І ось треба ж: потрапив до нього на дипломне проектування! Для початку він примусив мене вивчити напам'ять усі формули елементарної тригонометрії, штук сорок. Потрібні вони мені, як собаці п'ята нога. Коли треба буде, я будь-якої хвилини можу вивести. Ні, це його не влаштовує: мало хто що може вивести, треба знати напам'ять. Що поробиш, вивчив я формули, прийшов, відтарабанив. А він: "Швидше!" Зовсім замучив. Думаю: "Ах ти, чорт лисий, посидів би ти в нашій шкурі, коли і те треба встигнути, і п'яте, й десяте! Ти ще мене закон божий вчити примусиш!" На щастя, він один такий, своєрідний унікум. Але у всіх викладачів цей недолік: кожен вважає, що, крім його предмета, нічого на світі не існує. Думаю, якщо я коли-небудь стану викладачем, то в мене буде такий самий недолік.
Ага, мало не забув найважливішу новину: твоя Людмила виходить заміж. І як ти думаєш, за кого? Ніколи не вгадаєш! За Маркіна, цього до-тепника-самоучку з кафедри Флягіна. З глузду з'їхала: він же старий, між ними мінімум двадцять років різниці! Нічого слухати не хоче. Каже: "Люблю! Любила ж Марія Мазепу!" Отака дурепа! Ну що ж, вільному воля, кожен втрачає розум по-своєму. Можливо, ти, коли приїдеш, відмовиш її від цього мазепства?
Розподіл у нас був, але не остаточний. Хотів би я розподілитися куди-небудь разом з тобою. Ти цінна людина і роботяга класний.
Ну бувай, біжу в бібліотеку. Привіт моєму підопічному. Сподіваюся, його більше не треба будити, а то я готовий. Гуд бай.
Сергій Кох
ЛИСТ ЛЮДИ ВЕЛИЧКО
Асенько, люба, дорога!
Нарешті я можу поділитися з тобою своїм секретом (пам'ятаєш наші нічні розмови?). Хто це? Лев Михайлович Маркін! Ти здивуєшся, але це так. Він мені всіма словами освідчився в коханні, і я обіцяла вийти за нього!
Він каже, що його любов до мене почалася давно, ще на другому курсі, коли я перескладала йому матлогіку. Я таким тривалим строком похвалитися не можу, але також люблю його безтямно! Мені так подобається його освіченість, шляхетність, і обличчя в нього також хороше, правда? Я в захваті від його обличчя.
Єдине, що його бентежить, це велика, навіть величезна, різниця в роках. У нього, він каже, вже могла б бути така дочка, як я. Колись він був одружений, але розлучився, оскільки дружина виявилася зовсім не чуйна. Після того, як він поламав ногу/ вона до нього стала байдужою.
Я його так люблю, що нехай би він поламав собі що завгодно, я однаково буду його любити. Різниця в роках мене аніскілечки не бентежить. Заради нього я сама погодилася б постаріти! Та оскільки це неможливо, доведеться миритися з різницею років.
Я все ще не звикла почуватися з ним як рівня. Знаєш, коли коханий чоловік раніше ставив тобі двійки, до нього страшно звертатися на "ти". Боюся, що ніколи не звикну!
Розписатися ми хочемо одразу після мого захисту, щоб мене не розподілили хтозна-куди. Може, він навіть піде з інституту. Взагалі любов між викладачами і студентами вважається порушенням. Та нас, мабуть, чіпати не будуть, оскільки я ось-ось кінчаю.
Він мені розповів під великим секретом, що багато років був закоханий у твою Асташову. Теж мені секрет! Всі це знали, досить було бачити, як він на неї дивиться. Розумієш, коли думаю про це, мені якось кривдно за Льову (ніяк не звикну його так називати). Вона його не цінувала, проходила мимо. Та він на це не скаржиться, він досі її глибоко шанує. Почуття в нього такі благородні, що я його до кінця навіть зрозуміти не можу. Літературу всю він знає прямо напам'ять. Це добре, тому що в мене в загальній освіті великі прогалини. Буду з його допомогою їх ліквідовувати. "
Тепер найголовніше: щодо Матвія. Льова наполягає, щоб він жив з нами. Каже, хлопчикові потрібен чоловічий вплив. Це, звичайно, правильно (тим більш такої розумної людини), та я б не хотіла розлучати його з тобою й Михайлом Матвійовичем. А там ще і моя мама на нього претендує. Жах! Будемо ми бідну дитину рвати на частини. Зараз про це думати ще рано, а після захисту дипломів ми все обговоримо.
Ось такі справи, моя дорога сестричко. Цілую тебе, обіймаю і за все, за все величезне спасибі! Любого мого синочка цілую всього-всього. Привіт Михайлу Матвійовичу.
Твоя Люда
КОНКУРС
Неспокійний час, неспокійний момент. З самого цього конкурсу мене посідають сумніви. З одного боку, ніби ми діяли правильно, а з іншого... Ні, Емем таки заразив мене своєю хворобою — множинністю точок зору. Людина з такою хворобою ніколи не зможе нічого зробити.
Конкурсу цього ми довго чекали. За якимись формальними причинами Флягін досі царював без коронації, числився в. о. завідуючого. Нарешті начальство розкачалося й оголосило конкурс. У таких випадках усе вирішується заздалегідь, на найвищому рівні. Конкурсу, як такого, немає. На вакантне місце подається одна-єдина заява. Не знаю, чи належить за конкурсними правилами обговорювати кандидатуру завідуючого на засіданні його майбутньої кафедри; у нас, в усякому випадку, вона не обговорювалася.
Конкурсна комісія розглянула кандидатуру Флягіна і дійшла позитивного висновку: рекомендувати. За чутками, не обійшлося без суперечок, але рішення було прийняте одностайно. Головним аргументом на користь Віктора Андрійовича був, звичайно, його вчений ступінь. Не викликали сумніву й інші заслуги Флягіна: на кафедрі збільшилася кількість наукових праць, була піднята дисципліна, викорінені запізнення. Правда, все ще на високому рівні залишався відсоток двійок, яким завжди кафедра відзначалася на загальному середньоблагополучному рівні, але з цим, врешті, можна впоратися й потім. Загальна думка тих, від кого це залежало, була на користь Флягіна.
Нуртування всередині самої кафедри назовні майже не виходило. Так само як ми майже не знали, що діється на інших кафедрах, так і вони майже не знали, що діється на нашій (всім ніколи). Сам Флягін останнім часом був тихіший, лютував менше, навіть щоденники майже не перевіряв і нібито про щось почав замислюватися...
Мене вразило, що напередодні конкурсу колишньої одностайності в середовищі викладачів не виявилося. Якщо спочатку, зразу після появи Флягіна, всі як один були проти нього, то тепер лунали й окремі голоси "за". Наприклад, Петро Гаврилович недвозначно висловив Флягіну вотум довіри, підкресливши, що загальна його лінія правильна, "просто він ще не притерся, а коли притреться, буде у самий раз. Мізки в нього на місці, а душу ми "вправимо" {мені не зовсім був зрозумілий механізм "вправлення душі", але це справило враження). А головне, активно діяти ніхто не хотів. Поки йшло шушукання, всі висловлювалися, а ді-йшлося до прямого конфлікту — ніхто на нього не йшов. Елла Денисова сказала: