Взагалі вулиці Рівного кишіли несподіваними появами. Ось, наприклад, я побачив обличчя таких двох знаних бер-лінців, як Петро Кожевників і інженер Мурашко... Що їх розцінювали на біржі міжнародньої шпигуноманії дуже високо, дарма що перший належав до "ноціоналістів", а другий до "гетьманців"... Чого вони потрапили в такий час до Рівного — сказати тяжко. Також не знаю, чому вони так старанно уникали зустрічі зі мною, не дивлячись, що в минулому ми були знайомими. Кожевників був свого часу редактором журналу "Розбудова нації", що був речником організації Українських Націоналістів, а Мурашко належав до високих представників гетьманського руху, здається, чи не заступник самого гетьмана. Пізніше ходили чутки, що вони залишилися під советами і носять навіть якісь мундури. Хто його знає... У такий час все можливе.
А одного дня, точніше 8 жовтня, в годинах обідніх, коли ми з Танею були вдома, нас приголомшив один вибух, десь недалеко від нашого дому, від якого мало не вилетіли всі наші шиби. Що там сталося? Все принишкло. Прибігла перестрашена наша мешканка фрау Уїнь, що служила в банку і сказала, що на заступника райхскомісара Дарґеля був атентат, при чому вона божилася, що бомбу кинув німецький ес-ес, який приїхав військовим автом і якого багато бачило людей.
До нас почали сходитись наші знайомі. Поширилась швидко чутка, що ту бомбу кинув переодягнутий в німецьку уніформу якийсь партизан... Можливо навіть український. І декому з наших знайомих ця чутка імпонувала. Такий бравурний жест у такий час і так організований. Під'їхати швидко автом під будинок комісара і кинути йому під ноги бомбу саме, коли той виходив з дверей свого дому... Це досягнення...
Лишень тому комісарові від того нічого не сталося і він навіть не був поранений. І мені ця бравура ані трохи не імпонувала. Одразу пригадалось, що рівенська тюрма набита в'язнями, переважно українською інтелігенцією, а в тому на днях було арештовано нашу чудову приятельку Харитю Ко-ноненко. як також забрано керівника театру Анатоля Демо-Довгопільського... І багато інших...
А коли я зайшов до ДНБ, там було також повно тріво-ження. Теперішній його шеф Блюме та його заступник Гарт-ман привіталися зо мною досить холодно. Що сталося? Як що сталося? Он що там виробляють ті ваші партизани. Чи ви знаєте, чим це пахне? Звідки ви знаєте, що то були українські партизани? Знайдено документи. Один з них загубив посвідку ОУН.
Було все ясно. Провокація. І то гидка. І жорстока. І, розуміється, московська. Я почав, було, поясняти, що партизани в таких випадках не носяться зо своїми посвідками, але що це помогло... Всі вони вірили, що це партизани, а до того українські. І нема мови.
А одного ранку місто було жасько стрівожене, бо з тюрми масово вивозили в'язнів за місто до лісу і там їх стріляли. Настрій був макабричний. Здавалось, що надходить кінець взагалі. До того додалась чутка, що большевики наступають на Київ і місто горить. У цей же час прийшло повідомлення, що Італія об'явила війну Німеччині. Все оберталося в кошмарному круговороті.
А трохи згодом у газеті "Волинь", за 24 жовтня, появилась така замітка: "Кара за два атентанти в Рівному. Урядово повідомляється, що в останньому часі доконано два атентати на життя політично високопоставленої особи райхскомісара для України. Завдяки докладному доходженню, беззакидно встановлено зв'язок між властивим колом доконуючих атентат та ідейними його спричинниками. Після цього заряджено та переведено відповідні заходи проти більшої кількосте в'язнів на Волині, які належали до обтяжених кіл".
Ця неграмотна, заїкувата писулька намагалась сказати, що провокація совєтської агентури потрапила на добрий грунт. Німцям не треба було багато доказів для такого "зарядження та переведення", бо вони і так тільки й чекали якоїсь приключки, щоб щось таке поповнити. У цей час вони були цілковито позбавлені якого будь глузду. І провокатор вибрав для цього дуже вгодний час. А Україні це коштувало понад пів тисячу дуже вартісних людей.
І доконав цієї підлої перфідії відомий московський агент Ніколай Кузнецов... Якого українські партизани опісля переловили і саме за це розстріляли... Але якому вдячна окупаційна влада в Україні поставила в Рівному пам'ятник і назвала його іменем одну з площ міста.
Українські люди! Мешканці міста Рівного! Коли ви будете проходити біля того пам'ятника, пам'ятайте, що його поставлено провокаторові за знищення дуже вартісних ваших братів і сестер, числом понад пів тисячі. А в тому було знищено життя великої гуманістки, невтомної діячки на полі допомоги всім людям, які допомоги потребували — Хариті Кононенко. Що їй завдячувало своїм життям тисячі і тисячі полонених, покривджених, вбогих, немічних. Не забудьте цього ніколи!
У великому загальному все вказувало, що нам пора збиратися в далеку і, мабуть, безповоротню дорогу. Але поки що, в кінці жовтня, ми з Арсеном Шумовським вирішили зробити прогулянку до Галичини і побачити, що там робиться, 3 наміром вернутися назад.
Роздобули тягарове авто Цукротресту, в якому працював Шумовський і одного доброго ранку., вирушили в дорогу. Дій мали намір заїхати спочатку до Львова, а опісля до Яворова, де жила тоді дочка Шумовських Аріядна зо своїм чоловіком малярем Богданом Стебельським. У Яворові у той час жив також мій добрий приятель Юрій Липа, з яким я хотів побачитись, а головне, передати йому бандуру покійного Михайла Теліги, яка залишилась у мене після від'їзду його до Києва. Тоді все ще здавалося, що Галичина це далеке запілля фронту і, .можливо, війна дійде туди не так скоро.
З нами їхав також малий син Шумовських Дорко, але що він не мав урядової перепустки до Генерал-Губернаторе т-ва, то ми мусіли "перепачкувати"" його через границю нелегально. Перед границею за Радивиловом ми закидали його на дні вантажника різним крамом і гранична сторожа цього не помітила. А нам це коштувало трохи нервів, як казав Шумовський — "наїлись трохи страху"... Бо могли мати і не трохи клопотів.
На вечір прибули до Львова, там переночували у знайомих, а на другий день вирушили до Яворова, що лежить на річці Скло, яких п'ятдесят кільометрів від Львова, через Янів, доброю, рівною, спокійною дорогою... Куди я думав, було, після евакуації з Рівного також направитись.