Доазгут Назипов перший подав Савці руку.
Здрастуй. Ти на мене не сердишся? __Ні. Я знайшов іншого.
— От і добре,— зрадів Мазгут.— Давай домовимося так: сьогодні* вечеряючи, ти з'їси мій і свій окраєць, а завтра я в'їм за тебе й за себе... Згоден?
_ А чого ж: два окрайці завжди краще.
До них підійшов гінкий гарний підліток, який випадково почув їхню розмову. Він сказав, що йому все це подобається.
— Візьміть і мене в свою компанію. З'їсти три порції одразу ще краще, ніж дві. До речі, будьмо знайомі — Джек Баранов, москвич, майбутній підводник.
— А чому ти, Джек? — запитали його.
— Насправді я чистокровний ЗКенька. Але я не розумію, .чому гірше називатися Джеком? Ви Джека Лондона читали?'
— Чудово пише!
— Збираюся сам писати не гірше від нього.
— Ого! Джек, а поки що не Лондон, а Лондоненя.
— Хай буде й так. Хіба я ображусь? Отже, кинемо жереб.
Але жеребкування довелося відмінити, бо не було пі монет, ні сірників. Домовилися на словах, що об'їдатися почне Савка: сьогодні він має вмолоти одразу аж три порції.
За вечерею юнгам оголосили: завтра будуть лікарі. У Савки тьохнуло в серці: знову почнуть крутити й мацати кожного. А якщо звернуть увагу, що ліва рука його не в порядку? Але старшини враз заспокоїли його: — — Завтра всім робитимуть уколи. Спробуйте уникнути...
Великі чайники передавали вздовж довгих столів, а перед Савкою лежали аж три окрайці хліба. Тільки-но він доторкнувся до шматка, як раптом ззаду підкрався Вітька Синяков:
— А-а, ось де ти сховався від суду історії... Побачив три окрайці і миттю згріб їх.
—— Oro, добряче ти, нациганив. З тебе ще сім таких.. Зрозумій моє трагічне становище: курити хочеться, а хліб принагідно можна виміняти на тютюн.— І поплескав Савку по плечу, щоб той не журився.— Не плач, дитино, не плач даремно. Запитай будь-кого, хто грамотніший, і тобі скажуть, Що наїдатися на ніч шкідливо.
Перед відбоєм Савку притисли в куток Джек і Мазгут:
~— Слухай, ти чого віддав наш хліб цьому пройдисвіту?
Ьавка зізнався: якби не цей Синяков з його розвинутими Щепсами, ие бачити б.йому флоту, як своїх вух.
"— Як на мене,— сказав на це Джек Баранов,— Вітьці хліба не давати, а краще гуртом набити йому пику.
— Набий! — заперечив Мазгут.— Ти йому синців наставиш, а він доповість, що Савка лікарів обдурив.
Зрештою друзі вирішили кілька вечорів поголодувати, щоб Савка міг розрахуватися зі своїм здирником.
— І більше не зв'язуйся з ним,— втокмачували вони йому.— Лікарям поки що не потрапляй на очі. Приживись на флоті, щоб тебе оцінили. Потрапиш на корабель, там лікарі ие такі живоїди, як у тилу. Там тебе підлікують і — будь здоров... Хлопці, ходімо вже спати.
Але від Синякова не так легко було відкараскатись.
— Уже кололи тебе? — запитав він Савку вранці, т— Ось який шприц... А тебе?
Ї-^ Моя ніжна натура цього не витримує. Будь другом, підстав лікарям свою попку й за мене. Назвись моїм прізвищем, як я колись назвався твоїм... Чи забув послугу?
Приставши до чергової партії юнг, Огурцов покірно опустив штани і прийняв другий укол. З болем відчуваючи, як входить у тіло голка, усвідомив для себе житейську істину: одна брехня чіпляється за іншу і з маленької брехні виростає брехпя велика...
За два дні Савка розрахувався з Синяковим хлібом:
— Ми квити. І більше до мене не чіпляйся.
— Наскільки я розуміюся на політиці,^— відповів Вітька, спантеличений чесністю Савки,— ти моїм вірним васалом бути не хочеш.
— Не хочу. Маю інших друзів.
Синяков одразу відкусив половину пайки. Жуючи хліб, промимрив:
— Що ж, побачимо, що з цього вийде. До речі, що в тебе з лапою? В яких дверях тебе прищикнули? Може, ти інвалід якийсь?
Савка стрімголов кинувся бігти. Ну й в'язкий, як реп'ях, клятий!
До кінця липня юнги поневірялись у бараках, відтяті від спілкування з містом. Листи писати заборонялося. Старшипи читали їм стройовий і дисциплінарний статути. Але ці книжки навівали на юнг глибоку нудьгу. Не веселішими здавалиг ся їм і стройові заняття, відшліфовування кроку й поворотів між стінами похмурих бараків. Нудьгу чекання інколи розсіювали лекції комісарів про славу та героїзм російського флоту. Вивчали юнги й гвинтівку з гранатою — це вже охоче! Жодної кінокартини юнгам не показали.
На всі запитання старшини відповідали:
— Умій чекати. Флот любить тершіячихі Серед юнг поповзли найбезглуздіші чутки.
— Щоб я вмер,— заприсягався один,— коли збрешу. Це вже напевно: усіх нас скоро запроторять на Землю Франца-Йосифа.
— Брехня! — відповідали йому.— Зараз кожного з нас нишком перевіряють, а потім готуватимуть у десант. Севастополь відвойовувати. Хто накладе головою — тому вічна пам'ять. А хто живим з десанту повернеться, того допустять до складання іспитів.
— Яких це іспитів? Чи мало ми їх у школі складали?
— Кажуть, по математиці ганятимуть. Ікс дорівнює ігреку, тангенс-котйнгенс, ну і всяка інша мура...
Якось почувся голос днювального:
— Юнго Огурцов — на вихід!
— З речами? — запитав Савка.
А серце, здавалося,' зламає й ребра у грудях. Чому на вихід? Невже дізналися, що з рукою негаразд?
— Без речей! Тебе батько на ка-не-пе жде.
Курці хапали Савку біля дверей, мучили проханнями:
— Татусь твій з цигарками? Поцуп для нас хоч по одпій.
— Не чіпляйтеся,— похмуро ухилявся Савка від прохачів.— Він же мене відлупцює, яищо я в нього закурити попрошу.
Батько, ще здалеку вгледівши сина, почав реготати. І справді, картина була прекумедна: маленький чоловічок у фланелівці до колін, рукави засукані, штани підгорнуті, а виріз фланелівки, в якому видно тільняшку, досягає аж до пупа. .
— Гарно ж тебе причепурили, брате! — сказав батько, сміючись,— Але не біда. Відійдімо вбік. Як тобі ведеться?
— Добре.
— Правду кажеш?
— Звичайно. Юнги, буває, й адміралами стають.
— Далеко тобі ще... до адмірала! Одного я боюся, синку. Навчання твоє у майбутньому може зірватися, ось що. Виростеш, а з кожним роком дедалі важче сідати за підручники. Це я по собі знаю!
Батько розпочав службу на "новинах" Балтики, мастильником у котельних відсіках. Природжений співак-артист, співаком він не став. Природжений математик, ученим він не став також. Флот заполонив його всього, і хоча пізніше перед ним були відкриті будь-які двері, він так і залишився на