634 Задивився
на пустощі горобців
між деревами парку.
Короткий
передих.
535 Ясного дня прийшов у парк.
І тільки тут,
повільно походжаючи,
відчув, наскільки виснаживсь
останнім часом.
536 Так, це він,
незабутній той поцілунок!
Я аж завмер —
листочком платана
вітер торкнувся губи.
537 Той чоловік,
з яким я кілька разів
стрічався в цьому парку,
останнім часом
щось сюди не ходить.
539 У парку в затінку дерев
до однієї лавки
з заговорив,
коли не міг вже
стримати почуттів.
540 Не забувається
таке обличчя!
Під вартою
йшов вулицею чоловік
тай й усміхався...
542 Очі заплющив
і став потихеньку
награвати на сопілці —
безсонної ночі,
спершися на вікно.
543 Овдовілий приятель мій,
напевно, й сьогодні,
прив'язавши сирітку до спини,
блукає серед руїн
того старого замку.
544 Бувало, пізнім вечором
прийшовши з роботи додому,
вперше, що я робив,—
брав на руки сина.
Тепер він мертвий.
545 Двома, трьома голосами
говорили мені:
"Перед смертю
він тихо-тихо заплакав",
і Сльози мене задушили!
546 Коли товщають
білі-білісінькі корені редьки —
народився
і скоро помер
мій синок.
547 Тільки краплю якусь
повітря пізньої осені
він вдихнув,
мій синочок,—
і вмер.
548 Під рукою лікаря,
яка стромляла голку
в груди мертвої дитини,
зібралися
усі наші серця!
549 Неначе стою
перед загадкою бездонною.
Знову і знову
до мертвого лобика
доторкаюсь рукою.
551 Душа крижаніла —
і все одно до ранку
лишився я.
Дитини мертвої шкіра
мене зігрівала!
із книжки
"СУМНІ ІГРАШКИ"
(1912)
1 Як глибоко зітхну —
лунає
в грудях звук,
сумніший
за осінній вітер!
2 Заплющу очі —
та в серці
не постає анічого.
Хоч як печально —
знов очі розплющую.
3 По дорозі настрій
раптом змінився.
Не пішов на роботу,
а блукав і сьогодні
берегом річки.
5 Дочка побігла на вулицю
й досі не повертається.
А я дістав
її паровозик
і по підлозі катаю.
6 "Книжку хочу купити,
нову книжку хочу купити",—
зовсім без наміру
роздратувати її,
підійшов до дружини...
7 Мріє про подорож
чоловік,
сваряться, плачуть
жінка й дитина...
Сімейний сніданок.
8 Яз дому вихопився
й цілих п'ять кварталів
кудись ішов,
удаючи
страшенно заклопотану людину...
9 До хворого зуба
долоню приклавши, дивлюсь,
як у зимовім тумані
з-за обрію піднімається
червоне-червоне сонце.
10 Нібито мушу вічно
отак ходити —
* ось яка майнула думка,
коли я блукав уночі
по вулицях міста.
12 Чомусь сьогодні вранці
на серці в мене
мовби трошки посвітліло.
Сиджу і підстригаю
нігті на руках.
13 Роззявивши рота,
замилувався
картинкою в книжці.
Тютюновим димом
хукнув на неї.
14 Трамвай, на який
в дорозі мав пересісти,
уже пішов.
Я мало що не заплакав!
А тут іще й дощ почався...
15 А днів через два
о першій годині ночі
дертися довелось
по тунельному косогору.
Нічого не вдієш — служба!
20 Вийшов опівночі
на балкон.
На опушених інеєм
поручнях
пучки пальців охолодив.
21 Останнім разом
вихопилось у мене:
"Робіть собі, як знаєте!"
І сам перелякався,
що вже таким я став.
22 Немовби руки і ноги
повідпадали від тіла,
і я не чую вже їх.
Мляве пробудження!
Печальне пробудження!
24 Як поїзд могутній
пустелю чи степ —
так інколи біль
моє серце
пронизує.
25 Проглянувши убогеньку газетку
з рідних місць,
завважив безліч
помилок друкарських.
Печаль сьогоднішнього ранку.
26 Якби знайшовсь чоловік,
що вилаяв би мене,
як душі заманеться!
Ах, серце моє,
ну що за мрії у тебе?
27 Немов опинився раптом
на могилі
свого першого кохання —
на околицю,
блукаючи, зайшов.
28 Було таке почуття,
нібито я повертаюсь
на дорогу батьківщину,
коли, довгий час не їздивши,
знову на поїзд сів.
29 Новий і світлий
завтрашній день
неодмінно прийде!
Несхибна ця моя віра,
і все-таки...
31 Затужив за горами раптом
і зійшов на вершину сьогодні.
Шукаю той камінь —
та де ж він? —
торік я на ньому сидів.
32 І сьогодні себе почуваю,
немовби я винен щось.
Бо вранці встав пізно
і часу не мав
прочитати газету.
33 Дивлюсь
на замурзані руки,
а нібито бачу,
що сталося
з серцем моїм.
34 Ота маленька втіха,
яку я відчув,
миючи брудні руки,
була за цілий день
єдиною моєю втіхою.
35 Почався Новий рік —
облишила серце напруга!
Якось легко і вільно стало,
наче забув усе,
що досі було.
36 Хоч сподіваюся,
що зникне він,
отой тривожний стан душі,
який гнітив мене
з ранку до вечора,— і все ж...
37 Дзенькнула шибка —
це влучив волан,
а дівчатка регочуть.
Невже повернулися знов,
торішні свята Нового року?
38 Напевно, цього року
щось станеться хороше —
який он світлий
ранок новорічний!
1 геть немає вітру.
40 Щороку мій приятель
посилає мені
в новорічному привітанні
два-три свої п'ятивірші,
завжди подібні один до одного.
42 Голівонько моя!
Все думаєш про те,
що дуже важко
здійснити в нашім світі.
Невже так буде й цього року?
43 Всі люди йдуть
в одному напрямку.
А ось — одна душа,
що збоку
дивиться на це.
45 Останній день старого року!
Ти так невідворотно
обернувся на ніч,
як свічка
розгоряється, бува...
46 Ближче до жаровні
присунувся й сиджу.
То заплющу,
то знов розплющу очі —
сумую, що час минає.
47 Все одно думає,
нібито завтра станеться чудо!
Ну, що за серце?
Щодня, засинаючи,
лаю його за це.