С. 179.
"...бачився з ним суддя Гуляиицький..." — Повідомлення про зраду Гуляницького належить до авторських фантазій.
С. 180.
"... армію застав гетьман біля містечка Хвастова..." (Битви під Фастовом, Масловим Ставом і Білою Церквою).— Щоб компенсувати гіркоту поразки під Берестечком, письменник поспішає вигадати перемоги козаків над військом князя Четвертинського під Фастовом і князя
Радзивілла під Масловим Ставом. Це ж саме стосується й звістки про розгром шляхетських загонів під Білою Церквою.
С. 181.
"...здався королеві на договір..." — Щоб викликати враження об’єктивності викладу, художник слова вводить до тексту знову ж таки вигаданий епізод незначного воєнного успіху противника.
"...року 1652-го вирушив з ним на армію королівську і знайшов її побіля містечка Жва-нець..." (Битва під Жванцем).— Витворені уявою автора деталі роблять цей епізод "видимим" для читача, "підказуючи" йому саме ті висновки, до яких прагнув підвести його письменник. В дійсності події під Жванцем розгорталися зовсім інакше. 11 листопада 1653 р. козацько-татарське військо розпочало тривалу облогу королівського табору. Від цілковитої катастрофи поляків знову врятував хан, який 5 грудня уклав з Яном-Кази-миром сепаратний мир. Хмельницький не брав участі в цих переговорах.
С. 183
"В листопаді 1652 року прибули до гетьмана в Чигирин посланці турецькі..." — Цілком очевидно, що інформація про турецьке посольство навесні 1653 р., яка міститься в ряді історичних джерел, послужила лише загальною сюжетною канвою для даного оповідання. Як правильно спостеріг письменник, турки постійно вносили пропозиції про підданство України Османській імперії. Гетьман спеціально затримав Мегмета-агу, щоб дочекатися повернення своїх посланців з Москви.
"...суддю генерального Якова Гонзевсько-го..." — Особа згаданого тут Якова Гонзевського не ідентифікована.
"...писав до царя Олексія Михайловича листа наступного змісту..." —Тут маємо справу не з оригінальним діловим документом, а з літературним домислом.
С. 184.
"...писав цар до Хмельницького таке..." — У грамоті використані невідповідні ситуації особливості дипломатичного етикету. Олексій Михайлович вживає не т. зв. "милостиве", а "шанобливе" слово. Подібним чином звертатися до свого потенційного підданого самодержець не міг за жодних обставин.
С. 185.
"...гетьман Хмельницький скликав зараз чиновників і найповажніших козаків од війська..." (Чигиринська рада). — У сцені Чигиринської ради автор доводить, що ухвалу прийняти московський протекторат було прийнято внаслідок зваженого обговорення кількох варіантів. На його думку, це був практичний вибір найменшого з усіх можливих зол, утілений у життя в ім’я національних інтересів.
C. 187.
"...котрі, погодившись з усім, у них написаним, підтвердили присягою своєю від особи царя і царства Московського про вічне і непорушне шанування умовлених договорів>>. — Відомо, що гетьман і старшина прагнули оформити взаємини з Московією у вигляді двостороннього договору. Але московські посли відмовилися присягати від імені царя перед підданими. Проте наш автор повторює традиційну легенду, ніби російська делегація присягнула за Олексія Михайловича непорушно дотримуватись умов угоди.
"Статті договірні складаються з багатьох пунктів, але екстрактом з них служать для козаків і їхніх начальників та народу лише три*. — Письменник знав зміст Березневих статей 1654 р. і у своєму творі перерахував ті пункти, котрі, на його думку, мали найбільшу вагу для забезпечення прав українського народу. Отже, він вважав, що Переяславська угода не надавала, а тільки підтверджувала всі ті права й вольності, якими українці користувалися з найдавніших часів.
С. 188.
"...склали нарешті... єдиний бич для козаків і всіх малоросіян...* — Точка зору автора на роль української шляхти є явно тенденційною.
С. 189.
"...зрівнявши їх особистими привиїеями з бояра.ми, дворянами і всіма ступенями московськими...* —Зрівняння української шляхти й козацької старшини в правах з російським дворянством стало актуальним для нашого суспільства лише в другій половині XVIII ст., після скасування автономії Гетьманщини.
"Система про рівновагу держав починала уже тоді розвиватись*. — Автор вносить ідейну своєрідність у тлумачення притаманного літописній традиції XVIII ст. питання про європейську рівновагу. Переконаний автономіст пробує підказати читачеві, що приєднання до Росії принесло Україні більше шкоди, ніж користі.
С. 190.
"...1655 року...* — Насправді тут і далі 1654-го.
"...щоб одбиватися од військ польських на випадок приходу їх до міста Смоленська...* — Стратегічний план кампанії 1654 р. вимагає серйозних коректив.
"Під командуванням його були полки... в числі 20 тисяч реєстрових козаків і п’яти тисяч охоче комонних...* — Під командуванням Івана Золотаренка перебувало 18—20 тисяч воїнів.
"Наказному гетьманові доручено від царя і Хмельницького взяти місто Смоленськ* (облога Смоленська).— Оповідання про взяття військами
Івана Золотаренка Смоленська є витвором фантазії автора "Історії русів".
С. 192.
"... в листопаді місяці 1655 року оточив місто Гомель...* —Гарнізон Гомеля здався 13 серпня 1654 р.
Зазначимо, що в описах штурму Гомеля й Нового Бихова письменник не особливо турбувався про історичну вірогідність викладу. Очевидно, він допускав можливість зображувати історичні події не так, як вони відбувалися насправді, а так, як вони могли відбуватися.
С. 194.
"...і в повному безладді втік досередини Польщі*. — Автор докорінно переробив інформацію про розгром воєводою Олександром Тру-бецьким литовського війська Януша Радзивілла під Шепелевичами 14 серпня 1654 р.
С. 195.
"...і тіло вбитого разом із церквою згоріло на попіл*. — В основі оповідання про трагедію, що сталася під час похорон Івана Золотаренка, лежить матеріал "Літопису Самовидця". Вплив легенд і переказів виявляється в розповіді про загибель наказного гетьмана від зачарованої срібної кулі.
С. 196.
"Того ж таки року смертю Іслам-Гірея відкрився шлях до легшого торгу з племінником його, новим ханом Менглі-Гіреєм...* — У серпні 1654 р. новим ханом став Магомет-Гірей — старший брат померлого правителя Криму.