Діодор Сіцілійський (бл. 80 — 29 до н. е.) — давньогрецький історик, автор "Історичної бібліотеки" в 40 книгах, в якій з найдавніших часів до 60-х рр. до н. е. виклав історію Греції, Риму, Єгипту, Месопотамії, Індії. Твір компілятивного характеру.
Страбон (бл. 63 до н. е. — бл. 19 н. е.) — давньогрецький географ та історик. На основі вивчення грецьких джерел і власних спостережень під час мандрів по Греції, Малій Азії, Італії, Єгипту написав твір "Географія" в 17 книгах. У ньому подано зібрані географічні та історичні відомості також і про Північне і Західне Причорномор’я.
Іллірія — тут мешкали стародавні племена: венети, япіди, автаріоти, далмати, іллірійські істри, ілліри та ін., які заселяли територію від узбережжя Адріатичного моря до річки Дунай і гирла По. На Сході межували з фракійцями, на Північному Заході — з кельтами. В II ст. до н. е. більшість іллірійців була підкорена Римом.
Печеніги — кочовики-скотарі, що напали на Русь у IX—X ст. Одна частина із них злилася з половцями, друга осіла в руських краях.
Половці — група тюркомовних племен, які в
XI ст., витіснивши печенігів, осіли на Північному Причорномор’ї, здійснюючи численні напади на Русь. В середині XIII ст. половці частково перейшли до Угорщини, а основна маса була підкорена татаро-монгольськими ханами.
С. 80.
"Сей же апостол рікою Десною був тоді і в Новгороді-Сіверському... >> — За літописними оповіданнями, апостол Андрій був не в Новгороді —Сіверському, а в північному Новгороді, розташованому на річці Волхові.
С. 81.
1161 — насправді Галицьке князівство було утворене 1144 р., Володимиро-Суздальське відокремилось від Києва 1125 р., а Московське стало незалежним близько 1283 р.
1462 — насправді аж до 1480.
С. 82.
"Тому Гедимін-князь року 1320, прийшовши в межі малоросійські..." — Процес входження українських земель до складу Литовської держави тривав півстоліття і завершився 1340 роком.
"...воєвод руських Пренцеслава, Світольда і Блуда та полковників Громвала, Турнила, Пе-рунада, Ладима..." — Це вигадані імена, бо подібних не знає тогочасна українська антропонімія.
Симеон Олександрович (Олелькович) —
нащадок роду удільних київських князів, засновником якого був Володимир Ольгердович. Його син Олександр (Олелько) і внук Семен Олелькович (помер 1470 р.) були останніми удільними київськими князями. Від Михайла Олельковича, страченого 1481 р., внука Володимира Ольгердо-вича, походили князі Слуцькі, споріднені з князями Острозькими, рід яких згас на початку XVII ст.
С. 83.
"... під ім’ям Владислава Першого..." — Насправді Владислава Другого (1348—1434).
"...на трактатах і умовах..." — Йдеться про Кревську унію 1385 року — державно-полі-тичний союз Польського королівства і Великого князівства Литовського, оформлений 14 серпня 1385 року у білоруському місті Крево. За умовами унії Владислав II Ягайло повернув до польської корони всі відторгнені на той час її території, назавжди приєднав до неї землі Литви і Литовської Русі. Боротьба литовського боярства, підтримуваного частиною руської знаті, за рівноправність з польською стороною завершилася компромісом, оформленим Островською угодою (1392), і наступними поновленнями актів польсько-литовської унії, але вже за умови визнання за Литвою певної політичної автономії. Польська шляхта використала Кревську унію для захоплення частини українських і білоруських земель, що були під владою Литви.
"Руських воєводств засновано тоді чотири..." — Насправді руські воєводства утворені: Київське — 1471 р., Брацлавське — 1569 р., Волинське — 1569 р., Чернігівське — 1635 р.
С. 84.
"Галичина зі своїми округами не належить до складу нинішньої злуки Малоросії, з Польщею..." — У другій половині XIV ст. більша частина Галицько-Волинського князівства потрапила до складу Польської держави і була поділена на землі — Галицьку, Львівську, Перемишльську, Сяноцьку, Холмську і Белзьку. В середині XV ст. перші п’ять земель були об’єднані в Руське воєводство з адміністративним центром у Львові. Після першого поділу Польщі (1772) опинилися в складі Австрійської імперії.
"І король польський Казимир Третій, або Великий, 1339 року заволодів безперешкодно чільним її містом Львовом, князем київським Львом Даниловичем збудованим, і всією тією країною". — У дійсності захоплення Галичини не виглядало такою легкою справою для поляків, як це можна зрозуміти з "Історії русів". Перший похід Казимира III відбувся в 1340 р., але внаслідок опо-
РУ українців король невдовзі був вимушений залишити захоплені землі. Лише в 1349 р. за допомогою угорського війська Казимирові все-таки вдалося загарбати Галичину разом з Холмщиною. Лев Данилович насправді княжив тільки в Галичині. Місто Львів було засновано Данилом Галицьким і названо ним на честь свого сина.
С. 85.
"...привілей короля Казимира Великого...* — Наведений привілей не є справжнім документом. Він створений невідомим автором, щоб довести, нібито Казимир III не захопив Галицьке князівство, а визволив від угорців, які заволоділи ним після згасання місцевої династії.
С. 86.
"...при воєводах Ольговичу та Оспгрогету та при полковниках Рогдаю, Полеличу, Гром-валу, Колядичу і Купалдію.. ." — Прізвища воєвод і полковників вигадані.
С. 88.
"...під командою воєвод київського Світоль-довича і сіверського Ольговського та полковників Блудича, Дулепи, Претича, Саная, Бурлія і Артазія..." — Прізвища полководців вигадані.
С. 89.
"...уривалася чоловіча лінія князів руських..." — Семен Олелькович був не останнім представником роду, як намагається переконати читача автор, а останнім удільним київським князем. Після його смерті в 1470 р. король Казимир IV скасував Київське удільне князівство й перетворив його на воєводство — звичайну провінцію Польсько-Литовської держави. Незадоволені цим місцеві князі на чолі з Михайлом Олелькови-чем організували змову, яку було викрито, а її керівника страчено. Проте цей факт не вписувався в загальну схему історичного процесу автора твору, за якою після об’єднання України з Литвою й Польщею першими українськими гетьманами були нащадки князівських родин. І лише коли урвалася чоловіча лінія Олельковичів, уважає історик, гетьманська посада стала виборною.