По затвердженню Юрія Хмельницького в гетьманській гідності негайно приступили до нього чужоземні посланці з визнанням його на тому становищі і з вимогою пояснити, на якій підставі, або за якими планами і положеннями, управлятиме він руським народом. А каштелян польський волинський, підносячи при тому диплом короля свого, що затверджував Хмельницького гетьманом, умовляв його присягати, як колись, на злуку з Польщею. Гетьман Хмельницький оголосив усім посланцям, а в тому числі й каштелянові, що він з народом руським, зазнавши через протекції свої жахливих напастей і руйнації і бувши од них визволений минулими революціями і настоянням їх держав, має намір перебувати, в розумінні зацікавлених в тому держав, нейтральним і від самого себе залежним. Союз же з усіма державами, за загальними правами цивілізованих народів, може він учинити не інакше як за розсудом і згодою всього народу тутешнього, дивлячись на час і обставини, що спонукують до того уряд і народ; і з тим виправив усіх посланців додому. А зборам після того відкрив він свою думку, що як Польська держава є до краю знемо-жена, то він має намір триматися союзу і злуки з царем московським, що повторив і бояринові, князеві Тру-бецькому, присланому від царя до Чигирина з потвердженням його в гетьманській гідності, додавши тому бояринові, щоб надалі, а особливо поки повний мир з Польщею утвердиться, тримати давніше положення з царем у великій таємниці, аби держави, які на те претендують, не стягнули колишнього на народ малоросійський лиха.
Гетьман Хмельницький почав правління своє, вигнавши з Малоросії поляків, од Виговського наведених; для того вирядив корпус військ під командою полковників переяславського Цюцюри і уманського Худорбая, які, перейшовши міста Ніжин, Новгород-Сіверський, Стародуб, Чернігів, Київ з їх околицями, повиганяли з них усі польські війська, що мали по містах залоги і квартирували по селах; а ті з них, що чинили спротив й підносили зброю на оборону, вибиті дощенту, і здобуто в них п’ятнадцять прапорів, тридцять сім гармат і багато іншого риштунку військового, що все відіслано До міста Ніжина й віддано гетьманові, який там пробував. Народ руський, пограничний од Дніпра, Прип’яті та Случі, дізнавшись з розгромом поляків, що війна з ними та їхніми союзниками триватиме з неминучою руйнацією пограничних селищ, зібрався у великому числі до Хмельницького і вимагав од нього оборони або пристанища; і гетьман дозволив їм переселитися у слобідські полки, що їх батько його заснував і що були заодно з Малоросією, як-от: Сумський, Охтирський, Харківський, Ізюм-ський і Рибинський.
Цар, упевнившися з діянь Юрія Хмельницького, що він є цілковитий недруг полякам, а до нього і царства його має давню прихильність і щирість, переказав йому вдячний відгук свій через боярина Василія Васильовича Шереметєва, звелівши тому бояринові в оборонних заходах супроти поляків і татар чинити за його планами й намірами. Отож коли од сторони польської за побитих у Малоросії поляків розпочато наступальну війну і виряджено до кордонів малоросійських коронного гетьмана Собієвського з численною армією, підсиленою тими військами, які діяли на кордонах шведських, але після смерті короля шведського Адольфа стали там непотрібні, то гетьман, порозумівшись з боярином Шереметєвим, виступив з військами своїми супроти армії польської. І Шереметєв з корпусом у числі тридцяти п’яти тисяч, піднявшись од міста Путивля і переходячи попри міста Полтаву й Кодак, а далі вгору ріки Бугу, показував тим маршем готовність свою відбити татар і турків, що з тими краями межують, якщо б вони за поляками обстали. А гетьман з сорокатисячною армією, йдучи серединою Малоросії, об’єднався з Шереметєвим за містом Острогом, і там, звідавши про наближення армії польської, розташували вони табір свій в ордер баталії. Піхоту обох військ і всю спішену кінноту великоросійську поставлено в центрі і прикрито батареями та редутами з артилерією. Частину кінноти козацької заховано в хащах по лівий бік табору, а другу частину кінноти з охочекомон-них полків та волонтерів вислано назустріч ворогові, і тая кіннота, то нападаючи на ворога, то відступаючи назад, навела його на самий табір російський. Стрілянина учинилась з гармат і мушкетів і тривала з обох сторін жорстока й довгочасна. Ворожу піхоту, що насунула була на фронт російський, прийнято й побивано списами зі страшними втратами; а в той час кіннота козацька, що наступала з хащів, ударила на ворога ззаду і вирішила баталію. Поляки, оточені майже звідусіль, змішалися і почали відступати, а росіяни, скорис-тавши з їх замішання, наступили на них всіма силами і, розладнавши їх, розсіяли на всі боки. Погоня, учинена всією кіннотою, довершила поразку ворога. Усі обози та запаси ворожі з численною артилерією й амуніцією дісталися переможцям як здобич, а побитих поляків поховано до тридцяти тисяч. Після такої поразки поляків і коли їхніх сил ніде вже в полі чути не було, розпочали полководці російські руйнувати польські міста та села; для того, проходячи вони з військами своїми міста Львів, Броди, Замостя, Люблін, Слуцьк і багато містечок, стягнули з них воєнну контрибуцію та інші пожиточні користі, а слабкі залоги польські, що утримувалися по деяких містах, розбили й розігнали. І так похід той увінчаний був найкращими для росіян успіхами. Все перед ними падало й скорялося, і ніщо супроти них устояти не могло. Але заздрість людська, нерозлучна супутниця полководців і начальників, зробила тому кінець найганебніший на довгий час. Полководці тії, вертаючись у свої границі, завели обопільні претензії за стягнені з ворога контрибуції та здобичі. Боярин Шереметєв з урядниками своїми претендував, щоб набуту користь передати на царя та його військо, доводячи, що війська царські вели війну з поляками в обороні козаків та їхніх осель і тому вся здобич належить їм яко нагорода. А гетьман Хмельницький заперечував бояринові, що у козаків війни з поляками давно покінчено миром, затвердженим трактатами, і вони завше шукають союзу, а не війни з козаками. Нинішня ж з ними війна триває на користь царя та царства Московського за утримання завойованого у поляків Смоленська і частини Білоруси і за спадщину царську в Польському королівстві, приобіцяну поляками і ними з ганьбою для царя скасовану. Переговори тії покінчилися найбру-тальнішою сваркою, і Хмельницького випхали зі ставки боярської із крайнім безчестям п’яні урядники.