С. 220.
"...Архімандрита Амвросія Тукальсько-го..." — Насправді київський митрополит Діонісій Балабан постриг у ченці Ю. Хмельницького в 1659 р., після того як він зрікся гетьманства і став відомий під ім’ям Гедеон. Київський митрополит Йосиф Нелюбович-Тукальський (1663—1675), резиденція якого була в Чигирині і котрий був противником польського і московського втручання в українські церковні справи, справді міг бути другом ІО. Хмельницького.
"...ув’язнено в Єдикулі..."— замок у Царгороді.
"....п’ять самовільно проголошених гетьманів, що вибирали собі різні партії..." — На початку 60-х років XVII ст. на Лівобережжі різко загострилися станові суперечності між простим козацтвом (черню), яке підтримували запорожці і міщани, і — з другого боку — заможним козацтвом. Навесні 1662 р. у Козельці на раді гетьманом було обрано представника заможної старшини Я. Сомка. На нього писали доноси цареві претендент на гетьманську булаву ніжинський полковник
В. Золотаренко (Васюта), а також протопіп М. Филимонович. Скориставшись ситуацією, що склалася, цар не затвердив виборів, оскільки в нього був свій претендент від "черні", великий демагог, честолюбець Іван Брюховецький, якого висунули запорожці. У цій ситуації Я. Сомко примирився із І. Золотаренком, і проблему булави мала вирішити чорна рада, тобто представники всіх станів суспільства. Чорна рада відбулася в червні 1663 року недалеко Ніжина під контролем царського посла боярина Д. Великогагіна і московського війська. На бурхливій раді переміг підтримуваний з Москви І. Брюховецький. Після цього Москвою був організований великий, небачений погром державотворчої, досвідченої козацької старшини, під орудою якої Б. Хмельницький щойно здобував перемоги над польським військом і відродив Козацьку державу.
Реальних претендентів на булаву, двох шуринів Б. Хмельницького Я. Сомка, В. Золотаренка та їх прибічників було ув’язнено і через три місяці за вказівкою Москви страчено на горло в Борзні. Полковників: чернігівського Й. Силича, лубенського С. Шамрицького, переяславського
О. Щуровського, ніжинського осавула П. Килдія, секретаря Сомкового К. Ширая та інших — заслано до Сибіру. Автор "Літопису Самовидця", як очевидець чорної ради, свідчить, що й багато інших полковників і "немало старшини козацької" опинилося в Сибіру.
Дорошенко Петро (1627—1698) — гетьман України (1665—1676) — один із найвидатніших державницьких діячів і політиків історії козацької доби, продовжувач справи Б. Хмельницького. Дорошенко був обраний гетьманом на козацькій раді, яка відбувалася в Чигирині 1665 р. Походив він із старого козацького роду (дід його Михайло був у 1620-х роках гетьманом), здобув добру освіту. Розпочав службу за Б. Хмельницького, співпрацював з І. Виговським та Ю. Хмельницьким. Рішуче засуджував Андрусівську угоду, 1668 р. зумів возз’єднати козацьку Україну під свою булаву, одначе у складних політичних обставинах 1669 р. прийняв протекторат Туреччини, але незабаром поклав надію на Московію і Польщу. Основою політики Дорошенка була його боротьба проти панування чужоземних держав, за відновлення цілісності Української держави, ясне усвідомлення єдності і окремішності українського народу. Етнічні межі української нації він визначав по Перемишль, Ярослав, Віслу і Німан на заході, Сівськ і Путивль на сході, тобто в кордонах, де існувала колись "держава, або князівство Руське". За його задумом, Запорозьке Військо повинно вільно обирати гетьмана, українській церкві царгородський патріарх мав би забезпечувати автономію, Україна звільнялася від данин султанові. 1677 р. здав булаву в Чигирині і був вивезений до Москви, незабаром його призначили в’ятським воєводою. Помер у своєму маєтку в с. Ярополчі.
"...Полковник ніжинський Васюта...>> — Василь Золотаренко (?—1663) — ніжинський полковник, шурин Б. Хмельницького, грав чималу роль у заколоті проти І. Виговського в 1659 р. Див. також прим, до с. 222.
Брюховецький Іван (?—1668) — гетьман Лівобережної України в 1663—1668 рр. Перший з українських гетьманів поїхав до Москви побачити "пресвітлі очі государя" з великим почтом, що нараховував 500 людей. Підписав новий договір, яким іще більше обмежено права Української держави. Згідно цього договору всі податки мали надходити до царської казни. Гетьманські вибори мали відбуватися в присутності московського представника, а новообраний гетьман зобов’язаний був з’являтися до Москви з поклоном цареві. Московські залоги (11600 чоловік) повинні були перебувати в Києві, Чернігові, Ніжині, Новгороді-Сіверському, Полтаві, Кременчуці, в новій резиденції гетьмана Гадячі, на Запорожжі тощо. Тільки з дозволу царя гетьман міг увіходити в стосунки з іншими державами. Київську митрополію мав зайняти ставленик з Москви. Зрозумівши врешті-решт згубність промосковської орієнтації, Брюховецький спробував заручитися підтримкою Туреччини і підняв повстання проти воєвод. Був замордований 7 травня 1668 р. розлюченим натовпом в с. Будищах коло Опішні на Полтавщині, його дружину відправили до Чигирина.
Архієпископ Мефодій — Максим Филимоно-вич (?— бл. 1690) — ніжинський протопоп, православний владика, висвячений в Москві на ор-шанського і мстиславського єпископа. Не визнавав митрополита Йосифа Тукальського. 1667 року перейшов в опозицію до Москви і став на бік гетьмана Брюховецького. 1668 р. засланий в Но-воспаський монастир, де й помер.
С. 224.
".. .Чарнецький, воєвода руський..." —
Йдеться про одного з кращих полководців Європи
XVII ст., польного гетьмана Стефана Чарнецького (1599—1665), який мав великі латифундії в Україні. Брав участь у війні з козаками 1637 р., якими керував Павлюк; під час війни Хмельницького був у козацькій і татарській неволі, в 1651 р. воював під Берестечком. Навесні 1653 р. розпочав каральні операції на Поділлі, яке захищав І. Богун. Незабаром після смерті Б. Хмельницького С. Чарнецький спалив Суботів і знищив домовину гетьмана. 1664 р. полонив ІО. Хмельницького й митрополита Йосифа Тукальського і відвіз їх до фортеці Марієнборг, де колишній гетьман пробув два роки. В 60-х роках підтримував І. Виговського і П. Тетерю, спустошував Лівобережжя, кілька разів був поранений, хотів 1665 р. здобути Глухів, але не зміг. По дорозі до с. Соколівці біля Львова помер.