На коні вороному

Страница 127 из 131

Самчук Улас

IV .

Отже, настрій для евакуації був готовий. "Наші люди тільки й мають мову про кудись їхати. Але куди їхати? На східньому фронті німці в повному відступі", — заносив я до нотатника 9 вересня.

Темпо моєї роботи, яке було і так невелике, тепер зменшилось до мінімума. Репортажі, які започаткував поїздкою до Берліну "Колеса мусять крутитися", обірвалися на пів слові. Я мав більше часу і читав Толстого "Війна і мир". Перший раз читав цю книгу ще юнаком і хотілося перевірити враження. "Бонапарт родився в сорочці. Солдати у нього прекрасні. Та й напочатках натрапив він на німців. А німців тільки лінивий не бив. Від часу, коли світ-світом, німців усі били. А вони нікого. Тільки самі себе. Він на них свою славу зробив", — резюмував яснополянський мудрець.

Здасться, що прийдеться знов покидати рідну землю, — скаржився пожовклий нотатник з 25 вересня. Ці слова не легко вимовляти. Надворі світить сонце і віє вітер. На вулиці вирує від машин та людей. Я довго лежав у саду на лежаку, на сонці — читав, думав, дивився на все, що мене оточує. Треба надивитися. Знаю, що чужина буде довга і страшна".

"На столі он паршивенька газетка "Волинь". Та сама, яку я закладав і яка так добре почалася, але завдяки німцям, зійшла на пси. Змінилось кілька редакторів і тепер це ніщо".

ЗО вересня нотувалося: "Все ще в Рівному. Тішуся гарними, теплими днями рідного оточення. Хотілося б знайти слова, щоб висловити настрій цих днів. Але таких слів нема. Прийдеться все кинути та йти в світ, а разом не хочеться в це вірити. Шляхом Київ-Львів безконечний рух. Машини, машини, машини. Мене часто навідують знайомі. Питають і хочуть відповіді. Що буде, як прийдуть "ті"? Це питання на устах кожного"...

Прибувають втікачі з Києва. До мене зайшли диригент капелі бандуристів ім. Шевченка, Григорій Китастий і заступник керівника відділу культури міста Києва, Микола Приходько. Капеля пережила бурхливу епопею. Минулого року її вивезено до Німеччини під виглядом концертування по таборах робітників "Ост", а в дійсності їх запроторено до закритого робочого табору в Гамбурзі і змушено працювати лопатою. По кількох місяцях їм пощастило звідти вирватись і дозволено концертувати по таборах... А оце недавно їм дозволено вернутися до Києва... Але "цу шпет". їм вдалося доїхати лишень до Рівного і тут застрягнути. Китастий зайшов радитися чи не слід би їм податися "до лісу" і наподобити там кобзарів з "Гайдамаків". Я їм цього не радив робити. Це не романтика, а жорстока реальна дійсність. У партизанці вони загинуть, тожто Україна буде потребувати їх ще довгий час. Здається, моя рада вплинула, капеля повернулася назад до Львова. І зробила опісля в широкому світі величезне своє діло.

З такою ж справою зайшов до мене відомий колись командир, відомого полку Чорних Запорожців, Петро Дяченко, який вертався з Києва, де мав якесь поліційне завдання. Він хотів, щоб я пов'язав його з партизанами. На що я відповів, що ніяких особистих зв'язків з ними не маю, а коли він хоче нав'язати з ними контакти — може зробити це без мене. Треба лиш виїхати на любе село і зголоситися там до місцевої варти. Чи пощастило йому такі контакти з партизанами нав'язати, мені не дано знати, але пізніше ми бачили його в Кракові з цілим його штабом на цілком легальному положенні без партизанської конспірації.

А в орбіті цих евакуаційних зустрічей, пригадується ще одна прикметна постать, яку я випадково зустрів на вулиці, це постать тоді знаного автора споминів "Холодний Яр" — Юрія Горліс-Горського, з яким ми востаннє бачились у Кракові два роки тому.

Було хмарно, накрапав дощ, вулицею тягнулись на захід машини, на хідниках багато люду. Ми зійшли до невеликої їдаленьки тут же збоку хідника і замовили щось їсти. А що там не було нічого випити — Горський сягнув до своєї теч-ки і видобув з неї сливе повну пляшку якоїсь запіканки. Горський вертався з Києва, де він мав діло з совєтською підпільною роботою. Під цим оглядом совєти були завжди міцні і єдине, чого їм бракувало, це підтримки народніх мас. Вони мусіли звузитись до обмеженого кола своїх людей, переважно немісцевого походження. їх становище значно зіси-лилось, коли почався відворот фронту. Почав діяти масовий терор і страх системи, як основна її ідейна сила.

А взагалі Горський, як завжди оптиміст, для нього не була тяжкої ситуації, для нього клімат війни те саме, що для риби вода. — Ех, братику! Нічого не станеться. Земля буде далі крутитися... А що Европа позбудеться пару міль-йончиків зайвих ротів, то це їй вийде лишень на користь. Вона і так вже "фольк оне раум" (народ без простору). А щодо нас — ніяка халєра нас ще не здушила і не здушить. Ми, знаєш, племя хоч і м'яке, але гливке і нас так легко не проковтнеш. Розуміється, що після цього прочухана і цієї, вибач, "побєди" кацапня задере носа, але час нам шепче, що скоро й на неї прийде амінь. Часи колоніяльности "форбай"... А ми їм. з Божої ласки, також поможемо. І я чомусь все ще вірю... Уяви собі — навіть я — вірю... Що та дурна Европа, одного разу отямиться. Що вона ще не з'їхала остаточно з глузду, як це сталося з богоносним фюрером німців. Я, знаєш, волочився трохи по світі і дещо бачив... І головне, що я бачив, це те, що починає продирати очі свідомости навіть оте все, що його звуть "робочим класом". Воно починає розуміти, що для того, щоб напхати черево не вистачить лиш Маркса та Леніна. А треба ще мати голову, а в голові трохи олії... їм дуже допоможе всемогутній Кремль. Ось там, як казав Достоєвський, промучаться зі сотню годів і вернуться "до розуму".

А наше діло покищо шляпа. Партизани поможуть ще на певну кількість панахиди, але пам'ятай! Наша справа не програна! Не програна! Ми ще вернемось! Це пам'ятай! Ми тут забули свою люльку. Вони сюди прийдуть. Це факт. Наставлять своїм героям і нашим холуям пам'ятників... Але ми вернемось за люлькою і всі ті пам'ятники зметем на смітник. Це станеться!

Так ось приблизно розмовлялося у тому ресторанчику під впливом настрою війни з тим терпким присмаком чаду, що затягнув цілу плянету, ніби друга її аїмосфера. Говорили про те, хто куди збирається їхати, чого можна надіятись від майбутнього... Горський під цим оглядом не мав сумнівів, для нього світ своя кишеня, але виїжджати за море він не збирався. Для мене ще хватить Европи, так трохи поближче до Холодного Яру... А там побачимо...