Середній на зріст, досить кремезний, але зовсім не огрядний, Юстиніан мав чудове здоров'я завдяки помірності в їжі і тверезості. Дотримуючись неписаного правила — традиції Першого Риму, монетний двір Візантії зберігав штампи голеного обличчя базилевса. Згодом, аби приховати сивину, Юстиніан справді голився. Та років до п'ятдесяти п'яти сивина не була помітною в русявому базилевсовому волоссі, і в нього були невеликі вуса. Наслідуючи базилевса, такі ж вуса запускали сановники і полководці, крім небагатьох, як Велізарій.
Кілька сот рабів під принукою наглядачів і під вартою солдатів п'ять діб очищали іподром.
Тіла вивозили до моря через Мертві ворота. Зараз робота тільки розпочиналася, і можна було легко відтворити хід Перемоги.
Імператор-язичник Вітеллій дотепно обмовився, що труп ворога добре пахне, особливо якщо це співвітчизник.
Імператор-християнин Юстиніан дванадцять минулих днів ніс подесятиренний тягар діадеми, не дозволяючи виявитися у зовнішності бодай найменшій ознаці страху. Тепер він знову на вежі кафізми. Звідси базилевси повинні з брижів голів відчути народження вітру в мінливому морі народу. "Небагато часу минуло від образи Влади, і ось Ми тут, а охлос перетворений на падло. Чого ж ви замовкли?" — хотів крикнути Юстиніан і крикнув би, якби він був сам. Влада — ти найвища насолода, але ти й залізні кайдани! Якби бог зблаговолив на мить вдихнути життя в трупи, щоб вони зрозуміли!..
Але що сталося внизу? Раби повідскакували. Базилевс побачив чоловіка, який звівся над купою мертвих тіл. Юстиніану здалося, що він упізнає дикого ченця-хулителя. Кілька солдатів полізли на трупи. Крик гніву. Змах меча, удар списа...
Ні до кого не звертаючись, базилевс звелів:
— Суворо стежити, щоб не втікали... Пильно обшукати всі склади, житла службовців... Скрізь...
А в храмі святого Стефана тривало богослужіння.
— ...І буде він як дерево, посаджене біля потоків вод, а нечестивці як прах, підхоплений вітром із землі. Бо знає господь шлях праведних, а шлях нечестивих загине. Я помазав владику над Сіоном. Ти поб'єш їх залізом залізним, розтрощиш їх, як глиняну посудину. Бо ти бог, який не любить беззаконня, і в тебе не вселиться злий...— воздавав хвалу Мена небесній владі.
Юстиніан повернувся з іподрому, і патріарх промовляв:
— Ось нечестиві були переповнені злобою, копали рів і впали в яму, яку собі викопали, злоба повернулася на їхні голови, і злодіяння впали на їхнє тім'я. У ворога зовсім не стало зброї, і загинула пам'ять їх з ними.
Нехай. Але свою пам'ять володар не залишить бездіяльною, він не повинен забувати...
— Гострі стріли твої, вони в серці ворогів, і народи впадуть перед тобою. Уб'є грішника зло, і ті, що ненавидять праведного, загинуть!
Правильно, правильно. Ті, що чинять спротив Владі, самі гублять себе, нема Влади не від бога. Ніби прочитуючи думки Божественного, Мена відповідав:
— Престол твій утверджений споконвіку. Ти — від віку! Нечестивий побачить це, заскрегоче зубами — і розтане. Бажання нечестивих загине!
Хор підхопив: "Загине!" — і довго баси тягли похмуре слово, стихаючи, набираючи сили, знову затихаючи.
Патріарх благословив хори, де базилиса слухала богослужіння, і проголосив:
— Стала володарка поруч тебе! Слухай, дщер, і дивись, і прихили вухо твоє! І забажає владика краси твоєї, бо він повелитель твій, і ти поклонися йому. За те народи славитимуть тебе вовіки-віків. /
Хор відповів:
— Осанна, осанна, осанна!
Ніхто не помітив догідливо спотворених рядків сорок четвертого псалма.
Юстиніан, натхненний урочистою службою, думав: "Нема втрати від загибелі базилики Софії". Він вибудує новий пречудовий храм. Рим віддасть колони з капища Сонця, в Ефесі є колони із зеленого мармуру, багато чого знайдеться ще в Афінах, Кизикії, Троаді. Не гаючись, послати майстрів на мармурові каменоломні в Євбеї, Карні, Фрігії, Проконнезі і в Шемті Нумідійській. Фессалія і Лаконіка дадуть зелені мармури з крапчастим візерунком, Єгипет — порфіри. Золото, срібло, коштовне каміння, слонова кість будуть використані без обмеження. Завтра ж надіслати накази І сидору Мілетському та Анфимію з Траллесу. "Нехай забудуть сон ці піддані, поки не постане нова Софія, моя!"
Неначе архангел на хмаринному ложі, Юстиніан відпочивав, мріючи про майбутню велич храму Софії Премудрості, земне втілення небувалої Могуті Влади.
Такої ж небувалої, як велич його власних трудів, за які його справедливо називають Єдиним.
Неначе титан Антей із стародавніх оповідей, він собою тримає тягар Величної Влади.
Він. Один він.
Єдиноосібно він руками державної волі винищив заколотників, коли всі ослабли.
І ось Свята Імперія зміцнена ізсередини.
Зміцнена вчасно. Меч упаде на готів, викрадачів Італії. Готи роз'єднані зсередини, і немає в них спільників. Готи зникнуть із світу, як зникли вандали, брати готів за гріхом викрадення імперської землі, за аріанською схизмою.
Він, один він.
Він покликаний богом створити всесвітню імперію. Хай упадуть усі мури, зникнуть усі кордони!
Кордони... Як птах, стомлений у польоті, Юстиніанів дух опускається на землю. Єдиний побачив Дунай, на берегах якого він побував, ще не будучи покликаним до служби базилевса. Велика ріка, тимчасовий кордон імперії, за яким живуть слов'яни, ще не піддані.
Невігласи по-старому називають їх скіфами. Здавна, до готів і до Аттіли, і згодом, після готів і Аттіли, слов'яни приходять в імперію. Колись вони проникли навіть у Малу Азію. Вони осіли в Фракії. Вони живуть в Епірі, в Македонії, в Фессалії. Сплачують податки, служать у війську. Одні зовсім утратили свою мову і звичаї. Інші ще зберегли. Імперії потрібні піддані, імперія, як бог, терпляча.
Вивідачі стежать за слов'янами-непідданими. Ці, скніючи в язичницькому багатобожжі, слабкі внутрішнім розділом. При базилевсі Анастасії вільні слов'яни частіше набігали. Бо вони плодяться з надмірною швидкістю, не як піддані, що погано множаться, незважаючи на покари за безшлюб'я.
КомёС Хілвуд, командуючи прикордонним військом, навчився приборкувати запал тиверців, везунтичів, уголичів та інших задунайських слов'ян, готуючи їх до підданства.