З полонених на Пилявськім бойовищі офіцерів 11 людей чужоземних відпустив Хмельницький на чесне слово і з підпискою, що вони супроти козаків більше не воюватимуть, а 13 поляків переслав до сина свого Тимоша в Крим, щоб передав як дарунок ханові; трьох же поляків і ротмістра То-маша Косаковського, мечника Яна Червінського та волонтера Людвіка Осолінського відправив до Варшави і через них 11-го числа серпня 1648 року послав Хмельницький до короля Владислава і всім чинам республіки подання своє наступного змісту: "Свідчуся небом, і землею, і самим Богом Всемогутнім, що піднесена мною зброя і рясно пролита нею кров християнська є справою рук деяких магнатів польських, які противляться владі Найяснішого Короля, сього помазаника Божого та наймилостивішо-го отця нашого, і які слідують за тиранськими своїми нахилами і вимислами на погубу народу руського. Се вони прагнули крові людської; се вони шукали жертви сеї законоперес-тупної і варварської і нехай же нею наситяться, а я вмиваю руки перед народом і всім світом, що зовсім не повинен єсьм в крові сій християнській і єдиноплемінничій! Відомо всім чинам республіки, відомо і самому Найяснішому нашому Королеві, та і самі архіви державні засвідчать, скільки було подань, скільки було скарг і прохань найгіркіших і найпереконливіших од чинів і народу руського про заподіяне йому розпусними і свавільними поляками і їхнім п’яним вояцтвом незносні насильства, грабунки і всілякого роду тиранства, численні і розмаїті і серед найдикіших народів ледве чи знані! Але ніхто до тих скарг не прислухався, ніхто не зробив по них бодай звичайного розслідуваня та сатисфакції; самі скарги, зрештою, вважалися злочином та лихим наміром: залишено і кинуто нещасний народ сей на поталу самого свавільного жовнірства та хижого жидівства і повергнуто в найне-ключиміше рабство та наругу. Все йому перепинено і заборонено було, і він доведений до того, що ніхто за нього вже не прорече, ні возопієт. І так єдиноплемінні йому поляки не лише не впізнавали єдинокровної братії своєї, савроматів, але не визнавали навіть його і за створіння Боже, надавши йому ганебних титулів хлопа і схизматика. Заслуги воїв руських, тяжкі битви їх з чужоплемінним, піднесені в обороні і поширенні границь польських, забуті і безсоромно потоптані та зневажені поляками. Пролита за них кров руська і полеглі на полях ратних тисячі і тьми воїв руських нагороджені од них шибеницями, спалюванням у мідяних биках, палями та всякого роду тортурами і варварствами. Але правосуддя Боже, що наглядає за вчинками людськими, перестало терпіти такі лютості і нелюдяність і подвигнуло народ до оборони власного свого життя, а мене вибрало слабким знаряддям волі Його. Сей промисел Божий явно виявлений у поразці поляків, завданій їм вельми нерівними силами козацькими в семи головних битвах і на багатьох штурмах та боях. Армії польські розбито і розсіяно; вожді їхні та багато з начальства винищено, а чимало передано в полон татарський; хай тією мірою, якою вони міряли, возмірить-ся і їм! Зостається руйнувати житла польські і винищувати родини їхні, як відомщення за руських, що се терпіли; але я суд Божий на душу маю закликати, що не бажаю і не шукаю помсти, ганебної для християнства та людства і яка підлягає єдиному Богові та Його правосуддю в день он, вони же істязані будуть всі царії земстії і предержащії власті світу сього за все людство, що загинуло од них і через них, і за пролиту невинно його кров од самої пори братом убитого Авеля. І тако обзиваюсь до Тебе, найясніший королю, справедливий і улюблений монарху наш, обзиваюсь і до вас, радників його і вельмож польських: побійтеся Бога милосердного, погамуйте ворожнечу і одриньте злобу її, таку згубну для власних ваших народів, поновіть в них мир і тишу, хай поживуть і вас прославлять! Сіє єдино од вас залежить! А я завше готовий виконати те, що борг мій і обов’язок до Бога і народу от мене вимагають".
Відпущені Хмельницьким полонені Косаковський, Червінський і Осолін-ський дали йому слово честі, що доставлять відповідь на його подання неодмінно через два тижні або самі вони тоді з’являться у нього і перекажуть почуті уряду на те подання; одначе ні того, ні другого за чесним словом поляки не зробили і більше у Хмельницького не з’являлись. І він, поновивши воєнні дії свої на поляків, 29-го серпня виступив із військами від Пилявців на Галичину і, йдучи походом, вирядив в обидві околичні сторони деташементи і партії з повелінням очищати міста і села малоросійські од управління польського і від уніатства та жидівства і відновлювати в них колишні, на правах і звичаях руських, уклад і вольності, що і від самої армії по дорозі було чинено. Причому ті із поляків та жидів мешканці, які, не володіючи руським народом, були йому корисні і перебували лише у вільних промислах та ремеслах, полишені на своїх місцях без всілякої злоби. А за тими правилами і велике торгове місто Броди, наповнене майже самими жидами, залишене в колишній вольності і цілості, яко визнане од руських мешканців за корисне для їхніх оборотів та заробітків, а лише взята у жидів помірна контрибуція сукнами, полотнами та шкірами на пошиття мундирів та взуття та на прохарчування військ дещо з провізії.
а поході з’явилися у гетьмана Хмельницького бояри молдавські: Ваніца, Курузі з двома іншими і з листом господаря молдавського Василія Ліпули, в якому жалівся він, що господар волоський об’єднано із Ракочієм, князем угорським, напавши із військами своїми на Молдавію, сплюндрували її в злочинний спосіб, без проголошення формальної війни і національних претензій, і самого його зігнали з правління; і що він просить у нього допомоги і захисту з відома султана і уряду турецького, по доброму сусідству та згоді народу руського з Молдавією і по близькості від неї на сей раз звитяжних військ козацьких, ним, Хмельницьким, командуваних з такою голосною славою, котра на всі сторони поширилась, а особливо турків захоплює, які завше гидують віроломством і непостійністю народу і уряду польського. Але самі турки давати допомогу нині нікому не здатні з причини ненадійного становища їхнього з сусідніми державами, а особливо з венетами та єгипетськими беями. Хмельницький, прийнявши посланців молдавських прихильно і відпустивши до господаря їхнього Ліпули, самим їм на словах сказав, щоб господар доставив йому письмове запевнення від Порти про бажану поміч для провінції, що в її протекції перебуває, і супроти такої ж другої; а без того жодні правила політичні не дозволяють входити в землі чужі зі збройною силою. По одержанню такого запевнення він готовий допомогти йому в обороні справедливості супроти таких нахабних недругів; а доки се сповниться, дозволяє він господареві, як образ гостинності, мати пристанище зі штатом своїм в малоросійському місті Моги-леві над Дністром під охороною тамтешнього гарнізону.