Перед будинком міського сенату форум здувся народом, як міх — забродженим вином. Того дня переважив уплив двох людей, риторів міської Академії. Нещодавно Юстиніан закрив на Сході останню Академію. Можливо, й правильно, думав Стефан, що вірнопіддані християни не повинні спокушатися роздумами. Базилевс Сходу визнавав тільки школи легістів, щоб мати тлумачів та виконавців законів. Стефан пошкодував грошей, затрачених Неаполем на Академію.
Ритор Асклепіодот говорив легко, ніби ведучи бесіду з людиною, рівною собі. Звертаючись до розуму людей, ритор умів зачепити і почуття.
— Велізарій обіцяє нам гори гараздів і, звичайно, присягається чим завгодно... Але майбутнє тоне в хмарі війни. Хто поручиться за остаточне вирішення долі? А якщо готи переможуть, що вони вчинять з нами? Ми впустимо Велізарія не з необхідності, сьогодні наші мури міцні, захисники сміливі. То й справді готи поведуться з нами, як із зрадниками. О нещасний Неаполь!.. О горе!..— Аскле-піодот затулив обличчя плащем.
Місце оратора зайняв його товариш — Пастор.
— Обміркуємо значення зради!— запропонував другий ритор.— І Велізарій, і великий базилевс дивитимуться на нас як на рабів-перекинчиків. Хто спілкується із зрадником, радий йому в силу необхідності. Та згодом у нього виникає підозра проти зрадника. Той, що переміг з допомоги зрадника, починає боятися такого помічника. Якщо ми нині будемо благородно протистояти небезпеці, готи-пере-можці повернуться до нас із добром. Якщо ж Доля буде матір'ю Велізарія, він буде поблажливий до нас, бо відданість ніхто не карає! Чого ж ви боїтеся, співгромадяни!
Знову заговорив Асклепіодот:
— Військо Велізарія складається з пожадливих найманців. Хіба вів би Велізарій переговори, якби в нього була певність узяти місто силою і наситити зажерливість солдатів? Чого він прийшов під мури міста? Чому не шукає зустрічі з готами в полі? Тому що він замислює зміцнити свою силу нашою зрадою. А тепер вислухайте цих людей. Вони скажуть вам, чи є в Неаполі запаси, щоб витримувати найщільнішу облогу!
"Це змова, це справжня змова",— думав Стефан, переконавшись, що велемовні ритори зуміли домовитися із старшинами іудейської общини. І Стефан ще раз пошкодував, що завжди, згоджуючись зі своїми співчленами по міському самоврядуванню, давав гроші на утримання Академії.
Стефану довелося слухати переконливі, добре підготовані промови старшин міської іудейської общини. їм вдалося довести неаполітанцям, що запасів лише на іудейських торгових складах вистачить на цілий рік, що нікому не доведеться голодувати. Навіть фуражу для коней і худоби знайдеться вдосталь у запасливих купців.
Давня звичка неаполітанських громадян вирішувати голосуванням спільні справи ожила з часів правління рекса Феодоріха. Та ніколи така важлива справа не піддавалася загальному обговоренню зібрання, де були домовласники, вільні ремісники, купці, духовенство.
Ніколи ще Неаполь не був узятий силою. Виждати б, відсидітися б у недоступній фортеці. Таке було невислов-лене бажання навіть тих, хто, як і Стефан, ненавидів готську владу, владу варварів і єретиків, образливу для римлянина.
Готи ще сильні.
Армія Велізарія слабка кількісно. Велізарій боїться йти на Рим.
Через свою слабкість ромейській армії дуже потрібен Неаполь.
Ці думки і висновки з них замкнули коло. Ще раз ними зіграли, як вправні жонглери грають кулями, Асклепіодот і Пастор. І на хисткі шальки ваги лягла урочиста клятва старшини іудейської общини Іссахара:
— Іменем бога, яке потаємно вимовляє первосвященик! І хай буде свідком Ісус Назареянин! Ми обіцяємо, засвідчуємо, стверджуємо! Ми будемо продавати кожному за попередніми цінами. Ми будемо продавати неімущому під позиковий лист. Хто підвищить ціну хоча б на мідний обол, хто відмовить неімущому, буде вигнаний нами, відданий на ваш суд як зрадник.
Згадуючи все, що відбувалося на форумі, і своє сьогоднішнє побачення з Велізарієм, невдаха посол був пригнічений картиною згубних днів. У своїй совісті він відчував клубок суперечностей, сумнівів, страху. Четверте побачення. Велізарій залякував Стефана картинами міст, узятих штурмом. Воїни перебиті, жінки збезчещені, місто розруйноване, живі продані в рабство. Велізарій так чинив у війнах з персами.
Велізарій грізно жартував:
— Ти, люб'язний Стефане, бажав мені допомогти. Тобі я дам відпускну. Але за твоїх рідних не поручуся...
Сидіння на спущеній декуріону з муру мотузці було схоже на шибеничний зашморг.
"А все ж Велізарій не може взяти місто штурмом..." — думав Стефан.
З
Провівши неаполітанського посла до межі дії балліст і катапульт, солдати поволі розходилися. Квапитися нікуди. Продовольство роздавали з першим світлом дня. Тоді ж відбувалася зміна караулів. На фуражирування майже не ходили.
Вважалося, що військо перебуває не у ворожій країні. Смішна війна. Велізарій погрожував грабіжникам стратами. Ніби солдат буває грабіжником! Але платня видавалася вчасно, запасів, привезених на кораблях, вистачало. Накази полководця ще виконувалися.
Довгоногий Зенон, наче забувши про першу розмову,
розважав слов'ян розповідями про гори й набіги. Ісаври, як усім відомо, великі воїни — Зенон пишався своїм співвітчизником і тезкою, який сягнув престолу базилевса півтора покоління тому. Найманець похвалявся справдешнім чи вигаданим родинним зв'язком з тезкою базилевсом. Врешті Зенон знову став багатозначним.
— Мені треба трьох товаришів, трьох! — Він показав три пальці для переконливості.— Славна справа буде, славна справа. Здобич, нагорода...
Зенон встиг переконатися, що даремно запідозрив слов'ян в особливій зацікавленості акведуком.
— Ходімо! — Він запрошував Індульфа, Голуба і Фара.
— Куди? — недовірливо спитав Голуб. Чорний ромей, схожий на велетенську комаху, надокучив і не викликав довіри.— Бери своїх і йди на славну справу. Чого нас тягнеш! — Голуб зробив заперечний жест.
Зенон спалахнув від гніву. Слов'янин мимоволі влучив у слабке місце. Свої не зуміли б так легко залізти на акведук. Та найосновніше — свій міг перехопити думку і випередити. Зенон вибрав новачків, не обізнаних з інтригою, яка заплітала життя війська імперії, неначе колючі ліани. Так само легко, як і вранці, він придушив спалах. Не можна давати слов'янам часу на роздуми і не можна з ними сваритися.