортеці стали на варті проходу. Одна велика, друга мала і між ними — видолинок завширшки не більше убіиного лету стріли. Розумні умільці замкнули перевал з добрим знанням військової справи.
Жупан Владан здивувався:
— Коли я тут ходив, не було стін.
Порівняно із оброслим мохом громаддям на дунайському березі ці фортеці були зовсім свіжі. Видно, камінь брали на місці — гірські схили темніли вижолобками недавніх вибоїв. На горах зяяли лисини лісових вирубок, від яких униз ішли просіки для скочування балок.
Тут не пройдеш. Фортеця, народжена горами, пригнічувала роську свободу. Ратибор згадав ненависть степовиків до укріплень, згодився з їхніми злими почуттями, але відчув і повагу до творців фортеці.
Жодної душі біля обох твердинь. Сонце наближалося до заходу, і ромеї втяглися за мури, мов слимак.
Короткої ночі росичі й уголичі нишпорили біля фортеці. Рову тут не було, скелі виходили назовні, ледь прикриті осувами та тонким грунтом. Між двома фортецями не пройти і вночі. Ромеї запалили сильні смолоскипи.
Ромейські вовцюги тривожилися. Чулися голоси, тупіт на мурах. З башт кидали смолоскипи, та вони швидко гасли в калюжах, залишених дощем. Перед світанком у великій фортеці ясно і спокійно зазвучала бронзова дошка.
Комес Гераклед гаряче молився, припадаючи лобом до шерехуватої плити підлоги. Не було часу гладенько обтесати камінь.
Ревний кафолик, Гераклед висунувся на службі у військах, підлеглих антіохійському патріарху Єфрему. Святитель Єфрем викорінював в Сірії єресь монофізитствуючих. Понад два міріади ченців-схизматиків, вигнаних і втеклих з розорених кафоликами монастирів, зібралося в Теллсько-му монастирі. Коли легіон під командуванням брата патрі-
арха наблизився до нескінченних рядів чорноризців, солдати відступили, сприйнявши смертних за гігантів. Один Гераклед, повторюючи догмат істинної віри як бойовий клич, кинувся на ченців і вбивав єретиків до знемоги. Його приклад не надихнув оторопілий легіон. Та полководець відзначив хороброго борця за істину християнського віросповідання.
Гераклед отримав командування. Міста і містечка Сірії почули ім'я благочестивого комеса. Ведений істинним богом, Гераклед спустошив околиці Телли, розшукував схизматиків у горах і в недоступних, як раніше вважалося, сховищах по Євфрату.
Виконуючи волю святителя Єфрема, Гераклед погнав єретиків від міста Апамеї до кордонів сарацинів. Зграї нечестивців падлом укрили дорогу, та все ж Гераклед продав сарацинам три міріади чоловіків, півтора міріади жінок, чимало дітей. їх полінувалися порахувати. Єретик незрівнянно гірший за язичника. Ідолопоклонники перебувають поза церквою, а єретики хочуть розруйнувати християнську спільність ізсередини. Вони — проказа. Бути рабом язичника — ще надто легка доля для схизматика.
Божественному Юстиніану стало відоме ім'я Геракледа. Воїн в ім'я Христа був посланий на північний кордон імперії для приборкання варварів. В майбутньому Герак-леду було пообіцяно командування військами всієї Фракії.
Гераклед, затримавши посланців Рикіли Павла, погнав у Тзуруле і Юстиніанополь власних гінців. Попереджаючи про вторгнення трьох тисяч слов'ян, Гераклед звинуватив Рикілу в тому, що він зрадливо пропустив варварів через священний кордон.