Історія особистих пригод, переживань і спостережень Давіда Копперфільда (Девід Копперфільд)

Страница 168 из 290

Чарлз Диккенс

На це трохи глузливе запитання містер Гіп відповів, ніяково стискаючи в руках синій портфель, який він приніс із собою, що він почувається дуже добре, дякує моїй бабці і сподівається, що стан її здоров'я теж непоганий.

– А ви, мастере... мені слід було б сказати містере Копперфілд, – вів далі Урія. – Сподіваюся, ви в доброму здоров'ї? Радий бачити вас, містере Копперфілд, навіть за теперішніх обставин (ще б пак! Наші теперішні обставини, здається, були йому дуже до смаку). Теперішні обставини не такі, яких бажали б для вас ваші друзі, містере Копперфілд, але не гроші прикрашають людину, а... моїх мізерних сил не вистачає, щоб висловити свою думку, – сказав Урія з жахливою гримасою, – але не гроші!

Тут він потис мені руку, але не звичайним способом, а стоячи на чималій віддалі від мене, наче боявся, і смикаючи мою руку вгору і вниз, як ручку насоса.

– А як ми вам подобаємося, мастере Копперфілд... мені слід було б сказати – містере? – розпинався Урія. – Чи не знаходите ви, що містер Вікфілд просто квітне, сер? Роки не надто позначаються на нашій фірмі, мастере Копперфілд, хіба тільки підносять принижених, тобто мою матінку й мене, і розвивають, – додав він, подумавши, – прекрасне, тобто міс Агнес.

Після цього компліменту він так нестерпно смикався, що моїй бабусі, яка очей не спускала з нього, увірвався терпець.

– Чорти б забрали цього чоловіка! – несамовито вигукнула моя бабуся. – Чого він крутиться? Вас електрикою вдарило, сер, чи що?

– Прошу пробачення, міс Тротвуд, – відповів Урія, – я знаю, що ви нервові.

– Опікуйтеся власними справами, сер! – сказала моя бабуся, зовсім не заспокоєна цим зауваженням. – Хто вам сказав, що я нервова? Нічого подібного! Якщо ви в'юн, сер, то й тримайтесь, як в'юн. Якщо ви людина, то контролюйте свої кінцівки, сер. О, боже мій! – обурено додала бабуся. – Крутиться штопором і змією вигинається, аж збожеволіти можна! Не дозволяю!

Містер Гіп був трохи збентежений, та й кожен на його місці злякався б такого вибуху. До того ж по цій мові моя бабуся обурено заворушилася в кріслі та люто похитала головою. Але він слабким голосом звернувся до мене:

– Я добре знаю, мастере Копперфілд, що міс Тротвуд, хоч і чудова леді, та має рвучкий характер (адже ж я мав приємність познайомитися з нею, коли був іще смиренним клерком, раніше, ніж ви її побачили, мастере Копперфілд), і природна річ, що характер її став іще рвучкішим за теперішніх обставин. Навіть дивно, що не погіршав ще більше. Я прийшов тільки сказати, що коли ми можемо щось зробити за теперішніх обставин – матінка або я, або Вікфілд і Гіп – то ми щасливі будемо допомогти, чим можемо. Дозволите мені обіцяти це? – додав Урія, гидко посміхаючись своєму компаньйонові.

– Урія Гіп бере дуже активну участь у справах, Тротвуде, – відповів містер Вікфілд якимсь одноманітним, вимушеним тоном. – Все, що він каже, я цілком підтверджую. Ви знаєте мою давню прихильність до вас. Та крім цього, все, що Урія каже, я цілком схвалюю.

– Ах, як це приємно почути, – сказав Урія, підгинаючи одну ногу, з ризиком накликати на себе знову гнів моєї бабусі. – Як приємно користатися такою довірою. Але я сподіваюся, мастере Копперфілд, що зможу полегшити йому втомну працю.

– Урія Гіп – велика підтримка для мене, – сказав містер Вікфілд тим самим монотонним голосом. – У мене наче гора з плечей спала, Тротвуде, коли я надбав такого компаньйона.

Я знав, що рудий лис навмисне змусив його сказати це все, щоб я побачив містера Вікфілда в тому світлі, в якому Урія сам представив його мені в ту ніч, коли отруїв мій спокій. Я знову побачив на його обличчі бридку посмішку і помітив, як він стежить за враженням, що його справив на мене.

– Ви нікуди не поспішаєте, тату? – стривожено спитала Агнес. – Чи не хочете ви піти додому з Тротвудом і зі мною?

Мабуть, він глянув би на Урію, перш ніж відповісти, якби цей безцінний не випередив його.

– У мене невідкладні справи, – сказав Урія, – інакше я був би щасливий зостатися зі своїми друзями; але я лишаю свого компаньйона репрезентувати фірму. Міс Агнес, завжди до ваших послуг! Бажаю вам усього доброго, мастере Копперфілд, і прошу вас передати моє смиренне шанування міс Бетсі Тротвуд.

По цій мові він пішов, цілуючи свою величезну лапу і скоса дивлячись на нас із застиглою маскою на обличчі.

Годину чи дві посиділи ми, пригадуючи давні щасливі дні в Кентербері. У товаристві Агнес містер Вікфілд швидко став майже таким, як колись, хоч і не міг цілком позбутися певного занепаду духу. Але він з очевидною приємністю пригадував разом з нами різні випадки з нашого колишнього спільного життя, багато з яких він пам'ятав дуже добре. Він сказав навіть, що почуваєтья з Агнес і зі мною зовсім як колись, і як хотілося б йому, щоб час цей ніколи не минав. Безперечно, вплив лагідного обличчя Агнес і самий навіть дотик її руки робив з ним дива.

Бабуся (яка майже весь час хазяйнувала з Пеготті в спальні) відмовилася піти з нами до Вікфілдів, але наполягала, щоб я пішов провести їх; отож я й пішов. Ми пообідали разом. По обіді Агнес сіла поруч із батьком, як і колись, і налила йому вина. Він пив стільки, скільки вона наливала йому – і не більше, як слухняна дитина, – а коли сутеніло, ми втрьох сіли біля вікна. Коли майже зовсім стемніло, він ліг на канапу, і Агнес схилилася над ним, поправляючи подушку, а коли вона повернулася до вікна, то навіть у пітьмі помітив я сльози, що блищали на її очах.

Ні, ніколи не зможу я забути цю милу дівчину, її любов, її красу! Скромність і делікатність заважали їй бути багатослівною, але вона сповнила моє серце такими добрими намірами, так зміцнила своїм прикладом мою слабку натуру, що я твердо певен: все невеличке добро, яке я тільки зробив, всі біди, яких я уникнув, – все це спромігся я вчинити тільки завдяки їй.

А як розмовляла вона зі мною про Дору, сидячи в сутінках біля вікна; як слухала вона мої похвали коханій; як сама хвалила її; і навколо маленької ніжної фігури моєї нареченої почало випромінюватися чисте сяйво Агнес, яке зробило для мене Дору ще дорогоціннішою і невиннішою! О, Агнес, сестро моєї юності, якби я знав тоді те, про що довідався тільки через багато, багато часу!