Пренцлав Лянцкоронський — Предслав Лян-скоронський (?—1531) — український магнат, хмільницький староста, організатор оборони українських земель від татаро-турецьких нападів. У 1516 і 1528 рр. очолював козацькі загони під час походів під Акерман (Білгород-Дністровський) і Очаків. Зарахований до гетьманів пізнішою традицією. Дату обрання гетьманом перенесено з літопису Григорія Граб’янки.
С. 90.
"...обрано на гетьмана князя Дмитра Виш-невецького..." — Опис діяльності гетьмана Дмитра Вишневенького хронологічно зміщений і цілком вигаданий. Князь Дмитро Вишневець-кий(Байда) (1516—1563) — один з перших козацьких гетьманів, активний учасник боротьби з татарською агресією. У 1554—1555 рр. на острові
Мала Хортиця збудував замок, у 1556—1557 рр. керував козацькими походами на Крим, в 1558— 1561 рр. перебував на службі в московського царя Івана Грозного. У 1563 р. під час походу до Молдавії потрапив у турецький полон і був страчений у Стамбулі.
"...року 1514-го обрали гетьманом князя Євстафія Ружинського..." — Оповідання автора "Історії русів" про організаційну діяльність гетьмана Євстафія Ружинського є анахронізмом. На сьогодні історична наука знає трьох козацьких провідників, які носили прізвище Ружинський,— Богдана, Михайла та Кирика. Однак звістки про них припадають на 1575—1576 і 1585 рр.
С. 91.
"...гетьліан Ружинський... заснував у Малоросії двадцять сталих козацьких полків..." — 1578 року король Стефан Баторій сформував козацький полк, що складався із 500 вояків. У 1590 р. на службі в Речі Посполитої налічувалося 1000 козаків. За участь у повстаннях 1592— 1596 рр. реєстрові полки були ліквідовані. В 1619 р. встановлено 3000-й реєстр. Від Куру-ківської угоди й до початку Національно-визвольної війни козацьке військо складалося із 6 реєстрових полків: Білоцерківського, Канівського, Корсунського, Переяславського, Черкаського й Чигиринського. Решту перелічених полків було сформовано у 1648—1654 рр.
Сіверський — точніше, Стародубський полк.
Калмицький — правильно Кальницький полк; те ж саме, що й Вінницький.
Острянський — можливо, йдеться про слобідський Острогозький полк, сформований у 1652 р.
С. 94.
Сердюки — піші воїни гетьманської гвардії. Наймані сердюцькі полки були сформовані Петром Дорошенком у др. пол. 60-х рр. XVII ст., а не в XVI ст., як це говорить автор "Історії русів".
С. 95.
"...народ черкеси... справедливіше може вважатися походженням своїм од племен слов’янських..." — Насправді черкеси (адигейці) не мають слов’янського походження, а належать до іберійсько-кавказьких народів.
"Татари... насунулись на табір гетьманський біля міста Заславля..." — Невеличка
замітка польського історика Матвія Стрийковсь-кого про перемогу Венжика Хмельницького над татарами під Заславлем у 1534 р. дала авторові підставу створити розгорнуту батальну сцену.
С. 96.
"...король Сигізмунд-Август... виданим року 1563-го червня 7 дня привілеєм поміж іншим узаконив..."; "Король Сигізмунд-Август... в даному від себе року 1569-го червня 7 дня привілеї так узаконив..." — Обидві цитати з привілеїв Сигізмунда-Августа були придумані істориком, щоб надати українсько-польським взаєминам юридичне обґрунтування, довести добровільне об’єднання обох народів, підкреслити їх рівноправний статус у спільній державі. З цією ж метою автор, всупереч історичній дійсності, вигадує версію про утиски литовської адміністрації стосовно українців. Насправді ж в основі Люблінської унії лежали зовсім інші причини.
"...гетьманом був вибраний... князь Михайло Виші швецький".— Опис гетьманства Михайла Вишневецького цілком фантастичний. У виданій восени 1578 р. грамоті Стефана Баторія зазначалося, що реєстрові козаки повинні підлягати владі черкаського старости Михайла Вишневецького. Безперечно, дана інформація дозволила авторові "Історії русів" присвоїти цьому князеві титул гетьмана. Ймовірно, що гостросюжетне динамічне оповідання про переможну битву під Астраханню перебуває у певному зв’язку з кримськими походами Дмитра Вишневецького, які були здійснені за спільною участю українських козаків і російського війська.
С. 98.
"...року 1574-го обрано на гетьмана обозного генерального Григорія Свірговського".— Посада генерального обозного у XVI ст. ще не існувала.
"Він... закликаний був господарем волоським Иоанном Липулою..." — Оповідання польського історика Бєльського про участь козацьких загонів Івана Свірговського в боротьбі за молдавський престол було докорінно перероблено автором "Історії русів". Вплив травестійної традиції змусив його замінити виклад реального перебігу подій масою вигаданих подробиць.
С. 99.
"...року 1576-го вибраний гетьманом... Федір Богдан".— Постать гетьмана Федора Богдана є вигаданою.
С. 100.
Кефські гори — Кримські гори.
С. 101.
"Король Баторій... воздав гетьманові та всьому військові..." (реформи Баторія).— Щоб поставити під контроль держави діяльність козаків, зокрема не допустити нападів на Туреччину та Кримське ханство, король Стефан Баторій у 1578 р. організував спеціальний козацький полк. 500 реєстровців повинні були охороняти кордони й наглядати за свавільними запорожцями. Полком командував польський шляхтич Ян Оришовський, котрий у адміністративному відношенні підлягав черкаському старості. Для влаштування шпиталю і арсеналу козаки одержали містечко Трахтемирів. За службу реєстровці діставали щорічно по 6 коп литовських грошей і сукно на жупан. На знак належності до королівського війська їм також була видана спеціальна корогва. Відгомін про ці події в українській історіографії XVIII ст. перетворився в легенду, одну з версій якої дає "Історія русів". Автору необхідно було довести законність існування козацького стану, показати, що ініціатором організації козаччини виступив уряд Речі Посполитої. Більше того, прагнучи зрівняти козаків із шляхтою, письменник наділяє їх шляхетськими правами, а військових товаришів на додачу й маетностями, створює спеціальні суди тощо. Для кращої переконливості відповідних рядків автор наводить стилізовану грамоту Стефана Баторія, в якій йдеться про підтвердження привілеїв українською народу, а козацтво кваліфікується як військове лицарство, що має рівні права з польським і литовським шляхетством.