Зенон схилився до Індульфа:
— Твій друг не розуміє! Я знаю, де дорога в місто...— Зенон гаряче шепотів: — Потрібні помічники. Небезпеки немає. Погоджуйся, ми здійснимо неможливе... Ходімо ж, ходімо! Чи ти боїшся?
Ісавр вибирав слова навмання, як тягнуть жеребки з мішка. Випадково він знайшов потрібне.
— Я піду,— сказав Індульф. Голуб не заперечував, визнаючи першинство Індульфа.
Сонце ще освітлювало західні схили Везувія, темні від зелені, зі світлими плямами скель. Схили гір, що звужувалися доверху, мали б завершитися, як шолом, гостряком. Але верхівка тривожила рваною раною. Там безодня, з'єднана з підземною пожежею. Погане місце, печера чи дияволів, чи то злих духів, яких бояться ромеї. На небі білий місяць, вузький, як листок очерету, чіплявся за хмарину.
Ремінна драбина висіла там, де Індульф і його товариші безпечно покинули її вдень.
Слов'яни звикли до акведуків. Саму Візантію акведук ділив на дві нерівні частини. На шляху до Італії слов'яни з палуб кораблів не раз бачили арки, схожі на ланцюги воріт, відкритих з одної пустоти в іншу. Опори, склепіння і кам'яна кишка зверху — навіть здалеку все здавалося незносно важким. У ромеїв погано з водою, вони дістають її здалеку.
Індульф спробував, чи добре тримається драбина. Зено-на розбирала нетерплячка. Виступи грубо колотого каміння допомагали підніматися. По верху даху, складеного з дрібної цегли з широкими швами розчину, тяглася ніби вузька стежка. Зенон опустився на коліна й руки. Треба було звикнути до порожнечі, яка притягувала з обох боків. Нові друзі повзли у бік від Неаполя, до табору. Скоро всім надокучила обережність, і Зенон перший безпечно став на ноги. Сутінки гускли. Балансуючи руками, солдати майже бігли. Ось і пролом. Вони присіли.
З протилежного боку пролому з шумом падав підведений з гір потік води. Внизу утворився пінний вир, вночі білий, як сніговий намет. Кажани, які встигли влаштуватися в осушеній трубі, черкали в повітрі, ледве не зачіпаючи людей. Повиснувши на руках, Індульф перший скочив на вузький карниз, на який перетворилася розруйнована підлога водяної галереї.
Всередині чудова споруда була така висока, що навіть Зенону не довелося згинатись. Дно чорного жерла було покрите шкарлупкою тонкого мулу, змішаного з найдрібні-шим піском. Знялася пилюка. Пробираючись уперед, солдати впиралися руками в стіни. Згори у вузькі щілини іноді прозирали зірочки, безсилі освітити морок.
Призвичаївшись, солдати заговорили голосніше, порожнє черево гігантської труби відлунювало різко і гулко. Боячись звернути на себе увагу, вони знову перейшли на шепіт. Часом за обличчя зачіпало щось дивне — зі склепіння спускалися корінці. Дотик мимоволі викликав острах.
Де вони зараз? Солдати домовилися рахувати кроки, та від незвички збилися. Рахунки Зенона і Голуба розійшлися на півтораста кроків. Як же дізнатися, коли печера ввійде в місто чи хоча б перетне стіну? Вони збуджено шепталися. Голуб сердито прокляв щурячу війну, затіяну Зеноном. І чому це знаменитий воїн не подумав про все заздалегідь, якщо він зробив велике відкриття! Розгубившись, Зенон виправдовувався з несподіваною м'якістю.
Ісавр, вважаючи себе природженим воїном, умів володіти зброєю, та й годі. Його руки знали безділля, він нічого не вмів робити. Ромеї воювали особливим чином. Слов'яни встигли помітити, як багато безладу і випадкового було в тому, що спочатку вражало своєю стрункістю. Поки Зенон збирався з думками, слов'яни поділилися своїми. Чи варто йти далі? Чому самі ромеї не здогадалися одразу обстежити акведук, можливо, через нього не проникнеш у місто? Чи лазив раніше Зенон всередину акведуків? Ісавр зізнався в своїй недосвідченості. Але ж вода десь виходила з труби, можна впасти в цистерну, опинитися в пастці.
По зірках було видно, що йде уже друга чверть ночі. По суті, ще нічого не було зроблено. Індульф запропонував зв'язати два аркани і спуститися вниз. Скориставшись темнотою, всі четверо добралися під акведуком до фортечного муру і відміряли відстань від центру одної опори до другої. Тепер, забравшись у трубу, розвідники йшли не наосліп. Коли, за їхніми розрахунками, вони повинні були наблизитися до муру, Зенон боляче вдарився головою і присів, проклинаючи диявольську темряву.
Проте стеля галереї не знизилася — підвищилася підлога. На ній наросла товща піску, далеко щільніша, ніж на початку. Через кілька кроків довелося зігнутися зовсім. Підлога круто піднялася, і Індульф, який ішов попереду, наткнувся на стіну! Він ледь чутно свиснув, втягуючи повітря. Скеля? Пальці не знаходили швів кладки. Індульф ліг, обмацуючи перешкоду. Трубу перетинала перемичка, прорізана від стіни до стіни довгою прощелиною. Поріг щілини, зупиняючи воду, утворив перед собою цілу мілину. Без одягу Індульф зміг би просковзнути, в латах і зі зброєю перешкода була нездоланною для найхудішого.
Рука просунулася до плеча, відчувала порожнечу. Та перешкода стояла, як надійний караул на сторожі акведука.
Велика здобич і добра нагорода... Якби не скеля! Зенон зібрався було рушити назад, не прощаючись, та затримався, подумавши, що йому самому буде важко спускатися.
Голуб, оберігаючи лезо, ударив по скелі обухом ножа. Відколовся шматочок завбільшки з палець. Тоді ж скелю можна пробити, якщо мати належне знаряддя. Зенон збадьорився. Звідкись згори долинав звук людського голосу. Напевне, на башті фортеці...
Під акведуком розвідники опинились, коли вже світало. Зенон вирішив позбутися помічників — тепер це були суперники.
— Розійдемося,— запропонував ісавр.— До казанів. Потім знову зустрінемося.
— Де? — спитав Голуб.
— Де хочеш.
— Ні,— вирішив Індульф.— У нас кують залізо, поки воно гаряче.
Зенон скорився без протесту, хоча виходило не так, як йому хотілося. Цей ісавр був справжнім ромеєм. Життя здавалося йому хаотичним збігом випадковостей, з яких так і поривало вихопити для себе дещо намацане рукою. Не як рибалка, який обдумано готує снасті і вибирає місце лову, не як мисливець, а як нетерплячий хлопчисько — Зенон простягав руку навздогад: поталанило, не поталанило...
Четвірка подалася до Велізарія.