Зберігши тільки одного Ноя, бог вважав за потрібне розділити потомство праведника, побоюючись сили людства, яке надто розплодилося. Перемішавши людську мову так, що один перестав розуміти одного, бог дав одному народові, окремо ним обраному, право винищувати всі інші. В цій боротьбі бог навмисне озлобив серця приречених, щоб ті самі дали привід обраним для війни і загарбання. А потім бог відверто вихвалявся, як підступно він скористався із своєї всемогутності...
Хіба християнська імперія, цей образ царства божого на Землі, не мала тих самих прав, що бог, втіленням якого вона була! Церква разом з Владою невтомно зміцнювала будівників нової, християнської імперії незліченними прикладами діянь, ще кривавіших, жорстокіших, але божественних. Мета незаперечно виправдувала будь-які засоби. Язичники не мали такого страшного арсеналу!
За вісімдесят один рік до заколоту Ніка різноплемінні армії Аттіли та імперії зустрілися на Каталаунських полях. Битва тривала цілий день. З півмільйона учасників побоїща загинула третина.
За лютістю, за кількістю військ та убитих це побоїще цілими століттями згадувалося як найстрашніше в історії Заходу. Випадкова перемога занепалої Західної імперії була оспівана як торжество культури. А коли це так, то таку ж вартість має і успіх Юстиніана в бунті Ніка.
Ні. І там, і тут давня досвідчена машина пригноблення виявилася сильнішою; і там, і тут пам'ять про переможених була оббріхана, затоптана в бруд переможцями: на горе потомків і тих, і тих.
4
У триста вісімдесят першому році отці другого вселенського собору християнської церкви, з'їхавшись у Візантії, у своїх ухвалах затвердили так зване третє правило: візантійський патріарх нехай має перевагу честі одразу після римського єпископа, бо Візантія є Другий Рим.
Візантійський патріарх Мена ставився до базилиси Феодори з незгасною підозріливістю, але мовчав, мовчав. Жорстокий аскет Мена ненавидів Жінку. Бог прокляв Єву обов'язком народжувати дітей, нездоланна плодовитість жінки не благо, а гріх. Припинити дітонародження, і світ земних лих, земних мук безгрішно завершить своє існування. А втім, нехай буде воля господня!.. Він визначив Долю кожної людини і всього світу.
Мена забув пристрасті, які обсідали його юність; срамота, що сподіювалася ніби й не ним, а лише кимсь схожим на нього в далекі роки плотського шалу. Стареча пам'ять винесла науку з гріхів молодості, і тепер він, недоступний для спокус, холодним розумом усвідомлював розорливе для духу всесилля Жінки. Та й чи не про це прежахливе всесилля засвідчують багато оповідей святого писання? Пора б, давно пора, щоб уникнути спокуси, заборонити читання книги мирянам.
Базилиса Феодора була воістину Єва, зрадлива, брехлива, але постійна в зненависті, наполеглива в захисті своїх. Спочатку Мена з відразою відчував у базилисі щось знайоме, і відраза заважала зрозуміти.
Стежачи, Мена відкрив: базилиса холодна до плотського гріха. Тому, вислуховуючи брехливі слова брехливого рота, які базилиса видавала за сповідь, і у відповідь на нікчемні признання в гніві, нестриманості, Мена, даючи розгрішен-ня, повчав:
— Благословенне твоє служіння Незрівнянному чоловікові. Полегшуй же йому й далі тягар Величної Влади.
Духовникові доводилося вислуховувати признання зрілих матрон, що зберегли почуття, про які многогрішний для Мени Соломон співав у Пісні Пісень: "На ложі своєму вночі я шукала того, котрого кохає душа моя..." Зневага не заважала Мені зрозуміти, що старіючі матрони зберегли силу молодості завдяки сором'язливій стриманості. Він думав — втома розпустою приносить холод пересиченості: бог відбирає в грішника засіб гріха.
Мені довелося сповідати перед смертю старого безумця Гекебола; колишній префект Пентаполіса Лівійського до останнього подиху зберіг злобу до Феодори, що спустошила його.
Найсвятіший патріарх давав напуття Іпатію з Помпеєм, але не на життя вічне. Тому Мена вважав за необхідне в званні вищого сановника імперії бути присутнім у ряду інших пресвітлих, коли до зали Буколеону ввели патри-кі їв-лжебазилевсі в.
Золотий ланцюг, яким візантійський демос увінчав Іпа-тія, був украдений кимось із переможців, збереглася тільки пурпурова хламида, як свідчення злочинного заміру.
Брати впали на коліна перед кріслом-престолом. Обидва були схвильовані, але не надміру, як вдоволено зауважив Мена.
— Твоя воля здійснилася, Незрівнянний,— досить упевнено мовив Іпатій.— Твоя Величність знає, що зібрані нами на іподромі заколотники знищені твоїми воїнами, як хижі звірі в загоні.
Юстиніан дав сигнал пресвітлим легким рухом брів, і вибух розлютованого обурення впав на Іпатія. В люті пресвітлі, здіймаючи до неба руки, проклинали злочинців. Хай кинуть їм цих самозванців, з ними розправляться тут же, без допомоги катів.
Іпатій припав до підлоги, як тварина під ударами. Помпей схопився за голову. Юстиніан промовив з підкресленим глумом:
— Це дуже добре, найблагородніший Іпатію, це дуже похвально, найлюб'язніший Помпею. Вчинивши як вірнопіддані, ви заслужили нагороду. Ви скористались своєю владою над охлосом. Бо й справді будь-кому не вдалося б так засліпити мерзенно-безбожних заколотників. Правильно ти, Іпатію, перетворив на пастку мій іподром, на якому ти опоганив кафізму. Христос Пантократор допоміг Нам перемогти охлос. Але чому ж ви обидва, маючи таку владу, не втрутилися одразу? Чому ви зволили дочекатися, поки охлос спалив Наше місто?
Подячне богослужіння відбувалося в церкві святого Стефана, що складала єдине ціле з палацом Дафне. В галереї палацу стояла мармурова статуя Дафне, сором'язливої німфи, перетвореної Аполлоном на лаврове дерево в покару за непокірність.
У Палаті ї був і храм Христа. Церква святого Стефана була обрана тому, що розміщалася недалеко від іподрому.
Для особливого богослужіння Мена відшукав багато відповідних місць із святого писання:
"Лиходій знищений перед нами, а він прославляє тих, що бояться творця-вседержителя! На коней твоїх він возсяде, і буде їзда його рятунком!"
У кадильнях-фіміамницях на добре випаленому вугіллі тлів чистий аравійський ладан.
Оповитий запахущим димом, Юстиніан непомітно пішов з церкви. У супроводі героїв дня — Мунда, Філемута і Велізарія — Божественний, по-простому зійшовши на кафізму, оглядав іподром.