Маруся Башличка

Страница 3 из 4

Голота Петр

Я ти пішов-би в груцьку, нехай-би подивився на тебе, бо казав, що ти десь босякуєш, та що з тебе повік хазяїна не буде!

— Та хазяїна справді не буде, я-ж людина письменна, та й незручно мені, в мене-ж одна рука.

— Д ти-ж це як—зовсім, чи ще поїдеш? _— Ще поїду, вчитись треба.

— Та хіба ти ще не навчився, вже мабуть і писарем був-би?

— Та був-би, але мені цього мало, більше хочу.

— І нащо воно більше—каже мати—не їдь, сину, будь тут за писаря! Он у Лахманів така брава дівка, поберетесь, будете любісінько жити та й ми старі якось коло вас будемо.

— Е, мамо, ні— Я людина зараз не та... Ви чули про комсомол? Для мене всього світу мало, а не то що ваше маленьке село з Лахманів-ською дівкою.

— Та так-так... тепер уже мати не потрібна... вигодувала, до церкви носила, приобщала, сповідала, а тепер вони тобі революцію, комсомол... Мати втирає брудним фартухом сьози і всовіщає Петра.

VI

Петро ходив степами. Давно він був отут. Он велика могила— кладовище. Там колись Петро з матір'ю на проводи просили крашанки, паски...

Д он баштани. Давно... Ой давно він рвав своїми власними руками кавуни, дині.

Курінь на баштані здавався Петрові чогось таким рідним, любим. Стоїть собі з дрючків стулений, обсипаний сухим бур'яном, а на ньому якась подерта ряднина, сушиться насіння од динь та кавунів. Біля куріня роями літають золото-зелені мухи, бджоли.

Дівчатка взялись за руки, крутяться вінком і на ввесь степ: "я цыганка, а ты цыган Выходи ко мне на выгон", а тоді другу:

"продай жінко всі спідниці

чум-чара чуррара Визволяй мене з темниці

ку-ку!".

Петро підійшов до куріня.

Дівчатка нарізали кавуна й довго розглядали Петрову "іскуствену"

РУНУ-

Оповідав Петро, де він був, і почав звати кожну на ймення, що він мовляв ще не позабував нікого.

— Я це, здається, Маруся Башличка?

Маруся засоромилась і лагідно клала до рота скибку кавуна.

Руса коса легенько гойдалась у неї на плечах, ніжно торкалась об червоні круглі щоки, одна половина високого лоба вкрита волосям, що спадало на око, тоненькі брови, під карими очима темні плямочки, маленький носик. Коли вона в профіль на груди спустить косу, то подібна до мадони.

Марійка ще буде рости—подумав Петро, вона ще скидається на дівчинку, хоч стегна вже, як у дорослої женщини, й ноги втілі, ніби виточені.

Маруся поклала на тачку гарбузів і зібралась везти до хати.

Пішов з нею й Петро—по дорозі.

Йшли мовчки, а згодом Маруся несміливо:

— Ходімте до нас... побачуть Вас Олекса та мама.

— Добре. Петро взяв одного гарбуза за волики та допомагав Марусі везти тачку.

VII

1921 рік залишив велику рану Башликам.

У Марусі вже не було батька, брата другого, терпіли голодуху, попродали все з хати.

Велика простора кімната—пуста.

Стоїть незастелений стіл, по боках два давні-давні вазони з фікусами.

Олекса, старший брат Марійчин, радо розмовляє з Петром, згадував його минуле.

Олексині маленькі очі щиро всміхалися, прищики, що пшоном виступили на чолі, робились червоні, наливалися кров'ю.

— Д Марія в нас уже дівка. Показував на Марусю Олекса. Маруся взяла кухоль води, поливала вазони й зиркала на Петра. У Петра очі задумані, на брови падав великий чуб, стомлене лице,

куточки губ надавали йому чогось молодого й доброго. Заклопотаний.

— Чого ти, Маню, така сумна?-Питав він Марусю, що обіперлася зараз на лікті й дивилася в вікно.

Маруся пишно опустила голову в землю, щоки загорілися, брівки трішки здрігували. Вона підвела голову на Петра, здула губами волосся, що лізло їй у рот, і промовила:

— Та... так.

Олексі нічого було робити і він вийшов. Маруся Петрові подобалась.

— Маню, а чого ти не носиш Червоної хусточки?—в Харкові всі Комсомолки носять.

— Бо немає... та я й не Комсомолка... Олекса Комсомолець, а ніколи мене й на збори не покличе—вредний...

— Маню, я щось тобі напишу, а ти даси відповдіь, добре? —— ñ що-ж ви мені напишите?

Вона то опустить голову вниз, то підведе на Петра. Петро написав:

"У тебе гарне личко, брови...".

Маруся прочитала. Щоки ще більше зачервонілися, брови стали наче рівнішими, груди під синенькою кохточкою здрігували.

— Ой., що-ж вам написати?., я не знаю...

— Ну ось я напишу ще:

"Ти мені подобаєшся, а чи подобаюсь я тобі?". Маруся уставилась у вікно, зробила серйозне лице, потім усміхнулась, подумала, погризла легенько оливець і написала: "Подобаєтесь". Петра наче кинуло в жар і він швидко промовив:

— Знаєш що Маню, я маю з тобою багацько говорити!..

— Добре...—Ой чекайте, корова на тачці гарбуза гризе... Вибігла, а Петро думав:

"Гарна вона, свіжа, здорова, з неї можна людину зробити".

VIII

Вечір упав прямо на Марійчину хату. У вікнах на селі засвітилися жовті вогні.

В полісаднику, де акації вкрили дерев'яний дах та листочками шаруділи об шкло віконця,—Маруся й Петро.

— Ти, Маню, не звертайся до мене на "Ви", адже-ж ми росли в одному селі, ще колись укупі й гралися. Пам'ятаєш, як у тому вашому сараї, де ссипали вугіля...

— Ой... я не пам'ятаю, тихше, бо мама спить біля цього вікна й почує.

— Поцілуй мене, Маню!

Маруся усміхнулась, глянула на Петра, потім упала йому в груди, як злякана птичка—засоромилась, тоді жалібно подивилася йому в вічі:

— Та... краще завтра.

— Ні, я хочу сьогодні,—це по меншовицькому, ти чула про меншовиків? Треба по більшовицькому—сказано—зроблено.

— Ну то добре...

В полісадник упав камінчик і покотився до Марусіних ніг. Потім голос:

— Товариші, прошу слова!

Маруся пізнала Олексин голос і крикнула.

— Собраніє одкрито, просимо! Олекса підійшов:

— Сьогодні Загальні Комсомольські Збори. Ходімте?

— Обов'язково!—Петро швидко встав. Пішпи. На вулиці до них пристали ще Комсомольці.

— Ти нам зробиш доклад про роботу Харківської організації. Петро згоден. Зібралось багато Комсомольців і направились до Комсомольського клубу.

Затягли пісню.

Місяць лив на село слабеньке проміння, обливав юрбу Комсомольців, голови хат, а Комсомольська пісня виривалася з молодих грудей і тонула в синьому вечорі.

IX

Петро сидів за столом і писав вірші. Відчинилися двері й тихенько, щоб не заважати Петрові процювати, увійшла Марусина мати.

Жовте зморщене обличчя, зпід подертої хустки недбайливо виглядало волосся, на носі низько висіли окуляри, в бровах та очах щось подібне до Марусі.