Од осавула генерального Родака 13-го числа червня одержано Хмельницьким вістку з Сіверії, що він, очистивши від поляків та жидів Чернігів з околицею і всю Стародуб-щину з містом Стародубом, поспішав з корпусом своїм до Новгорода-Сіверського, де за вістками, які до нього дійшли, зібралося чимало поляків та їхнього війська, відрізаного тим корпусом од Литви, Смоленщини та Білорусії. По дорозі перестрів його біля Грем’яча хорунжий новгородського повіту Фесько Харкевич і 110 старих реєстрових того повіту козаків, уже відставних, і розповів йому про стан і число військ польських з їхньою шляхтою, які замкнулися в Новгородському замку під командою воєводи сіверського Яна Вронського.
Родак, не маючи од міщан ні помочі, ні спротиву через малеє їх число, що склалося од пори загального їх вигублення, учиненого польськими військами, котрі водилися з відомим московським самозванцем Отреп’є-вим, приступив до міста спокійно і, розташувавшись станом біля Ярославських потоків, або ручаїв, повів атаку на місто з Зубрівського рову, названого так по бувшому тут князівському звіринцеві та звірах, що в ньому були, зубрами званими. Місто зайняли козаки без жодної оборони, та як дійшли вони до міського замку, то знайшли його неприступним і в найкращому оборонному стані. Понад штучні укріплення, оточували його природні байраки та високі гори, на яких розставлені були гармати одна при одній, а для відкритого штурму приготовлено на вершинах гір силу-силенну величезних колод, які звисали над схилами гір, що, коли б їх спустити, могли б передушити всіх нападників. Родак по багатьох спробах і перестрілках з артилерії, не змігши нічого осягнути, довідався нарешті, що із замку був підземний хід по воду аж в саму ріку Десну, і звелів уночі з поперечної йому сторони вирити в нього другий підземний прохід. І як се вчинено було, то однієї ночі розпочав він фальшивий штурм замку супроти його брами, а під час гарматної та мушкетної стрілянини з обох боків і навмисне піднятого ґвалту Родакови-ми військами увійшло підземним проходом декілька сотень добірних козаків у замок, і вони, вдаривши на поляків зненацька з тилу, випустили при тому вгору ракету, по якій Родак пізнав, що військо його в замку і обернуло на себе поляків, кинувся негайно до брами і, вибивши її, вдерся до замку з усім військом. Поляки, будучи оточені в такий спосіб з двох боків, загубили всю бадьорість і стали ховатися під гарматні лафети та по будівлях; але козаки, всюди їх переслідуючи, перебили всіх до ноги, і лише воєвода Вронський і кількоро людей зі штату його, вибігши на гору однієї вежі, благав пощади, обіцяючи козакам показати всі скарби та за-паси, заховані в землі. Ного пощадили з усіма бувшими при ньому людьми, але коли вели їх по місту і зустрілись вони з повітовим хорунжим Харкевичем проти церкви соборної Воскресенської, то Вронський, обізвавши Харкевича зрадцею і схизматиком, вистрелив у нього із картеч-ки, схованої в рукаві, і поранив у бік, а Харкевич тоді ж вистрелив на Вронського і поверг його на землю; козаки ж, які супроводжували Харкевича, і ті, що провадили Вронського, порубали його на шматки, а всіх поляків, що були з ним, безпощадно посікли; але й Харкевич скоро після того помер.
етьман Хмельницький, діждавшись під Корсунем обозного генерального Носача, що з корпусом своїм повернувся з Галичини, вирушив з ним до річки Случі і в дорозі дістав повідомлення, що польська армія, в складі якої були польські війська та наймані німці, або так звані чужоземні регіменти, під командою гетьманів Калиновського, Чарнецького і генерала Осолінського іде йому назустріч і розташувалась біля містечка Пилявці. Хмельницький, форсованим маршем поспішивши до Пилявців, напав на поляків у той час, коли вони щойно розташовували своє укріплення довкола табору, але ще не укріпили, і се було 6 серпня 1648 року, в день Преображення Господнього, у вівторок, на самому світанку. Бій почався з обох сторін жорстокий і вбивчий. Драгунія німецька, вишикувана за своїми регулами, наступала на козаків фронтом; але козаки, допустивши німців на їх карабінний постріл і вистріливши на них із своїх гвинтівок, негайно розсипалися на боки і нападали на німецький фронт ззаду, а поки фронтами зроблено обороти до оборони, то вже задні шеренги їхні переколото і повалено списами козацькими на землю, а за поворотом фронту те ж зроблено і з другого боку. І так драгунія скоро була розладнана і перебита, але інші війська, передовсім німецька піхота, захищались і наступали з дивовижною мужністю і великим мистецтвом. Справна і рухлива їхня артилерія вельми згубна була для піхоти козацької, і гетьман, те зауваживши, негайно прикрив її кіннотою; а як кіннота круглими своїми маяками, або заїздами, займала піхоту ворожу, то піхота козацька, позаду кінноти перейшовши непримітно до містечка і з нього перебравшись обійстями та садами на середину ворожої армії, вдарила на неї з мушкетів та гармат і, не зупиняючись, кинулася із списами на поляків, котрі, обстрілявшись зі своїх мушкетів, не могли вистояти супроти списів козацьких, і почали тікати на всі боки, і потіснили піхоту німецьку. А та піхота, вчинивши поворот свого фронту на оборону польську, обернулася спиною своєю до кінноти козацької, і кіннота з усім шалом рушила на неї, перемішала ряди і розладнала лінії піхотні, зайнявши притому і артилерію її. Потому вся перемішана армія польська, відступаючи задом, без усякого ладу, не могла довго захищатися супроти військ козацьких, що насідали по її слідах, і, нарешті, кинулась тікати врозтіч. Козаки, переслідуючи втікачів, вчинили серед них велике побоїще, і коли б не припинила різанини ніч, що нагло наступила, і велика темрява, то зовсім мало хто з утікачів порятувався б; але і так підраховано на місці битви і на погоні понад 10 000 польських та німецьких мерців, і в тому числі самого гетьмана Калиновського, постріляного і сколотого списами, з багатьма офіцерами, яких поховано при польському костьолі з належною військовою шаною. Обози зі всіма запасами і артилерія з її парками дісталася переможцям, і здобич та зумисне примножена в містечку бучним весіллям польсько —го вельможі, на котре з’їхалось було дуже багато значних поляків з родинами, яких помилувано всіх, а пожертвували вони лише дорогими речами, сервізами та кіньми, забраними на військо.