етьман, покінчивши з послами, виправив зараз в Москву таємно суддю генерального Якова Гонзевського і через нього писав до царя Олексія Михайловича листа наступного змісту: "Многочасно і многообразно давав я знати Вашій Величності про наміри султана турецького і хана кримського разом з королем польським оголосити Вам війну за царство Астраханське та інші їхні претензії, і що вони мене до того запрошують супроти волі моєї і бажання, і я відмовлявся від них досі під різними приводами, особливо постійними війнами, які у мене завжди були з поляками. Але тепер, коли закінчив я сії війни Зборівським і Жванським трактатами, то прислані од всіх тих держав нарочні посланці вимагали у мене настійно воювати разом з тими державами з царством Вашим; в противному ж випадку оголосять вони мені війну і введуть в Малоросію для того три свої армії. Я скільки не відмовлявся і крайньою моєю неспроможністю, що вимагає чимало часу на поліпшення сплюндрованого і на заведення озлиднілого, одначе вони до того всього глухі і всерйоз не беруть, підозріваючи мене особливо у прихильності і відданості до Вашої Величності і народу Вашого за переказами їм зрадника мого, що від мене у Москву посилався, але згодом за злодіяння до страти засудженого судді Гуляницького, котрий, утікши від кари, ховається в Криму і Польщі і на мене зводить наклепи. І я насилу міг вблагати у тих посланців з великим їм пожертвуванням лише відстрочки на 10 місяців для приведення армії моєї до належного порядку, а всі інші прохання мої, навіть про самий нейтралітет, лишилися марними. І так лишається тепер судити про сії справи Вашій Величності і вибирати засоби найкорисніші та найнадійніші; а я закликаю всі клятви на душу мою, що про війну з Вами і з царством Вашим і думати мені незносно, і віддаю вічній анафемі і судові Божому всілякого, що мислить яко неприятель на єдиновірців і одно-родців, останніх залишків вільного в грецькій церкві благочестя і стародавнього апостольського православ’я, гнобленого і знівеченого у всьому світі магометанством і папством. Та коли, Ваша Величність, ще й тепер не зважитесь попередити недругів і попустите їм увійти в Малоросію зі своїми арміями і приневолите мене йти з військами моїми війною на царство Ваше, то даруйте мені і не осудіть, що стану по неволі неприятель, і на такий випадок протестуюсь я перед Богом і всецілим світом, що неповинен буду в крові єдиновірних християн, проливаній за інтереси народів невірних і недовірків. Для відвернення того зла або принаймі ради його применшення єсть засіб не безнадійний, себто оголосити полякам війну і ввести зараз у землю їхню дві армії або добрі корпуси: один в Білорусію і на Смоленськ, а другий — в Литву. Поляки доконче мусять відтягнути туди всі свої сили, а турецькі і татарські війська я з Божою поміччю надіюсь тоді утримати в їхніх границях, дотримуючись системи оборонної. Коли ж війська Вашої Величності ощасливлені будуть успіхами, так і я на подальше наступити можу. Але всі ції положення потрібно затвердити угодами і присягами, щоб не думалося про зради; а я всю свою душу викрив перед Вами, і свідок мені Бог, що кажу сущу правду".
На адресу Хмельницького цар Олексій Михайлович прислав до нього боярина Василя Васильовича Бу-турліна, свого радника, і з ним інших двох думних бояр, і через них наказав і писав цар до Хмельницького таке: "Високомочному і славному малоросійському і козацькому гетьманові Зиновію Михайловичу Хмельницькому наше царське і шанобливе слово. Звісткою Вашою про ворожі помисли сусідніх держав і добрими супроти них порадами ми вельми задоволені і вдячні Вам, предостойний гетьмане, а війська наші давно стоять на границях своїх в доброму порядку і благонадійності; а виступати їм за границю без доброго приятеля і надійного помічника сумнівно. А коли б ти, гетьманушка, зволив з нами поєднатись, то всі б сумніви геть, і ми б доручили вам всю свою армію як людині розумній і воїну славному. А що ти пишеш про угоди та обов’язки, то ми готові все виконати вірою і правдою, як закон християнський і совість повелівають. Одначе щоб надалі не було різно дум’я і вагань з обох сторін, то добре б поєднатись і укріпитись нам на вічні часи, як єдиновірним і єдинокровним, і щоб вороги наші не насміхалися з нас; а угоди про те і статути суть права старі малоросійські і козацькі, котрі ми за ними укріпимо і підпишем за себе і наслідників наших, і не будуть вони порушувані вічно. А що ти вигадаєш на краще з нашими боярами і своїми думними людьми, ми на теє будемо згодні. А як швидко згоду затвердимо, то і війська виправимо на непри-ятелів, а між себе воювати борони нас, Господи! Сам диявол хіба на те поступити може, а нам, православним, і мислити про таке злеє діло, далебі, грішно; а дума наша є і буде, аби захистити й охоронити народ православний од ворога і месника, чого ми і од Вас прагнемо; і бачить Бог, що в правді та істині і під святою порукою поєднатися вічно з Вами і народом Вашим бажаємо і Вам про теє з пошануванням пишемо".
Переписка Зиновія Хмельницького з царем московським та інші сього гетьмана записки й діяння передані в кардинальний Могилівський монастир
із монастиря Староканівського архімандритом тамошнім Макарієм, у якого проживав у монастирі нещасний син Зиновія Хмельницького Юрій Хмельницький, що опісля гетьманства свойого перебував у чернецтві.
ісля прибуття до Чигирина посланців царських гетьман Хмельницький скликав зараз чиновників і найповажніших козаків од війська, що займали тоді всі уряди малоросійські, і, оголосивши їм про прибуття до нього послів царських, які запрошують його з військом і народом до поєднання з царством Московським, і бувших раніше у нього посланців турецьких і польських разом з татарськими, які вимагали у нього настійно поєднання з їхніми державами і піднесення з ними зброї на царство Московське за їхні претензії, пропонував притому, щоб чини і війська, прийнявши до зрілого розміркування всі тії вимоги чужоземні, вирішили одноголосно, котру з них вибрати корисну і заснувати на ній своє майбутнє становище. Бо "за обставинами сьогоденними треба нам бути неодмінно на чиєму-небудь боці, коли нейтралітет не приймається, та і на грядущу пору заздрість та інтереси сусідів не облишать нас у спокої та без спроб, як я й давніше про те вам казав, а тепер надія і самі ви бачите". Молоді чиновники та козаки висловили першу згоду свою на поєднання з турками, упевнюючи, що "у них військовий народ в особливій повазі та пошані, а для селян нема у них ні аренд жидівських, ні великих податків та індуктів, які є в Польщі; а що найважливіше, то нема у них кріпаків і людей на продаж, або крестьянства, як у Московщині теє водиться; і все те видно і ймовірно в сусідніх князівствах Молдавському і Волоському, котрі нам можуть правити за взірець. І коли нам, за словами гетьмана, неможливо пробути самими собою, без сторонньої протекції, то турецька протекція є від всіх інших надійніша і пожиточніша, і, не дивлячись на їхнє бусурманство, кожен турок, що заприсягнувся одною своєю бородою, ніколи вже присяги своєї не переступить і слова свого не зламає. Християнські ж клятьби і навіть присяги бувають лише маскою, під котрою ховаються лукавства, зрадництва і всілякого роду неправди; і найважливіші їхні дії, називані політикою та міністерією, що суттю своєю один хитрий обман, і чим обман той виходить більшим і шкідливішим, тим уславлюються і звеличуються творці його, як найперші в державах і єдині у них розумні люди або великі міністри і політики".