Лірика

Страница 9 из 12

Исикава Такубоку

бо затужяв за людьми.
Вийшов на вулицю.
475
476
477
478
479
480
4. 3. 0223079
Закурив
відвологлий тютюн —
і майже всі думки
якось одразу
ніби набрякли.
Гостро відчув я:
літо прийшло! —
коли вдихнув
запах землі на подвір'ї
після дощу.
Прохолодою віяло
від крамнички скляра.
Я стояв перед нею вночі
і милувався
липневим місяцем.
"Прийде вона",— мені сказали,
тому сьогодні
встав я рано —
і зажурився, вздрівши плямку
на рукаві сорочки.
Очі "меншого брата",
що не вгавав аніколи,
останнім часом
якось померхли.
І це — причина моєї печалі!
Чується:
десь забивають палю,
чується:
котять здорову діжку.
Пішов сніг.
У редакції,
де нема ні душі,
серед ночі раптом
різко задеренчав
телефон — і замовк.
73

482 Подивився;
годинник стоїть.
Серце,
неначе його хто ковтнув,
поринуло знову в печаль.
483 Ліки в склянці,
якими полощу горло,
що ранок,
ТО ХОЛОДНІШІ.
Значить, настала осінь.
484 На стежці біля пагорба,
що на його розлогих схилах
пшениця зеленіє,
я підібрав
червоний гребінець.
485 У криптомеріевий гай
на тіньовому схилі гори
надвечір
проникло кілька променів
осіннього сонця.
486 Портове місто.
Кричить, літає колами
шуліка —
морський туман
тіснить його все вище.
487 Ясний осінній день.
Сковзнула тінь птаха
по закуреній шибці —
одразу ж думки мої
геть переплутались.
488 Як караван, пливуть,
то вищі, то нижчі,
хвилі дахів.
Зимове сонце
на них танцює.
490 Раніше часто
бував сердитий
мій батько —

тепер його ніщо вже не дратує.
Хоч би на хвильку розгнівався!
491 Вранішній вітерець
задув у трамвай
вербовий листочок.
Я поклав його нй долоню
і розглядаю.
492 Чомусь захотілось
побачити море,
і я до моря прийшов.
В той день, коли нестерпно
серце нило.
493 Відвів убік
утомі^ний морською гладдю погляд.
І тут —
його збудив
червоний пояс!
494 Усі-усі жінки,
з якими стрівся я
на вулиці сьогодні,
здавалося, ішли додому,
коханими покинуті.
495 їхав у поїзді.
На станції якійсь,
посеред степу
так душу зворушили
пахощі літніх трав!
496 Ледве поспів на поїзд —
відходив задовго
до світанку.
Початок осені,
кусень черствого хліба.
497 Коли я їхав уночі,
охоплений думками про майбутнє,—
воно з'явилось
у вікні вагона,
таке сумне!

498 На одній зупинці
серед глухого лісу
я подивився —
станційний годинник стояв.
Поїзд у ніч дощову.
499 Розпрощався —
і в темряві нічного вагона
біля вікна
качаю по столі
зелені яблука!
500 Як сумно тут, у пивничці,
куди я завжди заходжу!
Вечірнє сонце
червоним-червоним
зробило саке.
501 Як біла квітка лотоса
цвіте серед болота —
отак
моя печаль
не топиться у хмелі.
502 Якось, подорожуючи восени,
лежав у готельчику
під москітною сіткою.
Плакала дівчина
за стіною
503 Любий запах одежі,
що рік пролежала в скрині,
всю душу мені пропік.
Сьогодні вранці,
у перший осінній день.
504 Біль у коліні,
що так довго
непокоїв мене,
непомітно минувся.
Вітер подув осінній.
505 Продав, усе продав!
Старий заяложений
німецький словник

тільки й лишився.
Кінець літа.
506 Без причини
зненавидів приятеля,
не помітив,
як знову здружились.
Глибока осінь.
507 її червона палітурка
геть стерлася від рук.
Я заборонену цю книжку
відшукав
на споді кошика.
508 3 автором книжки,
яку продавати
заборонили,
зустрівся я
осіннім ранком!
510 Над острівцями,
що тягнуться ланцюжком
на самій окраїні
велетня-океану,
осінній вітер гуляє.
511 Завжди увагу мою привертали
затьмарені очі її
та чорна родимка
під самим оком.
Згадав дружину приятеля.
512 Хоч коли на неї поглянеш —
все качає вона
клубок вовняний,
все шкарпетки плете...
Отакою її пам'ятаю.
514 То там, то тут
тонку свою пісню
коник заводить.
Вийшов опівдні у степ,
читаю листа.

515 Коли пізно вночі
зачиняв вікно —
щось біле
метнулося по подвір'ю...
Може, просто собака?
516 О другій годині ночі
шибка —
в цілковитій тиші —
зачервонілася.
Пожежі відблиск!
517 "Ах, нещасне моє кохання!"
Під ніс собі бурмотів,
самотній, опівночі,
потрошку вугілля
підкладаючи у жаровню.
518 Притуливши долоні
до білого-білого абажура,
серед холодної ночі
все думав я
думу свою!
519 Сьогодні вечір такий,
що хвилі смутку
геть пройняли мене.
Ще й запах цибулі
до них домішався.
520 Бувало, занявчить,
мов кіт,
і зарегоче.
Ах, самотнє життя
тридцятилітнього приятеля!
521 Озираючись,
мов боязкий дозорець,
по вулицях міста
глупої ночі
блукаю самотньо.
522 Вся шкіра моя
обернулась на слух.
У тиші
сплячого міста —
важезні кроки.

523 Пізно вночі
зайшов у вокзал,
постояв, посидів трошки
і швидко вийшов
якийсь чоловік без шапки.
524 Раптом помітив,
що коло мене
вже плавають пасма
досвітнього туману.
Довго ж блукав я!
525 "Дай закурить, якщо є",—
підійшов до мене бродяга.
З ним серед ночі
стовпи ми
і розмовляли.
526 Наче з пустелі,
додому я повернувся,
проблукавши
самотою
по нічному Токіо.
527 Під вікнами банку
на вкритій памороззю
бруківці —
сині плями
розбризканого чорнила!
529 Вперше
осіннього ранку
вдихнула повітря
в легені
моя дитина.
530 Був жовтень.
Довгим вогким коридором
у пологовім будинку
ходив я
туди-сюди.
532 Такі думки,
наче шкіри маляти
торкаюсь.
Самотою
блукаю по парку.