загонів шведських, що набігали з Польщі та Курляндії на їхні селища. Тому гетьман звелів Миклашевському залишитись на Литві і розправлятися з ворогами тамтешніми.
ід час таких воєнних дій з російської сторони і коли ними займалися всі польські війська, року 1703-го виникло в Росії нове явище, що було схоже дуяіе на війну міжусобну, або внутрішню, явище, що є майже звичайне в кожній війні і в кояшому народі і, сказати б, супроводить тії війни і дає науку урядам та міністерству, як вони з народами поступати повинні. Народ азіятський з племен поганських татар, званий башкирці, що з давніх-давен пробуває в азіятській Росії за рікою Волгою, * бувши розлючений зовсім не важливими, здається, випадками, підніс зброю і збунтувався проти Росії. Наслідком того було спустошення селищ і укріплень християнських і винищення самих християн. А спричинився до того один степовий ярмарок, де збираються численні азіятські та європейські народи й племена із своїми товарами. На ньому, з-поміж інших продуктів та виробів, багато буває всіляких поганських бовванів та мальованих християнських образів, а роблять і продають їх самі християни. Через недалекість земської поліції, так званої виїжджої, що влаштовує ярмарки, поставлено ряди бовванів поганських в одну лінію з рядом образів християнських. Християни, башкирці та калмики, що купували тії
вироби, одні порівнюючи образи з бовванами, а інші тому заперечуючи, спершу зайшли в звичайну спірку, опісля у велику сварку, а зрештою і в саму бійку. Християни, бувши тут багатолюдніші від поган, розігнали сих останніх, обплювали їхні боввани, а чимало з них повкидали в болото і топтали ногами. Погани, роздратовані до шаленства таким зневаженням своїх богів, зібралися з усього ярмарку, напустили на християн свої стріли, багатьох з них поранили і кількох забили. Уряд краю тамтешнього засудив і перевішав за те багатьох башкирців, але не зважив при тому на їхні претензії і не задовольнив їх, і саме те спричинило бунт башкирський, а на його приборкання виряджено з армії боярина Шереметєва і при ньому з трьохтисячним корпусом малоросійським суддю полкового лубенського Каспаровського. Бунт той незабаром приборкано, не так строгістю та способом військовим, як лагідністю та розважливістю боярина.
ороль шведський, озлобившись до ожорсточення на короля польського Августа II за те, що він розпочав проти нього війну і підмовив на неї царя російського та короля данського, вчинив з Августом так, як за часів варварських чинили із своїми переможеними стародавні римляни, Олександри, тамерлани та інші переможці. Він, розбивши в багатьох місцевостях польські та саксонські війська, вигнав короля Августа з Польщі і року 1704-го позбавив його королівської гідности, а на місце його примусив вищих урядників польських обрати собі за короля воєводу Станіслава Лещинського, що, бувши у короля шведського депутатом од Речі Посполитої Польської, звернув на себе увагу своєю особою. Під час тих змін шведські війська, бувши без діла, розгулювали по Польщі і набирали собі здобич, грабуючи монастирі й церкви, а особливо руські та уніятські, які утримували ще вигляд устрою руських; вони, разом з іншими скарбами церковними, обдирали ікони, віднімали потири та всяку утвар, не полишаючи нічого, що тільки мало ціну. Гетьман Мазепа з армією своєю, що складалася з 30000 військ малоросійських, прикриваючи границі російські, щоб не напали на них шведи, походжав увесь той рік понад ріками Прип’яттю та Любаром, а решту малоросійських військ, з попередніми їхніми начальниками, з’єднано було з арміями російськими, і діяли вони супроти шведів у Курляндії, Ліфляндії та на Литві. Гетьман Мазепа, продовжуючи з армією прикривати границі і змінюючи походи свої залежно від рухів ворога, року 1705-го дістав наказ од государя вступити в границі польські з боку Галичини. Він опісля, увійшовши в Польщу і розташувавшись під містом Замостям, вислав од себе сильний корпус козацький під командою полковників чернігівського — Полуботка, га-дяцького — Боруховича та компанійського — Танського у пограничне з Цісарією Спішське воєводство, де зібраний польський корпус, прихильний до нового короля Лещинського, ущент вони розбили і воєводу Спіш-ського забили. Гетьман, не виходячи з
Польщі, розташував війська свої на зимові квартири у частині Галичини і мав головну квартиру в місті Бродах, а звідтіль приходив узимку з легким корпусом до міста Мінська і був при тому в місті Слуцьку, начебто для нарад з польськими вельможами про способи подальшого ведення з шведами війни із кращим, супроти попереднього, успіхом; вернувшись до Бродів, привів він із собою кількасот польських охочих з жовнірства їхнього, нібито прихильних до партії попереднього короля Августа і за те гнаних прибічниками нинішнього короля Лещинського, яких розмістив по своїх полках гвардійських, себто в піших сердюць-ких і в кінному компанійському.
Походи тії на Польщу були для Мазепи великим каменем спотикання і спокуси. Саме в них влаштував він загибель свою і багатьох безневинних людей, ним обдурених. Близька між собою відстань шведських і малоросійських військ, що квартирували в Польщі, дала йому нагоду побачитися таємно з королем шведським і розміркувати з ним замір відстати від государя і піддатися його ворогові, і теє відбувалося так потаємно, що аж до дня події ніхто проникнути не міг. Мерзенний задум той породила в ньому пекельна злоба за особисту образу свою.
ереказ народний, узятий од наближених до Мазепи осіб, розповідає, що в недавньому від того часі був Мазепа на одному бенкеті з государем у князя Меншикова, і за те, що суперечив у розмовах, ударив
%
Ц
ар ^7С до Чернігова
государ Мазепу по щоці, і хоч скоро після того й замирився з ним, але Мазепа, затаївши назовні злобу, закарбував її в серці своїм. А дехто з присутніх при тому бояр, також злобних і недоброзичливих до государя за зміни державні, а більше за своїх родичів, що загинули у бунтах, вважали ту нагоду за божественний дар помсти і скріпили Мазепу в його відважному намірі обіцянками своїми про їхню допомогу. Пан Вольтер, розповідаючи про той випадок у своїй шведській історії, свідчить так: "Государ, мавши Мазепу за своїм столом, запропонував йому завести у себе, в Малоросії, регулярне військо і всі ті податки народні та митні, які заведено у Великороси. І коли на теє відповів Мазепа, що в такому військовому й погранич-ному народі, яким є малоросійський, того раптово зробити не можна, а хіба спроквола і час од часу, то государ, розгнівавшись за теє на Мазепу, вилаяв його, вхопив за вуса і нахвалявся позбавити його гетьманства". Обидві тії повісті, склавши докупи, все виводять те саме, що Мазепа мав шкідливий задум, спонуканий власного його злобою і помстою, а ніяк не національними інтересами, які, природно, мали б у такому випадку по-двигнути війська і народ до його утримання, але, замість того, народ всіляко винищував шведів як своїх ворогів, що прийшли по-неприятельськи на його землі. Він вигубив їх до половини, коли переходили вони незнані ліси та дороги і безтурботно квартирували, як у своїх союзників.