С. 167.
"...осавула генерального Богуна..." — Іван Богун насправді був кальницьким (вінницьким) полковником.
С. 169.
"Господар молдавський Ліпула в квітні місяці року 1650-го прислав до гетьмана Хмельницького. .. листа, погоджуючись в ньому віддати доньку свою Ірину за дружину синові його Тимофію... і просить прислати сина свого... в місто Ясси з достатнім, одначе, конвоєм..." — Насправді в 1650 р. Хмельницький несподівано пішов походом на союзну Польщі Молдавію, щоб примусити її правителя Василя Лупула розірвати з королем і магнатами та перейти на бік України. Але автор "Історії русів" завжди підкреслював, що Національно-визвольна війна мала виключно оборонний характер, тому козацьке військо в нього прибуває до Молдавії на запрошення Василя Лупула. Дочку господаря, що згодом стала дружиною Тимофія, звали Розанда.
"...як тільки молодий Хмельницький... переправився..." (Батозька битва).— У даному сюжеті спостерігаємо довільне висвітлення запозиченого з першоджерел матеріалу про Батозьку битву, що відбулася 22—23 травня 1652 р. між 30-тисячною армією Хмельницького й 30-тисяч-ним польським військом М. Калиновського.
С. 170.
"... він мусив був рушити з військом козацьким, щоб поновити тестя на колишньому становищ*.— Тиміш Хмельницький у 1653 р. двічі ходив походами в Молдавію на допомогу своєму тестю. Наприкінці березня канцлер Ге-оргіце вчинив заколот проти Лупула і скинув його з престолу. Під час першого походу козаки завдали поразки угорсько-волоському війську і здобули столицю Молдавії м. Ясси. Однак 16 травня українсько-молдавські сили зазнали великих втрат під Торговицею й гетьманич повернувся додому. Але в липні угорці й волохи за підтримки Польщі знову захопили Ясси й змусили Лупула відступити до Сучави. За наказом батька Тиміш пробився до Сучави з восьмитисячним загоном козаків, але під час героїчної оборони фортеці був смертельно поранений. Втративши багато вояків, вороже командування змушене було укласти угоду, за якою козаки при повному озброєнні відійшли на Україну.
Святольд — легендарний предок Адама Ки-селя.
С. 171.
"...підмовлені суддею Гуляницьким..." — Йдеться про ніжинського нолковника Григорія Гуляницького.
".. .воєвода Кисіль, повернувшись із Польщі, скоро після того помер".— Адам Кисіль помер З травня 1653 р. в Бересті.
"...Гладкому втято голову..." — Матвія Гладкого було розстріляно на початку травня 1652 р.
"... прислав до гетьмана Хмельницького турецького агу Нурадіна..." — Хоч і не точне в деталях, оповідання про посольство загалом правильно передає характер взаємин Хмельницького з Портою. В ході переговорів у липні й жовтні
1650 р. Осман-ага намагався схилити гетьмана до підданства султанові. Хмельницький же прагнув підтримувати дружні зв’язки з Туреччиною, щоб забезпечити собі допомогу Криму на випадок нової війни з поляками.
"... Рибинського слобідський полку..." — Інакше Острогозький полк.
С. 172.
"Хмельницький... склав сорок тисяч реєстрових козаків..." — Насправді козацький реєстр 1649 р., встановлений за Зборівським договором, має такий вигляд:
Назва полку Полковник Чисель-
■' ність
Усього в 16 полках 40475 чол. Інформація "Історії русів" про нереєстрові військові частини недостовірна.
С. 173.
"... поселились поблизу раніше прибулих рибінських поселенців, утворивши із себе другий слобідський полк, названий Ізюмсь-ким..." — Першими слобідськими козацькими полками, сформованими в 1652 р. переселенцями з Правобережжя після поразки в Берестецькій битві, були Острогозький і Сумський. Ізюмський полк виділився з Харківського в 1685 р.
С. 174.
"...напали зненацька вночі на корпус брац-лавського полковника Нечая, що стояв табором біля містечка Краснопілля, і розбили його вщент в 7-й день липня 1650 р." — Данило Нечай поліг смертю героя 20 лютого 1651 р. під час раптового нападу загонів М. Калиновського на містечко Красне.
Щоб відповісти полякам за загибель Нечая, автор створює картини трьох тріумфальних перемог козацького війська над ворогом під Красним, Купчицями та Слуцьком. Вирішальне значення в цих баталіях відводиться стратегічному таланту та особистій хоробрості Богуна.
С. 177.
"І були полки сіі з іншими такими ж полками під неодмінним командуванням гетьманів та урядів малоросійських..." — Щоб довести не тільки етнічну спільність, а й історичну належність Слобожанщини до Гетьманської України, автор "Історії русів", всупереч правді, наголошує на тому, що слобідські полки були сформовані Хмельницьким, а не царською адміністрацією. На думку поборника соборності,
1652 року Слобідська Україна не входила до Московського царства, а нібито складала з Гетьманщиною єдиний політичний організм. За допомогою нехитрого тлумачення значення відповідного топоніма автор намагається не тільки визначити політичну належність і правовий статус східного регіону, а й встановити його господарське призначення. І лише у 80-х рр. XVII ст., вважає письменник, через інтриги місцевої старшини, котра знехтувала загальнонаціональними інтересами заради владолюбства й особистого збагачення, Слобідська Україна нібито була виведена з-під гетьманської юрисдикції.
"...генерала Донгофа..." — Денгоф мав чин полковника.
"... хан кримський з двадцятитис ячною армією своєю..." — Іслам-Гірей привів з собою від 30 до 40 тисяч татар.
С. 178.
"...рахують її до 300000..." — Польська армія нараховувала бл. 100000 жовнірів і стільки ж озброєних слуг.
"77 числа травня сіпала вона на виду козацької і татарської армії... Битва почалася о
9 годині ранку..." — Берестецька битва тривала з 18 до ЗО червня 1651 р.
Неважко помітити, що міру художності картини Берестецької битви визначає прагнення письменника применшити гіркоту поразки українського війська. Для цього він навмисно збільшує чисельність ворожої армії, не згадує про успіхи польських загонів у перший день битви та применшує втрати, яких зазнали козаки під час переправи через болото. На сторінках "Історії русів" козацька піхота виходить з трясовини завдяки зажерливості поляків, які замість того, щоб добити оточених українців, кинулися грабувати їхні обози. З’ясовується, що вдалося врятуватися й козацькій кінноті, яка подалася за гетьманом, підступно захопленим кримським ханом.